Рішення № 79784434, 11.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 лютого 2019 року № 640/19667/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від

11 жовтня 2018 року №124822-1305-2655,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11.10.2018 №124822-1305-2655.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує земельну ділянку у власній господарській діяльності та звільнений від обов'язку сплати земельного податку. З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.10.2018 №124822-1305-2655 підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

10.12.2018 до суду надійшов відзив на адміністративний позов в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату. Отже, на думку віповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законними, оскільки прийняте в межах повноважень, у порядку та у спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 31.03.1995 Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією.

Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 позивач з 31.03.1995 є платником єдиного податку в ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів м. Києва.

Згідно з витягом з державного реєстру правочинів від 23.10.2008 позивачу, ОСОБА_1, належить нежиле приміщення, нежитлове приміщення в частині (І поверх) площею 101,3 кв. метрів, яке складає 2/100 частин від будівлі та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності.

11.10.2018 відповідачем, керуючись підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та згідно з пунктом 286.5 статті 286 Розділу ХІІ Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення №124822-1305-2655, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за податковий період 2018 рік в загальному розмірі 17519, 37 грн.

Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним звернувся з адміністративним позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з підпунктами 269.1.1. та 269.1.2 пункту 269 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд звертає увагу на те, що в межах даних правовідносин не є спірним обов'язок сплати до бюджету податку за площі під нежилим приміщенням, який виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаро виробництва.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3.

Видами діяльності позивача є 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний), що підтверджується відомостями наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також копією свідоцтва платника єдиного податку серія НОМЕР_2.

Відповідно до договору купівлі від 12.05.1999 сторона 1 Закрите Акціонерне Товариство «Каштан» продало належне йому на праві власності, а сторона 2 ОСОБА_1, купив вбудоване у житловий будинок нежитлове приміщення в частині (І поверх) площею 101,3 кв. метрів, яке складає 2/100 (дві сотих) частин від будівлі та розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Також, судом встановлено, що позивач з 01.10.2013 є платником єдиного податку другої групи, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2, відповідно до якого місцем провадження господарської діяльності позивача є АДРЕСА_1

Факт провадження господарської діяльності позивачем за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується також копією договору оренди нежитлового приміщення від 18.10.2016 №18/10-1 та копією акта приймання-передачі нежитлового приміщення за Договором оренди нежитлового приміщення від 18.10.2016 №18/10-1.

Таким чином, судом встановлено, що належне позивачу нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, використовуються ним, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення господарської діяльності.

Отже, для надання пільг зі сплати земельного податку на майно (в частині земельного податку) необхідна наявність двох умов, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку другої групи.

Вказане, обумовлює звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018 справа №820/5485/17 адміністративне провадження №К/9901/46507/18 та в постанові від 26.06.2018 справа №826/14081/16 адміністративне провадження №К/9901/49779/18.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 11 жовтня 2018 року №124822-1305-2655.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова