Рішення № 79784450, 13.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 р. справа № 520/11287/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (просп. Московський, буд. 198/3,м. Харків,61082) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення №325 від 07.09.2018 Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова про відмову ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1, в призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова призначити та виплачу вати ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1. РНОКПП НОМЕР_1. пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V, починаючи з 29 червня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є громадянином України. В 2006 році позивач виїхала за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання. Водночас, представник позивача зазначив, що на час виїзду за кордон має стаж роботи 19 років 3 місяці та 1 день рік, що підтверджується трудовою книжкою. У зв'язку з досягненням пенсійного віку позивач через свого представника звернулась до відповідача з заявою разом з відповідними документами для призначення позивачу пенсії. Проте, відповідачем відмовлено в призначенні позивачу пенсії, посилаючись на те, що у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходження відповідача.

Ухвалою суду від 14.01.2019 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

31.01.2019 року від представника відповідача через канцелярію суду (вх. № 01-26/6353/19) надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказав, що позивачем всупереч вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, не було подано документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в м. Харкові. Враховуючи відсутність між Україною та Державною Ізраїль ратифікованого Верховною радою України міжнародного договору, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль, то управління не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.14).

В період з 1974 по 1993 роки ОСОБА_1 працювала на підприємствах та в установах м. Харкова, що підтверджується копією трудової книжки та відповідними довідками (а.с.19-23).

В 2006 році позивач виїхала на постійне проживання до Ізраїлю. На час виїзду за кордон на постійне проживання позивач не досягла пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не зверталась і пенсія їй не призначалась.

ОСОБА_1 при досягненні пенсійного віку через свого представника звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала копії трудової книжки, паспорту, ідентифікаційного номеру, довіреність тощо .

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком № 325 від 07.09.2018 року (а.с.16-17).

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, відповідачем визначено підставу для відмови в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - ненадання ОСОБА_1 документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до частин першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що ОСОБА_1 як громадянка України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.

Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У свою чергу, за приписами пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.

Перелік документів, необхідний для призначення пенсії за віком передбачено пунктом 2.1 Порядку №22-1, за змістом якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, зазначеними нормативними актами передбачена можливість звернення за призначенням пенсії за віком через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2018 року до Індустріального об'єднаного УПФУ м. Харкова від представника ОСОБА_1 надійшли заява позивача про призначення пенсії та документи - довіреність, паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон - НОМЕР_2 від 30.12.2006 року року, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_1, трудова книжка, що не заперечувалось відповідачем.

07.09.2018 року Індустріальним об'єднаним УПФУ м. Харкова прийнято рішення № 325 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. При цьому, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу стало неподання нею документів, які підтверджують її місце проживання (реєстрації) в Україні.

Разом з тим, пунктом 2.1 Порядку № 22-1, який встановлює вичерпний перелік документів, які подаються для призначення пенсії, не передбачено подання документів про місце проживання (реєстрації) особи саме на території Україні.

Натомість, пунктом 2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Отже, цими нормами прямо передбачено можливість виплати пенсії особі, яка виїздить на постійне місце проживання за кордон, на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон та довідки про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Наведені положення свідчать про помилковість вимог відповідача щодо надання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні.

Виходячи зі змісту преамбули та ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання на території України.

Враховуючи викладене, відмова у призначенні пенсії з посиланням на ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні є необґрунтованою.

Натомість, згідно з ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства України та права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Такий паспорт було надано представником ОСОБА_1 при зверненні до відповідача 30.08.2018 року.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, постанові від 20.09.2018 по справі № 754/3047/17.

Отже, з урахуванням наведених положень законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, рішення ЄСПЛ, рішення Конституційного Суду України та з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, як громадянка України, яка проживає за кордоном, не може бути позбавлена права на призначення пенсії у зв'язку з реєстрацією місця її проживання за межами території України, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1.

Водночас, суд зазначає зазначає, що відповідачем не вказано жодних інших підстав для відмови у призначенні пенсії позивачеві, крім ненадання документів на підтвердження місця проживання (реєстрації) в Україні, та не викладено в спірному рішенні будь-яких зауважень з приводу наданих позивачем документів щодо стажу, віку, заробітної плати.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення від 07.09.2018 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 з мотивів ненадання документу, що посвідчує реєстрацію місця проживання в Україні, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України. Оскаржуване рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує право позивача на пенсійне забезпечення, а відтак, підлягає скасуванню.

Беручи до уваги протиправність спірного рішення Індустріального об'єднаного УПФУ м. Харкова № 325 від 07.09.2018 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1, враховуючи, що станом на день звернення до відповідача за призначенням пенсії позивач досягла 63-річного віку, має стаж роботи не менше 15 років, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Індустріального об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.08.2018 року.

Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію з 29.06.2018 року (дати досягнення пенсійного віку), то вказана вимога задоволенню не підлягає.

Так, згідно п.1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Відповідно до ч.1ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2018 року до пенсійного органу звернувся представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з відповідною заявою про призначення пенсії .

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язок відповідача призначити позивачу пенсію виник саме з 30.08.2018р., тобто з дати звернення представника позивача із заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (просп. Московський, буд. 198/3,м. Харків,61082) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова №325 від 07.09.2018 про відмову ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1, в призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова призначити та виплачу вати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1V, починаючи з 30 серпня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (просп. Московський, буд. 198/3,м. Харків,61082, код ЄДРПОУ 41248021).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.