Ухвала суду № 79783045, 12.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 лютого 2019 року № 320/5405/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", третя особа: Київський обласний центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 515 717 грн. 99 коп.,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", третя особа: Київський обласний центр зайнятості, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 515717,99 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі суддею ОСОБА_1

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду №19 від 15.01.2019 справу № 320/5405/18 призначено на повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду.

15 січня 2019 року справа № 320/5405/18 передана на розгляд судді Горобцовій Я.В. згідно розподілу справ автоматизованою системою діловодства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року адміністративну справу № 320/5405/18 прийнято до провадження та залишено без руху позовну заяву з встановленням позивачу п'ятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

07.02.2019 від представника позивача через службу діловодства суду надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору. В обгрунтування заявленного клопотання зазначив про відсутність коштів необхідних для сплати судового збору.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є :а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Вказані норми встановлюють можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку.

Таким чином, за обґрунтованим клопотанням, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі, суд може звільнити позивача від сплати судового збору, зменшити його розмір, відстрочити або розстрочити його сплату.

У клопотанні сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та надати суду відповідні докази.

Як встановлено вище, в обґрунтування клопотання про відстрочення сплати судового збору, позивач зазначив про відсутність коштів необхідних для сплати судового збору. Стверджував, що Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Фонду соціального захисту інвалідів, який в свою чергу звертався до Міністерства Соціальної політики для вирішення питання сплати судового збору, проте кошти з Державного бюджету не надійшли. Однак, жодних документів на підтвердження викладених в клопотанні обставин Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів долучено не було.

Крім того, суд звертає увагу, що відсутність видатків на сплату судового збору не свідчить про незадовільний майновий стан позивача або інші поважні причини його матеріального становища, що можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України у Постанові від 23 січня 2015 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" зазначив, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас якщо ці бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

У зв'язку з цим, суд вважає, що наведені у клопотанні про відстрочення сплати судового збору доводи є недостатніми для його задоволення.

Крім того, в клопотанні позивача від 07 лютого 2019 року № 4258/19 на виконання вимог ухвали від 18 січня 2019 року про залишення позовної заяви без руху надано додаткові пояснення, щодо строку звернення до суду.

Дослідивши дане клопотання, судом встановлено наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.

У клопотанні від 07.02.2019 позивач стверджує, що Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не є суб'єктом владних повноважень, для якого Кодексом адміністративного судочинства України встановлено тримісячний строк для звернення до суду.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на таке.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є неприбутковою бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики), про що зазначено в пункті 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України 27.03.2017 № 477), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2011 р. за № 528/19266 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 2 Положення Фонд як бюджетна установа є правонаступником Фонду як урядового органу.

Відповідно до пункту 5 Положення основними завданнями Фонду є: 1) фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні; 2) забезпечення в межах своїх повноважень реалізації заходів щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створення робочих місць.

Фонд утворює, ліквідовує та реорганізовує територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності працівників Фонду і коштів, передбачених на утримання Фонду, за погодженням з Мінсоцполітики, що передбачено пунктом 12 Положення.

Згідно з частиною 9 статті 20 Закону № 875-XII спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Відповідно до частини 10 статті 20 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів діє як суб'єкт владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Таким чином, на Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів поширюються положення приписів абзацу 2 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме передбачений тримісячний строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із пунктом 1 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 (далі - Порядок №70), цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості.

Абзацом 1 пункту 2 Порядку №70 передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що датою, з якої розпочинається перебіг трьохмісячного строку звернення позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є день, який слідує за останнім днем строку, передбаченого для самостійної сплати підприємствами, установами, організаціями адміністративно-господарських санкцій, тобто 16 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Суд звертає увагу, що трьохмісячний строк звернення позивача до суду з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені щодо звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік розпочався 16 квітня 2018 року та закінчився 16 липня 2018 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду лише 12 жовтня 2018 року, тобто після спливу строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Суд також бере до уваги, що у рішенні "Устименко проти України" (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29 січня 2016 року, Європейський суд у п. 53 зазначив, що "національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції".

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Аналогічну правову позицію щодо необхідності дослідження дотримання строку звернення до суду за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року по справі № 813/1897/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу позивача на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обовязків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є обєктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наявних у матеріалах позовної заяви, із того чи мав заявник за таких обставин можливість своєчасно реалізувати повноваження на звернення до суду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справи "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975).

Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Судом не можуть бути взяті до уваги твердження позивача про те, що відділ правової і кадрової роботи у період з 20 листопада 2017 року по 12 червня 2018 року був повністю не укомплектований. Так, тримісячний строк звернення позивача до суду закінчився 16 липня 2018 року, отже на цей час вказаний відділ з 12 червня 2018 року по 16 липня 2018 року вже був укомплектованим понад один місяць. Разом з цим, посилання позивача на неналежне функціонування юридичного відділу, не може бути поважною підставою для поновлення строку на звернення до суду. Крім того, право на звернення до суду з адміністративним позовом має керівник Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та інші уповноважені працівники.

Порядок і умови залучення представників, здійснення представництва юридичної особи визначено статтями 55-60 КАС України.

Відповідно до п. 6 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, серед основних завдань, які покладаються на фонд та його відділення, є збір сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; облік заборгованості зі сплати сум адміністративно-господарських санкцій і пені; ведення претензійно-позовної роботи в судах різних інстанцій.

Судом установлено, що упродовж тривалого часу - з 16 квітня 2018 р. до 12 жовтня 2018 р., тобто майже 6 місяців відповідними працівниками Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів посадові обов'язки по здійсненню контролю за станом сплати підприємствами адміністративно-господарських санкцій виконувалися неналежним чином, унаслідок чого ними не забезпечено своєчасного стягнення заборгованості цих санкцій та пені і своєчасного звернення до суду з адміністративним позовом.

Крім того позивач вказує на те, що відділом правової та кадрової роботи було подано до суду 60 позовів, однак не зазначено причини вибірковго підходу до виконання обовязків, серез яких є зокрема і контоль за станом сплати підприємствами адміністративно-господарських санкцій та надходженнями до державного бюджету коштів.

Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для оплат послуг адвоката, а також відсутність ефективного управління та неможливість визначення пріоритетних напрямків роботи установи не можуть слугувати поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Окрім того, з огляду на приписи статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України позивач, який діє як суб'єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення до суду з адміністративним позовом, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно подання позовної заяви в межах строку звернення до суду, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, в тому числі, вирішувати питання, пов'язані з організацією претензійно - позовної роботи, зокрема, передавати супроводження судових справи іншим компетентним працівникам тощо.

За таких обставин, наведені вище твердження позивача щодо поважності причини пропуску строку звернення до суду є не обґрунтованими.

Частиною 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після вікриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущенного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з вимогами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3, 4 ст. 123 цього Кодексу.

Враховуючи, що кінцевою датою звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом є 16.07.2018, тоді як відповідач звернувся до суду лише 12.10.2018, суд дійшов висновку, що Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів пропущено строк звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті 240 КАС України ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 7680,10 грн., згідно платіжного доручення від 23.08.2018 №160 (а.с. 2).

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).

Пунктом четвертим частини першої статті 7 Закону №3674-VI встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 7680,10 грн. з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.

Керуючись статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. В задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

2. Залишити без розгляду позовну заяву Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", третя особа: Київський обласний центр зайнятості про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 515 717 грн. 99 коп.

3. Роз'яснити позивачеві, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

4. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.