Рішення № 79783297, 05.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

8.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1569/16

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області, Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.06.2015 № 75-17, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.06.2015 № 75-17, а також зобов'язання відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань в сумі 25000 грн на користь позивача.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб вважає незаконним. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ДПІ у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області адміністративний позов не визнав, надав заперечення (т.1 а.с. 44-50), в яких зазначив, що він вважає рішення обґрунтованим, правомірним та таким, що прийняте на виконання обов'язку, передбаченого статтями 54, 267 ПК України.

Під час прийняття рішення відповідач володів усіма необхідними даними для визначення податкового зобов'язання для позивача. Відповідач не вважає сплачену позивачем суму податку надмірно або помилково сплаченою, оскільки її сплачено за грошовим зобов'язанням, визначеним в оскаржуваному рішенні, яке на час розгляду заяви позивача було чинним та не оскаржувалось.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 у задоволенні адміністартивного позову відмовлено повністю (т.1 а.с.79-81).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі № 812/1569/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с. 171-179).

Ухвалою суду від 12.10.2018 прийнято до провадження справу, ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання (т.1 а.с.194).

Ухвалами суду від 08.11.2018, від 15.11.2018 за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання (т.1 а.с.208, т.2 а.с.3).

Ухвалою суду від 10.12.2018 суд залучив до участі в справі як другого відповідача Головне управління ДФС у Луганській області в частині вимог щодо зобов'язання вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових сум транспортного податку та продовжив строк підготовчого провадження (т.2 а.с. 18).

Ухвалою суду від 17.01.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2019 (т.2 а.с. 32).

05.02.2019 за вх. № 6460/2018 через відділ діловодства та обліку звернення громадян (канцелярію) суду від Головного управління ДФС у Луганській області надійшов відзив на позов (т.2 а.с.42-43), в якому послалися на передчасність вимог позивача стосовно повернення сум сплаченого податку, оскільки оскаржене рішення на день розгляду справи не скасоване, отже переплати немає. В заяві позивача про повернення надміру сплачених сум податку від 04.10.2016 не вказано напряму перерахування коштів, тому вона не могла розглянута контролюючим органом.

Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев'ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

Позивач - фізична особа ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), є власником легкового автомобілю TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб см, дата реєстрації - 25.03.2014 (т.1 а.с. 12-14, 15).

29.01.2015 Рішенням Лисичанської міської ради № 78/1248 введено в дію з 01 січня 2015 року на території Лисичанської міської ради транспортний податок (т.1 а.с. 16).

10.06.2015 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 75-17, яким позивачу визначено за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" суму податкового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн (т.1 а.с. 17).

13.07.2015 позивач в повному обсязі сплатила податкове зобов'язання з транспортного податку, що підтверджується інформацією, зазначеною у квитанції від 13.07.2015 № 324 (т.1 а.с. 18).

05.10.2016 позивач звернулась із заявою від 04.10.2016 б/н, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.05.2015 № 47 та компенсувати витрати, пов'язані з транспортним податком (т.1 а.с. 19).

11.10.2016 відповідач листом № 9133/12-09-13 повідомив про повернення заяви без розгляду у зв'язку із порушенням позивачем вимог пунктів 56.3, 56.6 Податкового кодексу України (т.1 а.с. 20).

26.10.2016 позивач подала скаргу до Головного управління ДФС у Луганській області, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2015 № 47 та надати письмову відповідь (т.1 а.с. 21).

11.11.2016 Рішенням Головного управління ДФС у Луганській області № Г/177/14/12-32-10-01-04 скаргу позивача залишено без розгляду, податкове повідомлення-рішення визнано узгодженим та роз'яснено про неможливість його подальшого оскарження в адміністративному порядку (т.1 а.с. 22).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у справі № 812/1569/16 фактично надано правову оцінку оскарженому повідомленню-рішенню.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний Суд, у своїй постанові вказав, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у позивача обов'язку по сплаті транспортного податку за 2015 рік ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Суди, оцінивши вимогу позивача про зобов'язання вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових коштів як похідну від вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, не встановили обставин дотримання позивачем порядку, встановленого статтею 43 ПК України, й не надали відповідної правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами у зв'язку з цим, а отже, як наслідок, без повного з'ясування всіх обставин справи передчасно дійшли висновку про необґрунтованість позову у цій частині вимог (т.1 а.с.171-179).

Відповідно до ч.5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, враховуючи Висновки Верховного Суду, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно зі статтею 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Наведене є підставою для визнання протиправним та скасування оскарженого повідомлення-рішення та задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань в сумі 25000 грн на користь позивача суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Алгоритм дій державних органів в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань регламентовано статтею 43 ПК України, у відповідності до пункту 43.3 якої обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

За змістом пункту 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Згідно з пунктом 43.5 вказаної статті контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, подання платником податків відповідної заяви у порядку, передбаченому статтею 43 ПК України, у тому числі із зазначенням напряму перерахування коштів, є власне передумовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Як встановлено судом, позивач зверталася з заявою від 05.10.2016 до ДПІ у м. Лисичанську та зі скаргою від 27.10.2016 до ГУ ДФС у Луганській області, в яких крім вимоги про скасування оскарженого повідомлення-рішення вона також просила контролюючі органи компенсувати їй витрати, пов'язані із транспортним податком (т.1 а.с.19, 21).

Суд погоджується з аргументами відповідачів, що зазначені документи не відповідають вимогам пункту 43.4 статті 43 ПК України, оскільки позивач не зазначила в них напряму перерахування коштів. Вказане є підставою для висновку суду, що позивач не дотрималася порядку, встановленого статтею 43 ПК України.

Однак, в ході нового розгляду цієї справи представником позивача як доказ у справі суду надано підписану позивачем заяву про повернення сум сплаченого транспортного податку, з якою вона звернулася до ГУ ДФС у Луганській області від 05.01.2019, до якої додано реквізити для поповнення карткового рахунку, однак, не надав доказів направлення цієї заяви адресату чи її отримання адресатом. Також позивач та її представник не надали суду заяви про зміну підстав позову в цій частині, у зв'язку з поданням такої заяви.

Відповідач ГУ ДФС у Луганській області у відзиві на позов стосовно звернення позивача з новою заявою про повернення сум сплаченого транспортного податку від 05.01.2019 жодних пояснень не надає, цей факт взагалі не згадує.

Вказане є підставою для висновку суду, що оскільки позивач, під час нового розгляду справи не надав суду заяви про зміну підстав позову у зв'язку з поданням заяви до ГУ ДФС у Луганській області від 05.01.2019, цей факт є поза межами доказування в цій справі.

Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивач не дотрималася порядку, встановленого статтею 43 ПК України.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 551,20 грн згідно з квитанцією № 0.0.668262919.1 від 13.12.2016 (т.1 а.с. 2).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 275,60 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області, Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 10.06.2015 № 75-17, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області від 10.06.2015 № 75-17 на суму 25 000 грн (двадцять п'ять тисяч грн 00 коп.).

В задоволенні іншої частини вимог відмовити за необгрунтованістю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (код ЄДРПОУ: 39890557, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.ім.В.Сосюри, 347) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 275,60 (двісті сімдесят п'ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян