Рішення № 79782443, 12.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2019 року № 320/5680/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДФС у Київській області від 17.05.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, вимоги про сплату боргу від 06.07.2017 № Ф-0003611303 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.07.2017 № НОМЕР_4.

На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він здійснює діяльність з надання послуг по перевезенню пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. При проведенні перевірки податковим органом неправомірно не враховано до валових витрат придбання паливно-мастильних матеріалів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві.

На підставі ст. 194, ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Іванківським міжрайонним управлінням юстиції у Київській області 21.04.2003. Перебуває на обліку в Іванківському відділенні Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з 21.03.2003 № 1501.

Позивач здійснює діяльність з надання послуг по перевезенню пасажирів на автобусному маршруті загального користування (КВЕД 49.39).

Відповідно до наказу ГУ ДФС у Київській області від 10.03.2017 № 413, плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання та направлень від 27.03.2017 № 650 та № 651 працівниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 24.04.2017 № 253/10-36/НОМЕР_5.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 6 ст. 128 ГК України та п. 177.10 ст. 177 ПК України, у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 облік доходів та витрат вівся неналежним чином;

- п. 177.5 ст. 177 ПК України, в результаті заниження чистого (оподатковуваного) доходу у сумі 8556005, 50 грн., та з якого не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 1572833, 02 грн.;

- п.п. 1.2 п. 2 ч. 1 ст. 7 , п. 11 ст. 8, абз. « 3» п. 8 ст. 9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в результаті заниження чистого (оподатковуваного) доходу у сумі 8556005, 50 грн., внаслідок чого підприємцем занижено єдиний соціальний внесок у сумі 247925, 00 грн.;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень Податкового Кодексу України, в результаті заниження чистого (оподатковуваного) доходу у сумі 6543523, 08 грн., внаслідок чого підприємцем занижено військовий збір у сумі 98152, 85 грн.;

- п. 198.4 та п. 198. 6 ст. 198 ПК України , в результаті перевірки не сплачено до бюджету податок на додану вартість у сумі 1187318, 78 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення -рішення від 17.05.2017р. №0007481303, №0001131303, №0007501303, вимога від 17.05.2017 № Ф-0007471303 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ та рішення від 17.05.2017 №0001161303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ.

Згідно рішення ДФС України від 30.06.2017 №8282/Г/99-99-11-02-02-15 ГУ ДФС у Київській області сформовано нову вимогу від 06.07.2017 №0003611303 та рішення від 06.07.2017 №0003621303 про застосування штрафних санкцій за донарахування ЄСВ.

Рішенням ДФС України від 31.07.2017 №9639/1799-99-11-02-01-14 податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 17.05.2017 №0007481303 про збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, №0001131303 про збільшення грошового зобов’язання з військового збору, №0007501303 про збільшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями – рішеннями, вимогою та рішенням про застосування штрафних фінансових санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, згідно акту перевірки представниками податкового органу при перевірці правильності визначення, витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, встановлено, що до складу витрат позивачем включено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів у сумі 8556005, 50 грн.

У результаті цього встановлено розбіжність між даними податкових декларацій та даними перевірки.

З матеріалів справи слідує, що фактично у період з 01.01.2014 по 31.12.2016 позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, вид діяльності: надання послуг по перевезенню пасажирів на автобусному маршруті загального користування (КВЕД 49.39).

Як слідує з акту перевірки, позивачем до складу валових витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу, віднесено витрати на паливно-мастильні матеріали.

Придбане пальне позивачем використано за цільовим призначенням у власній господарській діяльності, а саме - для надання послуг з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування згідно укладених договорів :

- договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 12.10.2010 № М-10/1-4 (далі - Договір);

- Договір від 26.11.2015 № 2015-15-10;

- Договір від 12.11.2010 № М-10/1-5;

- Договір від 26.11.2015 № 2015-15-11;

- Договір від 04.09.2012 №120708-124;

- Договір від 04.09.2012 № 120708-123;

- Договір від 09.04.2013 №120708-134;

- Договір від 18.02.2013 № 120708-119;

- Договір від 18.02.2013 № 120708-172;

- договір по перевезенню пасажирів (робітників) з ТОВ «Перший столичний хлібозавод» від 30.11.2016 № 01-12-2016;

- договір по перевезенню пасажирів (робітників) з ТОВ «Комплекс Агромарс» філія «Гаврилівські птахівничий комплекс» від 01.08.2014 № 659/2014/КАМ/0;

- договір по перевезенню пасажирів (робітників) з ТОВ «Меркс Інтеріо» від 24.03.2015 № 1/03/15 та від 01.01.2016 № 01/01/16.

На підтвердження виконання зазначених договорів до перевірки було надано книгу доходів та витрат, а також фіскальні чеки.

В акті перевірки зазначено, що згідно даних книги доходів та витрат встановлено, що ФОП ОСОБА_1М, включав до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходу, витрати на паливно-мастильні матеріали на підставі фіскальних чеків.

При цьому, податковий орган, встановлюючи порушення, вказав, що на підтвердження витрат на паливно-мастильні матеріали не надано для перевірки авансові звіти та подорожні листи.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, підставами для донарахування податковим органом спірних сум грошових зобов'язань стало порушення позивачем порядку формування складу валових витрат у 2014-2016 роках.

У свою чергу, відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт надання послуг іншою особою та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного на момент здійснення спірних господарських операцій) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. «а» п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пп. 174.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України).

Таким чином, за приписами ПК України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов: реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Як слідує з матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач здійснював придбання паливно-мастильних матеріалів, яке в подальшому було використане ним у власній господарській діяльності, а саме - для заправки транспортних засобів (зареєстровано 16 транспортних засобів) для надання послуг з перевезень.

Реальність придбання пального та його подальше використання для здійснення підприємницької діяльності підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Оплата за придбане пальне здійснювалась позивачем готівковими коштами, що підтверджується фіскальними чеками.

Суд звертає увагу, що всі перелічені документи надавались позивачем під час перевірки, що відображено в акті, зауважень до їх форми та змісту у перевіряючих не було.

Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати позивача на придбання палива є документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними із господарською діяльністю позивача з надання транспортних послуг. З огляду на наведене, позивач правомірно визначив свій чистий оподатковуваний дохід за 2014-2016 роки, з врахуванням п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

При цьому, доводи відповідача, що позивачем на перевірку не було надано жодних документів, що підтверджують використання придбаного пального у господарській діяльності, суд вважає неправомірними, враховуючи таке.

Відсутність окремих документів сама по собі не може бути підставою для визнання конкретної господарської операції такою, що не відбулась. Податковий орган зобов'язаний під час перевірки операцій платника досліджувати, акцентувати і враховувати всю наявну у нього інформацію та надані документи за перевіряємий період у їх сукупності, оскільки лише в такому випадку висновок про наявність або відсутність порушення вимог податкового законодавства суб'єктом господарювання буде обґрунтованим.

Враховуючи отримані під час проведення перевірки відомості щодо позивача, наявність у нього власного автомобільного транспорту, відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей, аналіз транспортування товарно-матеріальних цінностей, вид діяльності, належне виконання угод з перевезення та інші показники, суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку надані під час перевірки первинні документи підтверджують і розкривають суть та внутрішню сторону господарських операцій з надання послуг, їх реальність, економічну вигоду і ділову мету.

Крім того, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вищенаведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Не надання під час перевірки авансових звітів та подорожніх листів не можуть бути свідченням невикористання придбаного пального у власній господарській діяльності.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що списання пально-мастильних матеріалів має здійснюватись згідно з фактичною вартістю витрачених пально-мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат, наведених у Наказі Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року № 43 із змінами та доповненнями, суд зазначає наступне.

З'ясовуючи правомірність застосування відповідачем під час розрахунку чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності суд бере до уваги те, що п.1 Наказу Міністерства транспорту України №43 від 10.02.1998 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» затверджені Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.

У загальних положеннях «Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» зазначено: «Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.».

Як зазначено у пп.2.1.5 п.2.1 розділу 2 "Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті", для нових моделей (модифікацій) автомобілів та автомобілів оригінальної конструкції, що не увійшли до цього документа, обладнання, що встановлюється на колісних транспортних засобах, технологічних машин і механізмів, автомобілів при виконанні спеціальної роботи або здійсненні перевезень в специфічних умовах експлуатації, виконанні технологічних операцій встановлюються тимчасові та тимчасові індивідуальні, базові, базові лінійні та диференційовані норми витрат палива з уточненням, за необхідності, коефіцієнтів їх коригування, які розробляються головним інститутом Міністерства інфраструктури України (далі - Міністерство) ДержавтотрансНДІпроектом за заявками заводів-виробників чи підприємств - власників автомобілів на договірних засадах (форма заявки на розроблення - згідно з додатком Е).

Тимчасові індивідуальні норми є чинними для конкретного підприємства (суб'єкта господарювання), що замовило їх розроблення для використання у період апробації в певному регіоні та умовах експлуатації транспортних засобів (обладнання), без права поширення на транспортні засоби (обладнання) інших підприємств, організацій (суб'єктів господарювання), у тому числі суб'єктів господарювання, які входять до складу однієї установи, відомства тощо. При цьому збираються дані щодо специфічних умов експлуатації техніки кожним підприємством (суб'єктом господарювання) в певних умовах для отримання статистично значимої кількості незалежних та неупереджених даних щодо апробації тимчасових індивідуальних норм залежно від всього розмаїття умов експлуатації, технічного стану техніки, особливостей її конструктивного виконання (комплектації) тощо.

Відповідачем не доведено, що «Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті», визначені у 1998 році і переглянуті востаннє у 2012 році (згідно внесених змін), поширюються на автотранспортні засоби, якими користується позивач у власній господарській діяльності з урахуванням їх року випуску, специфічних умов експлуатації тощо.

Також суд зазначає, що Норми № 43 не можуть визначати прав та обов'язків суб'єктів господарювання (не мають для них імперативного характеру), оскільки не є нормативно-правовим актом та не пройшли державної реєстрації в Мін'юсті (ухвала ВАСУ від 13.04.2016 р. № К/800/64715/13, ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2017 р. у справі № 822/2258/17, ухвала ВАСУ від 16.02.2016 у справі № К/800/49593/15, ухвала ВАСУ від 06.06.2013 у справі № К-39866/10-С, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 у справі № 809/1248/17).

Списання палива на підприємстві або суб'єктами господарювання має бути обов'язково врегульовано внутрішніми наказами та підтверджено відповідними розрахунками. Для списання палива підприємство або суб'єкти господарювання повинні розробити внутрішні документи, які встановлюватимуть норми його витрат з урахуванням усіх технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм та інших факторів ( ухвала ВАСУ від 16.02.2016 № К/800/49593/15).

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що податковим органом не вірно визначено завищення витрат у перевіряємому періоді у сумі 8556005, 50 грн., що у свою чергу вплинуло на визначення оподатковуваного доходу (чистого доходу) позивача та як наслідок прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень від 17.05.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, вимоги про сплату боргу від 06.07.2017 № Ф-0003611303 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.07.2017 № НОМЕР_4.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність рішень відповідача, а відтак, позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 54114, 00 грн., що підтверджується квитанціями від 25.10.2018 № 0.0.1169386960.1, від 17.12.2018 № 0.0.1214108589.1 та від 20.12.2018 № 0.0.1218780297.1.

Законом України «Про судовий збір» станом на 2018 рік було передбачено, що розмір судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою – підприємцем становить 1відсоток ціни позову, але не менше 704, 80 грн. та не більше 8810, 00 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягають судові витрати у сумі 8810, 00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Судом встановлено, що позивачем заявлено п’ять позовних вимог майнового характеру, за які судовий збір становить 8810, 00 грн., при цьому позивачем сплачено судовий збір у розмірі 54114, 00 грн., отже, поверненню підлягає судовий збір у розмірі переплаченої суми, а саме - 45304, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 194, 205, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДФС у Київській області від 17.05.2017 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.07.2017 № Ф-0003611303 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно нарахованого єдиного внеску від 06.07.2017 № НОМЕР_4.

Стягнути з ГУ Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

Повернути ФОП ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 45304 (сорок п’ять тисяч триста чотири) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.