Рішення № 79789448, 13.02.2019, Кремінський районний суд Луганської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року м. Кремінна

Справа № 414/107/19

Провадження № 2/414/162/2019

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначається, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31. За вказаною адресою зареєстрований син позивача ОСОБА_3, який за місцем своєї реєстрації не проживає.

В той же час, факт реєстрації відповідача перешкоджає позивачу у реалізації її права власності на вказаний будинок, у зв’язку з чим позивач просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеним жилим приміщенням.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задовольнити позов. Позивач пояснила, що її син ОСОБА_3 приблизно з 2007 року не проживає за місцем реєстрації у її будинку за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31, його місцезнаходження їй невідоме, стосунків із сином вона не підтримує. В той же час, факт реєстрації відповідача у її будинку перешкоджає їй в оформленні субсидії на сплату житлово-комунальних послуг та порушує її права як власника.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило, відзиву на позов не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв’язку із неявкою в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки ним не повідомлялися, відзиву на позову він не подав, а позивач не заперечувала проти вирішення справи у заочному порядку, розгляд справи здійснювався за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, про що судом була постановлена відповідна ухвала на місці без виходу до нарачої кімнати.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що перебуває у дружніх стосунках з позивачем близько 30 років, їх діти також товаришували. Син позивача ОСОБА_3 приблизно з 2007 року не проживає за місцем своєї реєстрації за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31, і з того часу вона його не бачила.

Заслухавши позивача та свідка, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням досліджені докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 листопада 2006 року позивач ОСОБА_2 набула права власності на 7/9 частин житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13677075 від 23.02.2007 (а.с. 8, 9).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області про склад сім’ї № 8247 від 29.11.2018 позивач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. За вказаною адресою також зареєстрований син позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

З акту про встановлення фактичного місця проживання від 12.12.2018, підписаного адміністратором Центру надання адміністративних послуг відділу адміністративних послуг Кремінської міської ради Луганської області, а також сусідами-свідками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_3 фактично не проживає за місцем своєї реєстрації за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31 (а.с. 11).

Як зазначається у ст. 72 Житлового кодексу Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316, 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин. У зв’язку з цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім’ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником 7/9 частин житлового будинку за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31, в якому залишається зареєстрованим її син – відповідач ОСОБА_3, що перешкоджає позивачу у реалізації права власності на цей будинок.

Враховуючи зазначені обставини, а також той факт, що ОСОБА_3 без поважних причин не проживає за адресою своєї реєстрації понад рік, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні актом про встановлення фактичного місця проживання від 12.12.2018 та показаннями свідка ОСОБА_4, суд дійшов висновку, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням за місцем реєстрації у будинку позивача, а тому позов підлягає повному задоволенню.

При визнанні судом відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, судом не вбачається порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час не проживає у зазначеному будинку, тобто будинок не є його житлом відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Так, у п. 40 рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02.12.2010 (заява № 8863/06), яке набуло статусу остаточного 02.03.2011 наголошується, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме – від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем (п. 36 рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11.2004).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_3 (паспорт серії ЕН № 580700; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про визнання особи такою, що витратила право користування жилим приміщенням, – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, втратившим право користування жилим приміщенням, а саме житловим будинком, розташованим за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Комунальна, 31.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його складення позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги, заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга може бути подана до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення цього заочного рішення. Заява про перегляд цього заочного рішення може бути подана до Кремінського районного суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя І.Г. Безкровний