Рішення № 79788430, 29.11.2018, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/1006/17

Провадження № 2/362/207/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої - судді Кравченко Л.М.,

за участі секретарі судового засідання – Сілецької М.О., Шаблій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-гарант» до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить суд визнати поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/2435404, який укладений 13.01.2017 р. між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 – недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував, що 14.01.2017 р. о 15-40 год. відбулось ДТП за участі транспортного засобу ВАЗ АІ 4112СА під керуванням ОСОБА_3 та іншого транспортного засобу. 16.01.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до ТОВ СК «Альфа-Гарант» із повідомленням про ДТП та надав копію полісу №АК /1946706. Під час проведення службового розслідування з’ясувалось, що насправді договір страхування був оформлений 14.01.2017 р. після 15-50 год. і страховий платіж отримано 14.01.2017 р. близько 16-оо год. Однак, через те, що бланки полісів були вже частково заповненими – на них було проставлено годину «00-00 год.», страховий агент погодилась зазначити дату на полісі саме 13.01.2017 р. У зв’язку з зазначеним, позивач вважає вказаний договір страхування недійсним, оскільки укладений після настання страхового випадку.

Позивач в судове засідання не з’явився, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з’явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнає повністю, зазначив що на момент ДТП мав всі документи, тобто страховий поліс. Пред’явлені позивачем вимоги вважає нісенітницею, а всі дії , які відбуваються в страховій компанії – вважає їх особистими проблемами.

Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються загальними нормами параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексів України, Закону України «Про страхування», а також спеціальним для даної сфери суспільних відносин Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» закріплено в ст.354 Господарського кодексу України та ст.979 Цивільного кодексу України.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину з недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3. ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 5. ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків

Відповідно до ч. 1, ст. 21 Закону України «Про страхування» передбачено, страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі.

Як вбачається з ОСОБА_4 №АК/2435404 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, 13.01.2017 р. між ТДВ СК «Альфа Гарант» та ОСОБА_1 укладено договір зі строком дії з 00-00 год. 14.01.2017 р. страховий платіж 540 грн. сплачений 13.01.2017 р. (а.с.7).

16.01.2017 р. на ім’я Генерального директора ТДВ СК «Альфа-Гарант» від ОСОБА_5 надійшло повідомлення про ДТП, яке сталось 14.01.2017 р. о 15-40 год. (а.с.8-9).

Позивачем суду надано пояснення ОСОБА_4, в яких остання зазначає, що вона здійснює продаж договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і 14.01.2017 р. близько 15-50 год. до неї звернувся незнайомий їй чоловік і попросив оформити договір, на що вона погодилась і почала оформляти договір з використанням бланку №АК/2435404, який вже був завчасно заповненим із зазначенням часу 00.00 год. Вона використала саме цей бланк, оскільки хлопець просив оформити саме поточною датою. На його прохання вона оформила договір страхування з початком дії з 00.00 год. 14.01.2017 р. й відповідно поставила дату укладання 13.01.2017 р. Про ДТП їй нічого не було відомо. Страховий платіж за цим договором було отримано 14.01.2017 р. в момент оформлення договору (а.с.10-11).

Статтею 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 10 Закону визначено, що страховим платежем (страховий внесок, страхова премія) є плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Розмір страхового платежу і строки його сплати віднесені ст. 982 ЦК України до істотних умов договору страхування.

Згідно зі ст. 18 Закону договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про страхування» договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до Закону України «Про страхування» договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі якщо його укладено після страхового випадку.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Позивачем на підтвердження своїх доводів надано довідку СК «Альфа Гарант» від 18.04.2017 р., страховий платіж за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/2435404 від ОСОБА_1 на рахунки ТДВ «СК «Альфа-Гарант» надійшов 16.01.2017 р. (а.с.23).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із положеннями ст. 94 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За таких обставин, суд вважає, що належним доказом на підтвердження дати внесення страхувальником - ОСОБА_1 страхового платежу, має бути певні документи бухгалтерського обліку, виписки по рахункам, квитанції, тощо, які б містили зазначення дати часу та суми внесення коштів на певні рахунки.

Разом з тим, таких документів позивачу надано не було.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами, що оскаржуваний договір був укладений 14.01.2017 р., а не 13.01.2017 р., як зазначено в ньому, що страховий платіж був отриманий 14.01.2017 р. , а не 13.01.2017 р., а тому суд дійшов обгрунтованого висновку, що позов не доведений та задоволенню не підлягає.

на підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 203-216 ЦК України, Закону України "Про страхування", ст.ст. 2,3,4,5,10,11,12,13,76-84,89,90,95,258-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-гарант» до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М.Кравченко