Рішення № 79787991, 28.01.2019, Вишгородський районний суд Київської області

28.01.2019 Справа № 363/3244/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю

представника позивача Кривошеї С.В.

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства та ДП «Вищедубечанське лісове господарство» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Вишгородська міська рада, про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

встановив:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» звернувся до суду з даним позовом, в якому просить витребувати в постійне користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 01042 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території садового товариства «Дніпро-8» садівницького масиву «Дніпро» в м. Вишгород, Київської області, вартістю 90 770 грн., а також стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір.

Свої вимоги мотивував тим, що 28.10.2013 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/981/13-ц позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської міської ради Київської області та ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту на права власності на земельну ділянку задоволено. При цьому визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31\16 в частині надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в садовому товаристві «Дніпро-8». А також, цим же рішенням, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_9

Доводи позивача обґрунтовано тим, що ОСОБА_9, будучи обізнаною про визнання судом незаконним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, виданого на її ім'я, відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_8, який в подальшому відчужив по Ѕ частині спірної земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Представник позивача в суді наполягав на відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права шляхом повернення до державної власності об'єкту власності, який був переданий відповідачам із порушенням чинного законодавства, посилаючись на норму визначену у п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Представник ДП «Вищедубечанське лісове господарство» Кілічава Т.М. подала до суду письмові пояснення щодо суті позову, в яких просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник Київського обласного та по місту Києву Управління лісовогобудучи належним чином повідомленим про час та місце її розгляду, до суду не прибув та про причини своєї неявки суд не повідомив.

Відповідачі проти позову заперечили та у відзиві на позовну заяву наполягали на відмові у задоволенні позову, оскільки вони не були сторонами при розгляді судом справи № 363/981/13-ц, не знали та не могли знати про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, яка після відчуження ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8, була придбана ними в рівних частинах, якдобросовісними набувачами, які у встановленому законом порядку оплатно придбали спірну земельну ділянку у продавця, який мав правоустановчі документи. В позові окрім, судового рішення у вказаній цивільній справі, не дано суду жодних допустимих та належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Крім того, представник відповідачів повідомив, що договір купівлі-продажу земельної ділянки та реєстраційна дія, в установленому законом порядку не скасовані, процедура державна реєстрація права власності на спірну ділянку дотримана в установленому законом порядку. Добросовісні набувачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 понесли значні витрати на придбання земельної ділянки, а також витрати на будівництво будинку на спірній земельній ділянці, а за обставин позову вони не мають можливості отримати компенсацію за відібрання майна.

Представник третьої особи Вишгородської міської ради подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа ОСОБА_8, будучи належним чином повідомленим про час та місце її розгляду, до суду не прибув та про причини своєї неявки суд не повідомив.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

28.10.2013 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/981/13-ц позов міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської міської ради Київської області та ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту на права власності на земельну ділянку задоволено. Визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31\16 в частині надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в садовому товаристві «Дніпро-8». А також, цим же рішенням, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_9

Рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка згідно п. 5 Прикінцевих положень ЛК України є землею лісогосподарського призначення.

Проте, реєстрація речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, на підставі вказаного рішення суду, в установленому законом порядку ніким не здійснена.

Так, згідно витягу з ДЗК від 29.03.2018 року вказана земельна ділянка, розташована в с/т «Дніпро-8», садівницький масив «Дніпро», м. Вишгород, Київської області. Цільове призначення земельної ділянки - для колективного садівництва. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення для ведення садівництва. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 року « 1051, не зареєстровані.

18.08.2016 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 866, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандурою С.О., відчужила земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 ОСОБА_8.

08.10.2016 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1062, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандурою С.О., відчужив Ѕ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 ОСОБА_6 та Ѕ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 ОСОБА_7.

Згідно витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3211344052018, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_7 (1/2 частка) та ОСОБА_6 (1/2 частка).

Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку і її власниками та добросовісними набувачами є відповідачі по справі.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками .

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 10 ст. 79-1 ЗК України, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно ч. 1 ст. 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 87 ЗК України, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами.

Згідно ч. 2 ст. 88 ЗК України, договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 54 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, крім випадків, встановлених статтею 38 Закону України "Про іпотеку" ( 898-15), посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі

речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту

майна.

Згідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ст. 90 ЗК України , власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України та ст. 126 Закону України «Про Державний земельний кадастр»,право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають:

1) право власності;

2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону;

3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва;

4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

З матеріалів справи вбачається, що приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Бандура С.О. при посвідченні договорів купівлі продажу земельної ділянки 18.08.2016 року № 866 від ОСОБА_9 до ОСОБА_8 та 08.10.2016 року № 1062 від ОСОБА_8 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та при реєстрації права власності, підстав для відмови у посвідченні договору, а також підстав для відмови у реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не виявив.

Відтак, можна дійти висновку, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 з дотриманням передбаченої законом процедури.

За таких умов правочини, у виді договорів купівлі продажу земельної ділянки від 18.08.2016 року № 866 та від 08.10.2016 року № 1062 слід вважати правомірними, а відповідачів вважати добросовісними набувачами.

Відтак набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 ОСОБА_12, а в подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стало можливим через нездійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28.10.2013, яким визнано незаконним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31\16 в частині надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована в садовому товаристві «Дніпро-8», а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1042 га для ведення садівництва, серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_9

Представник позивача (прокурор) в суді пояснив, що зазначене сталося у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури.

Суд не приймає до уваги такі доводи позивача, які на вимогах закону не ґрунтуються, коли інтервал між набранням рішення суду законної сили (28.10.2013 року) та вчиненням правочину щодо відчуження спірної земельної ділянки (18.06.2016 року) склав майже три роки та з огляду на обов'язок держави забезпечити стабільність цивільного обороту, як про це йдеться в правовому висновку Верховного Суду України в постанові від 16.09.2015 року, справа № 6-68цс15.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Встановлено, що спірне майно набуто у власність ОСОБА_8, а після нього ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі відплатних правочинів - договорів купівлі-продажу, у осіб, які мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та їх визнання державними органами, тобто державна реєстрація цих правочинів.

Питання про визнання вказаних правочинів недійсними в позові не порушується та не оспорюється.

Таким чином, відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки.

Разом з тим, відповідачі наполягали на відмові у задоволенні позову, з підстав понесених ними значних матеріальних витрат на придбання самої земельної ділянки, а також на проведення будівельних робіт на цій земельній ділянці.

Згідно договору купівлі-продажу від 08.10.2016 року № 1062 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали у ОСОБА_8 спірну земельну ділянку за 468 000 грн.

10.11.2016 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в порядку ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», додатку до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року № 103, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року № 902/19640, зі змінами, внесеними згідно Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 66 від 25.02.2013 року «Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки» видано будівельний паспорт № 464 забудови земельної ділянки за адресою: Київська область, м. Вишгород, садове товариство «Дніпро-8» садівницького масиву «Дніпро».

16.11.2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» повідомили Департамент ДАБІ у Київській області про початок виконання будівельних робіт, а саме будівництво садового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: Київська область, м. Вишгород, садове товариство «Дніпро-8» садівницького масиву «Дніпро».

Згідно довідки № 37 від 22.07.2017 року, виданої головою ГО СТ «Дніпро-8» Черняк Ф.І., земельній ділянці, яка належить ОСОБА_7 та ОСОБА_6, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

Відповідно до фото таблиці наданої відповідачами, спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, забудована.

Відповідачами освоєно спірну земельну ділянку, також установлено, що й всі інші земельні ділянки на території с/т «Дніпро-8», які межують із спірною земельною ділянкою є забудованими.

Зі змісту позовну не вбачається будь-яких варіантів на можливе отримання відповідачами компенсації понесених ними витрат на придбання земельної ділянки та проведення будівельних робіт у зв'язку із вилученням майна.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Також згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього ж суду у «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Споживач послуг органів місцевого самоврядування законно презюмує, що його рішення є законними та такими, що прийняті в межах компетенції.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, варто зазначити, що захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв'язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суди під час розгляду справ, пов'язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на «його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції»

Представником позивача не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів щодо порушень вчинених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в процесі отримання у власність вказаної земельної ділянки, коли позов обґрунтовано виключно посиланням на рішення суду та порушення з боку державних органів та посадових осіб, які і повинні згідно законодавства нести відповідальність у разі заподіяння державі майнової шкоди.

Отже, судом встановлено, що відповідачі, як добросовісні набувачі, набули право власності на спірну земельну ділянку за оплатним договором купівлі-продажу, спірна земельна ділянка забудована відповідачами, і все це відповідачами вчинено в порядку і з дотриманням вимог чинного законодавства України, а також здійснено відповідну державну реєстрацію.

За таких умов, слід дійти висновку, що запропоноване в позові втручання в права власників, добросовісних набувачів майна, є явно непропорційним, призведе до істотного дисбалансу прав та інтересів добросовісних набувачів і порушення їхніх прав в розумінні вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, призведе до невиправданого втручання в право мирно володіти своїм майном, коли умови будь-якої компенсації відповідачам на дотримання принципу пропорційності та балансу інтересів позивачами не розроблялись і на розгляд суду не висунуті.

Вказана правова позиція ґрунтується на постанові Великої Палати Верховного Суду України від 12.12.2018 року у справі № 367/2259/15.

Підсумовуючи викладене, доводи позову підставою для витребування земельної ділянки з володінняОСОБА_5 та ОСОБА_7 на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» бути не можуть.

З урахуванням викладених обставин, підстав для задоволення позову судом не встановлено, який є недоведеним та не обґрунтованим.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Повне судове рішення складено 13 лютого 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивач: Києво-Святошинська прокуратура Київської області (Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 67).

Позивач: Києво-Святошинська прокуратура Київської області в інтересах ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (Київська область, Вишгородський район, с. Пірнове, вул. Київська, 1)

Позивач: Києво-Святошинська прокуратура Київської області в інтересах Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства (м. Київ, вул. Святошинська, 30)

Відповідач: ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_6, проживає за адресою: АДРЕСА_2).

Відповідач: ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: АДРЕСА_3).

Третя особа: ОСОБА_9 (проживає за адресою: АДРЕСА_4).

Третя особа: ОСОБА_8 (проживає за адресою: АДРЕСА_5).

Суддя