Рішення № 79784688, 13.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 лютого 2019 року №826/14565/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової А.В., суддів: Аблова Є.В., Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Центральної виборчої комісіїпро визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центральної виборчої комісії та Голови Центральної виборчої комісії, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.11.2018) просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Голови Центральної виборчої комісії Охендовського Михайла Володимировича та Центральної виборчої комісії щодо не розгляду по суті пропозиції, викладеної у депутатському зверненні Народного депутата України ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії щодо невідкладного розгляду на засіданні ЦВК пропозиції скасувати Постанову Центральної виборчої комісії №32 від 12.02.2016 (в редакції від 12.10.2017 р.);

- визнати протиправною та скасувати Постанову Центральної виборчої комісії №32 від 12.02.2016 «Про Порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних міських голів».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, адміністративну справу №826/14565/17 за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії, Голови Центральної виборчої комісії Охендовського Михайла Володимировича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Як встановлено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, адміністративний позов по справі №826/14565/17 подано поза межами виборчого процесу. Зокрема, позивачем оскаржується бездіяльність відповідачів щодо не розгляду його звернень відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України».

Так, з урахуванням висновків Київського апеляційного адміністративного суду, викладених в ухвалі від 13.03.2018, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №826/14565/17.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний Порядок є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки будь-які виборчі округи на місцевих виборах повинні відповідати межам відповідних адміністративно-територіальних одиниць та не виходити за них. Чинною Конституцією та законами України не передбачено створення «Об’єднаних територіальних громад», а також «Рад Об’єднаних територіальних громад», крім того, місцеві вибори можуть бути виключно черговими або позачерговими. Також позивач наголосив на тому, що відповідачем було затверджено іншу постанову «Про статус народного депутата України», в тексті якої зазначено, що призначення Комісією перших і додаткових місцевих виборів в умовах вказаної правової невизначеності може призвести до порушення прав громадян України на безпосереднє здійснення влади шляхом свого волевиявлення щодо питань добровільного об'єднання територіальних громад на місцевому референдумі та неможливості в подальшому поновлення цього права.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що відповідно до приписів Закону України «Про місцеві вибори», перші вибори депутатів, сільських, селищних, міських голів призначаються Центральною виборчою комісією у порядку, визначеному законом. Також, вказаним законом надано визначення перших виборів. Відповідач зазначив, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Законом України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» врегульовано відносини, що виникають в процесі добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об'єднаних територіальних громад. Зазначене обумовлює наявність підстав для внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 09.08.2018 №122 шляхом виключення пункту 2.

Під час здійснення підготовчого провадження у справі в якості належного відповідача визначено Центральну виборчу комісію.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Центральної виборчої комісії від 12.10.2017 №213 було внесено зміни до Постанови від 12.02.2016 №32 «Про порядок призначення додаткових виборів депутатів сільських, селищних рад від сільських, селищних територіальних громад, що добровільно приєдналися до сільських, селищних, об'єднаних територіальних громад».

Народний депутат України ОСОБА_1 звернувся до Центральної виборчої комісії в досудовому порядку (лист від 18.10.2017 №15/10-17) про невідкладне скасування відповідачем Постанови Центральної виборчої комісії від 12.02.2016 №32 (в редакції Постанови від 12.10.2017 №213), яка є на його думку протиправною.

Листом від 26.10.2017 №21-18-1937 позивача повідомлено про те, що в Комісії відсутні правові підстави для розгляду питання щодо скасування Постанови від 12.02.2016 №32, від 18.08.2017 №164, від 12.10.2017 №214 та №216.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю Центральної виборчої комісії, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» встановлено, що Центральна виборча комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

За змістом частини першої статті 2 названого Закону Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, ідеалізацію і захист виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України.

Пунктом 2 частини другої статті 16 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачено, що Комісія за результатами узагальнення практики застосування законодавства України про вибори і референдуми та практики проведення виборів і референдумів в Україні, а також у разі необхідності може за власною ініціативою розглянути та прийняти у встановленому Законом порядку рішення стосовно організації підготовки та проведення виборів і референдумів.

Разом з тим, відповідно до пунктів 2, 4 статті 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» Комісія забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого процесу та процесу референдуму, а також однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території її України.

Повноваження Центральної виборчої комісії щодо організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів визначено статтею 21 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» та статтею 24 Закону України "Про місцеві вибори".

Так, згідно з пунктами 2, 7 статті 21 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» Комісія здійснює контроль за дотриманням виборчого законодавства України, забезпечує його однакове застосування на всій території України під час підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, встановлює форми виборчих документів, затверджує зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів до відповідних державних архівних установ.

Також пунктами 1, 11 , 4 частини першої статті 24 Закону України "Про місцеві вибори" визначено, що Центральна виборча комісія, крім повноважень, передбачених Законом, здійснює контроль за додержанням та однаковим застосуванням законодавства про місцеві вибори на всій території України, призначає перші вибори депутатів, сільських, селищних, міських голів у порядку, визначеному Законом України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", а також встановлює форми (зразки) виборчих документів.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії може бути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законів України належить до повноважень Комісії. За результатами розгляду та обговорення на засіданні Комісії питання порядку денного Комісія ухвалює рішення у формі постанови (статті 11, 12 Закону України «Про Центральну виборчу комісію».

Законами України "Про місцеві вибори", "Про добровільне об'єднання територіальних громад" встановлено порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів.

Як вбачається з матеріалів справи, Центральна виборча комісія 12.02.2016 на своєму засіданні прийняла постанову №32, якою затвердила Порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів. Зазначеним порядком визначено процедуру призначення Комісією відповідних місцевих виборів за результатами розгляду звернень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації щодо призначення Комісією перших виборів депутатів і сільської, селищної ради, а також встановила форму такого звернення.

Разом з тим, постановою Центральної виборчої комісії від 12.10.2017 №213 було внесено зміни до вказаного вище Порядку.

Позивач, вважаючи, що внесеними змінами порушено права та інтереси виборців, які він, як народний депутат зобов'язаний захищати, звернувся в порядку статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України» до відповідача з проханням скасувати постанову від 12.02.2016 №32 в редакції від 12.10.2017.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.

Поряд з цим, суд зазначає, що постанови Центральної виборчої комісії приймаються усім складом Комісії, яка згідно з приписами статтей 3 та 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» є колегіальним органом та складається з 17 членів Комісії.

Матеріали справи свідчать, що відповідь на депутатське звернення позивача була надана головою Центральної виборчої комісії Охендовським М.В., при цьому, в тексті такої відповіді зазначено, що в Комісії відсутні правові підстави для розгляду питання ОСОБА_1, що дає підстави вважати, що власне питання, поставлені у звернені позивача від 18.10.2017 не були по суті розглянуті Центральною виборчою комісією, як колегіальним органом, яким було прийнято відповідну постанову від 12.02.2016 №32 (зі змінами до неї, внесеними постановою від 12.10.2017 №214), як колегіальним органом.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що Центральною виборчою комісією не було належним чином розглянуто депутатське звернення позивача та не було надано відповіді по суті порушених питань, що свідчить про бездіяльність відповідача.

Разом з тим, твердження відповідача, що депутатське звернення від 18.10.2017 було адресовано саме Охендовському М.В., а тому відповідь на таке була надана останнім, судом сприймаються критично, оскільки, як зазначено вище, відповідна постанова зі змінами приймалась саме Комісією, як колегіальним органом.

Крім того частиною сьомою статті 12 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» встановлено, що рішення, прийняті Комісією, можуть бути змінені лише самою Комісією з власної ініціативи або на підставі рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» засідання Комісії скликаються її Головою, а в разі його відсутності - одним із заступників Голови Комісії.

Засідання Комісії веде її Голова або, за дорученням Голови чи за погодженням між його заступниками, один із його заступників. У разі відсутності Голови та його заступників або невиконання ними з будь-яких причин своїх функцій Комісія обирає головуючого на засіданні із свого складу більшістю голосів від складу Комісії (частина третя статті 11 вказаного Закону).

Порядок денний засідання Комісії пропонує її Голова, а в разі його відсутності - головуючий на засіданні. Порядок денний засідання затверджується рішенням Комісії.

Відтак, оскільки постанова від 12.02.2016 №32 приймалась колегіально, то пропозиція щодо її скасування повинна була бути розглянута на засіданні Комісії, яке скликається її Головою (в даному випадку саме Охендовським М.В.), а тому звернення ОСОБА_1 було адресовано саме Голові комісії - Охендовському М.В., оскільки скликання останньої відноситься до повноважень Голови.

Таким чином, вказані положення статтей 11 та 12 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» свідчать про те, що депутатське звернення ОСОБА_1 від 18.10.2017 було розглянуто неналежним чином, з порушенням порядку, зворотного відповідачем під час судового розгляду не доведено.

Стосовно протиправності самої Постанови від 12.02.2016 №32 в редакції від 12.10.2017, суд зазначає наступне.

По-перше, слід зазначити, що постановою Центральної виборчої комісії від 29.11.2018 №234 було визнано такою, що втратила чинність постанову Центральної виборчої комісії від 12.12.2016 №32 «Про порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів».

Разом з тим, позивач наполягає на визнанні протиправною постанови Центральної виборчої комісії від 12.12.2016 №32 у судовому порядку, оскільки зазначена постанова вплинула на права позивача.

Отже, як вбачається з тексту уточненої позовної заяви, позивач наполягає на тому, що Конституцією та законами України не передбачено створення «Об’єднаних територіальних громад», а також «Рад Об’єднаних територіальних громад», крім того, місцеві вибори можуть бути виключно черговими або позачерговими. Однак, суд не погоджується з даними твердженнями позивача з огляду на наступне.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (частина третя статті 140 Конституції України).

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 18.06.2002 №12-рп/2002 дав офіційне тлумачення положенням частини першої статті 140 Конституції України, відповідно до якого зазначені положення не встановлюють порядку об'єднання або роз'єднання самих територіальних громад.

Питання організації місцевого самоврядування, які не врегульовані Конституцією України, у тому числі умови та порядок об'єднання або роз'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, мають визначатися законом (стаття 146 Конституції України).

Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі добровільного об'єднання територіальних громад сіл, селищ, міст, а також добровільного приєднання до об'єднаних територіальних громад, у тому числі визначає порядок утворення об'єднаної територіальної громади, є Закон України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", і саме його норми підлягають застосуванню у відповідних правовідносинах.

Згідно з частиною п'ятою статті 7 вказаного Закону в разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад Конституції та законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об'єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об'єднання територіальних громад.

Частинами сьомою та восьмою статті 7 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" передбачено, що у разі прийняття сільськими, селищними, міськими радами рішень про добровільне об'єднання територіальних громад, а також у разі підтримки добровільного об'єднання територіальних громад на місцевому референдумі сільський, селищний, міський голова територіальної громади, в якій ініційовано питання про добровільне об'єднання територіальних громад, звертається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації з пропозицією звернутися до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших виборів депутатів сільської, селищної, міської ради та відповідного сільського, селищного, міського голови в установленому законом порядку.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація протягом 10 робочих днів з дня отримання рішень про добровільне об'єднання територіальних громад у разі їх відповідності висновку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, звертається до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших виборів депутатів сільської, селищної, міської ради та відповідного сільського, селищного, міського голови в установленому законом порядку.

Відтак, за змістом статей 7 та 82 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації належать надання висновку щодо відповідності Конституції України та законам України проектів рішень про добровільне об'єднання територіальних громад, про добровільне приєднання до об'єднаної територіальної громади, перевірка таких рішень після їх прийняття на відповідність указаному висновку, а також у разі встановлення такої відповідності - звернення до Центральної.

Поряд з цим, відповідно до частини сьомої статті 14 Закону України «Про місцеві вибори» перші вибори депутатів, сільських, селищних, міських голів призначаються Центральною виборчою комісією у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про місцеві вибори» перші місцеві вибори призначаються не пізніше ніж за 70 днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня перших місцевих виборів.

Місцеві вибори призначаються на неділю (частина шоста статті 15 Закону України «Про місцеві вибори»).

Центральна виборча комісія шляхом прийняття відповідного рішення оголошує про початок виборчого процесу перших виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних міських голів (частина восьма статті 15 Закону).

Отже, Законами України "Про місцеві вибори", "Про добровільне об'єднання територіальних громад" встановлено порядок призначення перших виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних міських голів.

Таким чином, твердження позивача стосовно того, що місцеві вибори можуть бути виключно черговими або позачерговими, а також те, що чинним законодавством не передбачено створення Об’єднаних територіальних громад та Рад Об’єднаних територіальних громад, спростовуються наведеними вище приписами законів.

Стосовно посилань позивача на текст постанови Центральної виборчої комісії від 09.08.2018 №122 «Про звернення до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя», то необхідно відзначити, що проаналізувавши зміст останньої, судом встановлено, що вказана постанова було прийнята з метою отримання роз'яснень щодо наявного станом на 09.08.2018 (дата прийняття постанови) законодавчого регулювання організації і порядку проведення всеукраїнського та місцевих референдумів в Україні, можливості, враховуючи положення частини другої статті 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», призначення в установленому законом порядку Центральною виборчою комісією перших і додаткових місцевих виборів без проведення місцевого референдуму щодо підтримки добровільного об'єднання територіальних громад, а також за необхідності внесення відповідних змін до законодавчих актів з метою усунення правових колізій та неузгодженостей.

Разом з тим, як власне зазначено відповідачем, вказані вище приписи Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад, «Про місцеві вибори», обумовили наявність підстав для внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 09.08.2018 №122 шляхом виключення пункту 2 наступного змісту: «Звернення обласних державних адміністрацій щодо призначення перших і додаткових місцевих виборів розглянути в установленому порядку після отримання Комісією роз'яснень, зазначених у пункті 1 цієї постанови».

Так, постановою Центральної виконавчої комісії від 12.10.2018 №155 виключено пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 09.08.2018 року №122 "Про звернення до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя".

Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів того, що позивачем оскаржувалась постанова Центральної виборчої комісії від 12.10.2018 №155.

Відтак, проаналізувавши наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана позивачем постанова від 12.02.2016 №32 в редакції від 12.10.2017 була прийнята Центральною виборчою комісією правомірно та в межах наданих їй повноважень, зворотного позивачем під час судового розгляду справи не доведено.

Також, що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування Постанови Центральної виборчої комісії України №32 від 12.02.2016 «Про Порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних міських голів», суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто, що певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Так, суд наголошує, що під час розгляду кожної справи, суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Так, право позивача на використання української мови, отримання відповіді чи інформації на українській мові порушено не було.

Суд також звертає увагу, що правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду за захистом, висловлена Верховним судом України в постановах від 15.12.2015 у справі №21-5361а15, від 01.12.2015 у справі №21-3222а15 та від 08.12.2015 у справі №21-5435а15.

З урахуванням наведеного, оцінивши усні та письмові пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано порушення його прав та інтересів та не доведено суду протиправності оскаржуваної постанови.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії України щодо не розгляду по суті пропозиції, викладеної у депутатському зверненні Народного депутата України ОСОБА_1 від 18.10.2017 щодо невідкладного розгляду на засіданні Центральної виборчої комісії пропозиції скасувати Постанову Центральної виборчої комісії України №32 від 12.02.2016 (в редакції від 12.10.2017).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Погрібніченко І.М.