Ухвала суду № 79785040, 05.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

05 лютого 2019 року м. Київ № 826/14736/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Міністерства молоді та спорту України

про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства молоді та спорту України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 42, ідентифікаційний код 38649881), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства молоді та спорту України № 92-к/тр від 27.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

визнати недійсним запис № 40 в трудовій книжці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, про її звільнення та зобов'язати відповідальну посадову особу Міністерства молоді та спорту України (код ЄДРПОУ 38649881) внести про це запис до трудової книжки ОСОБА_1;

зобов'язати Міністерство молоді та спорту України (код ЄДРПОУ 38649881) видати наказ про звільнення 22.05.2017 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), про що внести відповідний запис до її трудової книжки;

зобов'язати Міністерство молоді та спорту України (код ЄДРПОУ 38649881) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час її вимушеного прогулу в розмірі 11 795 гривень 76 копійок.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що наказом від 09.02.2017 № 44-к/тр Міністерства молоді та спорту України у зв'язку з скороченням звільнено 13.02.2017 ОСОБА_1 із займаної посади провідного спеціаліста відділу фізичного виховання різних верств населення Департаменту фізичної культури та неолімпійських видів спорту.

Позивач відмітила, що на момент прийняття оскаржуваного наказу перебувала на амбулаторному лікуванні, а саме в період з 13.02.2017 по 24.02.2017, з 27.02.2017 по 10.03.2017 та з 13.03.2017 по 24.03.2017, що підтверджується відповідними листами непрацездатності, наявними у матеріалах справи.

Оскільки Міністерством молоді та спорту України враховано період непрацездатності ОСОБА_1, відповідачем прийнято новий наказ № 92-к/тр від 27.03.2017, яким внесено зміни до наказу від 09.02.2017 № 44-к/тр у частині дати звільнення позивача, а саме цифри та слова « 13 лютого 2017 року» замінено на « 27 березня 2017 року».

Листами Міністерства молоді та спорту України від 13.02.2017 та 01.03.2017 позивача повідомлено про звільнення та вказано на необхідність отримати трудову книжку за місцем роботи або повідомити про згоду на пересилання трудової книжки поштою із зазначенням поштової адреси.

У зв'язку з перебуванням позивача у стані тимчасової непрацездатності, остання направила відповідачу листа від 27.03.2017, у якому просила переслати трудову книжку листом за місцем реєстрації.

Лише 22.05.2017 Міністерством молоді та спорту України направлено лист-відповідь вих. № Л-229/17/9.1, разом з яким також направлено і трудову книжку ОСОБА_1

Оскільки оскаржуваний наказ прийнято у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у порушення вимог ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України, що, на думку позивача, свідчить про його протиправність, ОСОБА_1 10.09.2018 звернулася з відповідним позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2018 відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 25.10.2018.

25.10.2018 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 04.12.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 05.02.2019.

Разом з відзивом 23.10.2018 до канцелярії суду надійшла заява представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування вказаної заяви відповідачем зазначено, що законодавством регламентовано скорочений строк на звернення до суду з позовом щодо оскарження наказу про звільнення з публічної служби та іншими похідними позовними вимогами, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та спонукання учасників щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

Відповідачем вказано, що позивач мав звернутися до суду у даній справі у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, проте, останній до суду не звернувся, поважних, на думку представника відповідача, причин пропуску строку не вказав, а враховуючи те, що Міністерством молоді та спорту України не порушено законодавство про оплату праці, частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України застосуванню у даній справі не підлягає.

03.12.2018 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло заперечення на заяву про залишення позовної заяви без розгляду, у якій представник позивача вказав, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

14.12.2018 до суду надійшли пояснення представника відповідача на заперечення ОСОБА_1 від 03.12.2018, у яких Міністерством молоді та спорту України повторно наголошено, що порушення трудового законодавства з боку відповідача відсутні, а тому підстав для застосування необмеженого строку для звернення до суду немає.

У судовому засіданні 05.02.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Заслухавши надані в ході розгляду справи представниками сторін пояснення, дослідивши матеріали справи, при вирішенні поставлених на розгляд суду клопотань, з'ясовуючи питання щодо початку перебігу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поважності причин його пропуску, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З встановлених судом обставин справи вбачається, що позивач дізналася про протиправність дій відповідача щодо прийняття наказу про звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності з листа Міністерства молоді та спорту України від 13.02.2017.

Станом на вказану дату була чинною редакція Кодексу адміністративного судочинства України від 05.01.2017.

Частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції від 05.01.2017) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У відповідності ч. 3 зазначеної статті, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічні нормативні положення щодо обмеження строку на звернення до суду містяться у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 14.06.2018 на момент фактичного звернення позивача з позовом до адміністративного суду), згідно ч. 5 зазначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом) передбачено, що звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що перебіг процесуального строку звернення особи до суду з адміністративним позовом починається з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та за загальним правилом становить шість місяців, крім справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, для яких такий строк - один місяць.

Таким чином, позивач мала звернутися з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства молоді та спорту України № 92-к/тр від 27.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 упродовж місяця з дати отримання листа Міністерства молоді та спорту України від 13.02.2017.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КзПП України).

Статтею 4 КзПП України вказано, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 3 КзПП України зазначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною другою статті 233 КзПП України передбачено право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У відповідності ч. 3 ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі, виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою - необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2018 у справі № 809/4017/13-а (К/9901/1509/18).

Таким чином, звернення позивача з вимогою щодо зобов'язання Міністерства молоді та спорту України здійснити виплату середнього заробітку за період з 27.03.2017 по день отримання трудової книжки - 22.05.2017 не обмежується строками на звернення до суду.

Питанню поновлення процесуальних строків була надана оцінка Європейським Судом з прав людини, судова практика та рішення якого, згідно частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні застосовуватись під час розгляду адміністративних справ в Україні з урахуванням принципу верховенства права.

Європейський Суд з прав людини в рішенні "Рябих проти Росії" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Судом також враховується, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З обставин у справі вбачається, що повний та всебічний розгляд позовної вимоги щодо зобов'язання Міністерства молоді та спорту України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час її вимушеного прогулу в розмірі 11 795 гривень 76 копійок потребує чіткого визначення терміну такого прогулу, що, в свою чергу, неможливо встановити без дослідження обставин правомірності звільнення позивача, тобто фактично - без розгляду інших позовних вимог, що стосуються визнання протиправним та скасування наказу Міністерства молоді та спорту України № 92-к/тр від 27.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1.

Поряд з цим, вимоги щодо визнання недійсним запису № 40 в трудовій книжці та про зобов'язання видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22.05.2017 є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства молоді та спорту України № 92-к/тр від 27.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1.

З огляду на те, що звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу не обмежено процесуальним строком, суд, з метою недопущення обмеження права позивача на доступ до суду та з метою забезпечення ухвалення законного та обґрунтованого рішення у даній справі, приходить до висновку про наявність достатніх поважних підстав для поновлення позивачу строку на звернення до адміністративного суду з вимогами про скасування наказу Міністерства молоді та спорту України № 92-к/тр від 27.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1, визнання недійсним запису № 40 в трудовій книжці та про зобов'язання видати новий наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22.05.2017.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи обставини даної справи, суд вважає, що підстави для задоволення заяви представника Міністерства молоді та спорту України від 23.10.2018 б/н "Про залишення позову без розгляду" відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви б/н від 23.10.2018 "Про залишення позовної заяви без розгляду" представника Міністерства молоді та спорту України - Удовенко У.Д.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 12.02.2018.

Суддя Пащенко К.С.