Рішення № 79784939, 27.12.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року справа № 2340/4030/18 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Тимошенко В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пруднікової В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка Олександра Михайловича, Верховного Суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення вихідної допомоги та відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2018 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Вищого адміністративного суду України (01029, м. Київ, вул. Московська, 8 корп. 5, ідентифікаційний код 33235788), голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка Олександра Михайловича (01029, м. Київ, вул. Московська, 8 корп. 5), Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8, ідентифікаційний код 41721784), в якій просить:

1) визнати протиправними бездіяльність Вищого адміністративного суду України в особі Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Шевченка О.М. та Верховного Суду у невжитті заходів для здійснення виплати вихідної допомоги ОСОБА_1;

2) стягнути солідарно з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою у відповідності до ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що становить 123 692,40 гривень;

3) стягнути солідарно з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення судді за час затримки розрахунку починаючи з 28 серпня 2018 року і по час розрахунку;

4) стягнути солідарно з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 гривень за протиправну поведінку щодо не здійснення виплати вихідної допомоги, та вжити заходів для організації нарахування та виплати ОСОБА_1 стягнутих судом сум грошових коштів по даній справі.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання. 11.12.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимогам чинного законодавства України позивачу не виплачено вихідну допомогу під час звільнення у відставку з посади судді Вищого адміністративного суду України в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, яка передбачена ст. 143 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідач 1 та відповідач 2 отримали ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі від 24.10.2018, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відзив на позовну заяву не надали.

Відповідач 3 у відзиві на позов, поданому суду 19.11.2018 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні, вказував, що на підставі п.7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України від 07.07.2010 №2453-VII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VII), який не передбачає виплату вихідної допомоги суддям під час звільнення.

Оскільки позивач був звільнений з посади судді 07.08.2018, а згідно з даними ЄДРПОУ Вищий адміністративний суд України на вказану дату знаходиться в стані припинення, тому відповідач не має права на виплату одноразової грошової допомоги. У зв'язку з цим, просив відмовити у задоволенні позову.

Представники позивача та відповідача 3 просили розгляд справи здійснювати без їх участі. Відповідачі 1 та 2 не прибули у судове засідання.

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2018 №2524/0/15-18 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Вищого адміністративного суду України від 28.08.2018 №205-к відраховано ОСОБА_1 зі штату Вищого адміністративного суду України у зв'язку зі звільненням його у відставку з 28.08.2018, а також виплачено грошову компенсації за невикористану частину оплачуваної відпустки.

28.08.2018 позивач подав Вищому адміністративному суду України заяву про виплату йому вихідної допомоги відповідно до ст. 143 Закону №1402-VIII.

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті позовних вимог, суд врахував таке.

Пунктом 11 ч.5 ст.48 Закону №1402-VIII визначено, що незалежність судді забезпечується правом судді на відставку.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно зі ст.116 Закону №1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Ч.1 ст.143 Закону №1402-VIII передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, чинним законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Вищою радою правосуддя рішення про звільнення з посади судді.

В даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Вищою радою правосуддя відповідного рішення, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, що передбачена ч.1 ст.143 Закону №1402-VIII.

Щодо посилання відповідача 3 на те, що станом на час звільнення позивача з посади судді згідно з даними ЄДРПОУ Вищий адміністративний суд України знаходиться в стані припинення, а тому відповідач не має права на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки порядок її виплати врегульований Законом №2453-VІ, який не передбачає її виплату, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України від 07.07.2010 №2453-VII "Про судоустрій і статус суддів".

На підставі п.6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

Постановою пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

З аналізу викладених норм вбачається, що норми Закону №2453-VII визначають статус, структуру, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів, зокрема, Вищого адміністративного суду України, до початку роботи Верховного Суду, а саме: до 15 грудня 2017 року.

Таким чином, норми законодавства, що діяли на момент звільнення позивача з посади судді (07.08.2018) передбачали, що права, обов'язки, гарантії суддів вищих спеціалізованих судів після 15 грудня 2017 року визначаються Законом №1402-VIII, тобто норми частини першої статті 143 Закону № 1402-VIII мають бути застосовані до суддів вищих спеціалізованих судів, які вийшли у відставку після 15 грудня 2017 року.

Зазначений висновок у повній мірі відповідає позиції Конституційного Суду України, що викладена в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, та передбачає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки згідно з рішенням Вищої ради правосуддя №2524/0/15-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку 07.08.2018, суд дійшов висновку, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, що передбачена ч.1 ст.143 Закону №1402-VIII, який набрав чинності з 30 вересня 2016 року.

Стосовно посилання позивача на те, що вихідна допомога має бути виплачена йому з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, суд зазначає, що відповідно до п.3 резолютивної частини цього рішення положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Оскільки право на отримання вихідної допомоги позивач отримав з часу звільнення, а саме: 07.08.2018, - а норми ст. 133 Закону № 2453-VІ втрачають чинність з 04.12.2018 суд дійшов висновку, що розмір вихідної допомоги позивача має бути обрахований, відповідно до ст.133 Закону № 2453-VІ, що діяла станом на час звільнення позивача.

Суд встановив, що згідно з довідкою Вищого адміністративного суду України від 28.08.2018 №190 розмір суддівської винагороди позивача станом на 28.08.2018 становив 41230,80 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог щодо нарахування та виплати йому вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 123692,40 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача саме з Вищого адміністративного суду України, який станом на час розгляду справи відповідно до даних ЄДРПОУ перебуває у стані припинення та не ліквідований.

Щодо позовної вимоги про стягнення солідарно з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення судді за час затримки розрахунку починаючи з 28 серпня 2018 року і по час розрахунку, суд врахував таке.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом враховано рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, в якому зазначено, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

Отже, зважаючи на те, що вихідна допомога не належить до суддівської винагороди і не є складовою заробітної плати судді, відтак, на виплату суми такої допомоги при виході позивача у відставку не поширюються вимоги статті 117 КЗпП України.

Тому, позовна вимога стягнення з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення судді за час затримки розрахунку починаючи з 28 серпня 2018 року і по час розрахунку є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги стягнути солідарно з Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків

Однак, позивачем не надано жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо. Позивачем не зазначено з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян).

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи встановлені обставини та викладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з Вищого адміністративного суду України на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 123692,40 грн.

Керуючись статтями 14, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вищого адміністративного суду України щодо невиплати вихідної допомоги ОСОБА_1 в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Стягнути з Вищого адміністративного суду України (01029, м. Київ, вул. Московська, буд.8 корп.5; код ЄДРПОУ 33235788) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що становить 123692,40 грн. (сто двадцять три тисячі шістсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст рішення виготовлений 08.01.2019.