Рішення № 79782215, 25.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2019 року 320/6189/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2018 №0173845005 та №0174025005.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що товариство не порушувало вимог Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант" та правомірно сформувало податковий кредит за результатами господарських взаємовідносин із зазначеними контрагентами. Натомість, позивач стверджує, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" з ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант" є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Зокрема, позивач стверджує, що господарські операції з вказаними контрагентами підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими та видатковими накладними, документами, що підтверджують перевезення придбаного товару, актами виконаних робіт.

Крім того, позивач зазначив, що при укладенні господарських договорів із ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант", сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідали економічному змісту господарських операцій та чинному законодавству України.

Позивач також зазначив, що його контрагенти на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій були зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість, а правочини, вчинені ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" з ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант", не є нікчемними і не були визнані недійсними в судовому порядку.

Як зазначив позивач, відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" та його контрагентами, а відтак вважає, що рішення контролюючого органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головне управління ДФС у Київській області при проведенні перевірки ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" та оформленні її результатів діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант" вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов’язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності та задіяні у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

З урахуванням викладеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит по господарським операціям із вказаними контрагентами.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що в запереченні до позовної заяви відповідачем не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання підприємством та його контрагентами господарських операцій, про наявність взаємопов’язаності підприємства та його контрагента, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності підприємства, що зумовлює необґрунтованість висновку відповідача про невідповідність закону вчинених господарських операцій. Також, позивач наголосив, що він не повинен нести відповідальність за будь-які дії контрагентів та третіх осіб, оскільки згідно зі ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а товариство не перебувало в господарських правовідносинах з контрагентами, щодо яких у контролюючого органу виникли запитання і щодо таких контрагентів немає судових рішень про визнання факту змови.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 залишено без задоволення клопотання Головного управління ДФС у Київській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (код ЄДРПОУ 00954544, місцезнаходження: 09000, Київська область, м. Сквира, вул. Київська, буд. 25) зареєстроване як юридична особа 20.07.1997 та як платник податків перебуває на обліку в Сквирському відділенні Білоцерківської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області.

Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

У період з 19.09.2018 по 02.10.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" з питань правомірності декларування від’ємного значення по ПДВ та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку по декларації з податку на додану вартість за липень 2018 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт від 09.10.2018 №2698/10-36-50-05-00954544 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 6 розділу ІІІ, п.п.1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016 №21, - в частині відображення в податковій декларації з ПДВ з додатками суми податкового кредиту, внаслідок чого завищено податковий кредит за липень 2018 року на суму ПДВ 316542,34 грн., що призвело до завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за липень 2018 року (рядок 19 декларації) на суму ПДВ 316542,34 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 6 розділу ІІІ, п.п.1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016 №21, - в частині відображення в податковій декларації з ПДВ з додатками за липень 2018 року суми податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту, та як наслідок відмовлено у наданні бюджетного відшкодування у розмірі 11375,00 грн. за липень 2018 року;

- ст. 200 Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету за липень 2018 року та відмовлено у наданні у бюджетному відшкодуванні в сумі 1258061,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що заявлена у податковій декларації з ПДВ за липень 2018 року сума від’ємного значення ПДВ у розмірі 3414064,00 грн. (рядок 19), була сформована за рахунок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, робіт і послуг, придбаних у ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант", фінансово-господарським операціям з якими притаманні ознаки ризикових та/або нереальних.

У свою чергу висновки про ризиковість та/або нереальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант", наслідки яких мали вплив на показник податкового кредиту, що взяв участь у визначенні від’ємного значення ПДВ, заявленого до відшкодування, ґрунтуються на інформації, отриманій від оперативного управління ГУ ДФС у Київській області, що свідчить про фіктивний характер діяльності контрагентів позивача, зокрема:

- наявність порушених кримінальних проваджень відносно керівників зазначених підприємств за фактами фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків;

- неможливість відстеження походження товарів, робіт і послуг у ланцюгу їх постачання до позивача.

Відтак, на думку відповідача, контрагенти позивача - ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант" не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг та поставки товарів.

На підставі вказаного висновків Акту перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 01.11.2018 №0173845005, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 11375,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5687,50 грн.;

- від 01.11.2018 №0174025005, згідно з яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2018 року на суму 316542,00 грн.

Однак, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов’язковому з’ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

З’ясовуючи зміст спірних правовідносин, судом встановлено що від’ємне значення ПДВ у розмірі 3414064,00 грн., відображене у рядку 19 податкової декларації з ПДВ за липень 2018 року, утворилась унаслідок зменшення податкового зобов’язання (3673526,00 грн.) на суму податкового кредиту за липень 2018 року, загальний розмір якого з урахуванням попередніх податкових періодів склав 7087590,00 грн.

У свою чергу на формування показника податкового кредиту у розмірі 7087590,00 грн. мали вплив фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", за наслідками яких до податкового кредиту було віднесено суму ПДВ, сплачену у складі вартості товарів робіт і послуг, постачальниками яких були ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", у розмірі 316542,34 грн.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

30 травня 2018 року між ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (замовник) та ТОВ "Сітібуд-Гарант" (підрядник) був укладений договір підряду за №62, у порядку та на умовах якого підрядник зобов’язувався на власник ризик, власними силами, з використанням своїх матеріалів виконати ремонт покрівлі на будівлях елеватора (цех дієтичного борошна) за адресою: Київська область, м. Сквира.

Судом встановлено, що у червні 2018 року ТОВ "Сітібуд-Гарант" були виконані роботи з поточного ремонту покрівлі цеху дієтичного борошна та поточний ремонт покрівлі лабораторно-побутового корпусу, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за червень 2018 року №62 від 11.06.2018 на суму 56235,59 грн. та №63 від 08.06.2018 на суму 51599,26 грн.

В оплату за надані послуги позивачем у червні-липні 2018 року було перераховано на користь ТОВ "Сітібуд-Гарант" кошти на загальну суму 107834,85 грн., у тому числі ПДВ 17972,48 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 08.06.2018 №4186 на суму 51599,26 грн., від 11.06.2018 №4227 на суму 16235,59 грн. та від 23.07.2018 №5397 на суму 40000,00 грн.

За фактом отримання позивачем будівельних робіт ТОВ "Сітібуд-Гарант" зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: від 08.06.2018 №11 на суму ПДВ 8599,88 грн.; від 11.06.2018 №12 на суму ПДВ 2705,93 грн.; від 23.07.2018 №20 на суму ПДВ 6666,67 грн.

Суму ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ "Сітібуд-Гарант", були включені позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період, які були сплачені ТОВ "Сітібуд-Гарант" у складі вартості відповідних робіт.

14 травня 2018 року між ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (замовник) та ТОВ "ВДМ" (виконавець) був укладений договір підряду №198, у порядку та на умовах якого виконавець зобов’язувався виконати на наданих замовниках площах роботи по улаштуванню бетонної підлоги в будівлі "Склад готової продукції №2" на об’єкті, розташованому за адресою: м. Сквира, вул. Київська, 25, Склад готової продукції №2.

Загальна вартість робіт по договору складає 2399000,48 грн.

Судом встановлено, що у липні 2018 року ТОВ "ВДМ" були виконані роботи з улаштування бетонної підлоги товщиною 200 мм з полімерним покриттям 2,5-3 мм, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2018 року на суму 818960,00 грн.

В оплату за надані послуги позивачем у липні 2018 року було перераховано на користь ТОВ "ВДМ" кошти на загальну суму 1791419,14 грн., у тому числі ПДВ 298569,86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 17.07.2018 №5233 на суму 218960,48 грн., від 18.07.2018 №5308 на суму 300000,00 грн., від 20.07.2018 №5383 на суму 300000,00 грн., від 23.07.2018 №5401 на суму 300000,00 грн., від 24.07.2018 №5437 на суму 300000,00 грн., від 25.07.2018 №5462 на суму 250000,00 грн., від 26.07.2018 №5465 на суму 122458,66 грн.

За фактом отримання позивачем будівельних робіт ТОВ "ВДМ" зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні: від 17.07.2018 №4 на суму ПДВ 36493,41 грн.; від 18.07.2018 №6 на суму ПДВ 50000,00 грн.; від 20.07.2018 №10 на суму ПДВ 50000,00 грн.; від 23.07.2018 №11 на суму ПДВ 50000,00 грн.; від 24.07.2018 №14 на суму ПДВ 50000,00 грн.; від 25.07.2018 №16 на суму ПДВ 41666,67 грн.; від 26.07.2018 №19 на суму ПДВ 20409,78 грн.

Суму ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ "ВДМ", були включені позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період, які були сплачені ТОВ "ВДМ" у складі вартості відповідних робіт.

Судом встановлено, що об’єкти нерухомого майна, а саме, склад готової продукції №2, цех дієтичного борошна та лабораторно-побутовий корпус є складовими майнового комплексу загальною площею 13841,6 кв.м., який належить ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів".

Як вбачається з матеріалів справи, роботи на об’єкті "Будівництво складу готової продукції №2", що здійснювались ТОВ "ВДМ", виконувались останнім власними та залученими трудовими ресурсами. При цьому відомості про перелік осіб та транспортних засобів ТОВ "ВДМ", що будуть виконувати відповідні роботи, узгоджувались з позивачем шляхом обміном листів.

Фактичне виконання робіт, крім досліджених первинних документів, підтверджується також витягом з журналу обліку перетину території ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" за липень 2018 року, в якому зафіксовані прізвища осіб, які виконували роботи, та проміжок часу, який вказані особи перебували на території ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів".

Крім того судом встановлено, що 04.07.2017 між ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (покупець) та ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" (постачальник) був укладений договір поставки №0407-17, у порядку та на умовах якого постачальник зобов’язувався передати у власність покупця товар.

На виконання умов договору від 04.07.2017 №0407-17 ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" у липні 2018 року поставило позивачу товар, а саме, піддони євро у кількості 700,00 шт. загальною вартістю 136500,00 грн., у тому числі ПДВ 22750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною.

Судом встановлено, що в оплату за поставлений товар позивачем у липні 2018 року було перераховано ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" кошти у розмірі 68250,00 грн., у тому числі ПДВ 11375,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення товару здійснювалось ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" зі залученням власного (орендованого) транспортного засобу, що підтверджуються товарно-транспортною накладною від 26.07.2017 №000045.

Придбані у ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" були використані у межах господарської діяльності позивача при пакуванні товарів, експорт яких здійснює позивач, що підтверджується наявними у справі копіями електронних митних декларацій.

На підставі податкових накладних, складених та зареєстрованих ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" у складі вартості товарів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки та у своєму відзиві на позовну заяву не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані вище первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов’язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

При цьому, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість вказаних контрагентів позивача - ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Водночас відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та письмовий відзив на позовну заяву відповідача не містять жодних посилань на наявність дефектів у правовому статусі контрагентів ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів", як-то відсутність ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" за місцезнаходженням як станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій так і станом на момент перевірки.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання зазначених правочинів.

В Акті перевірки відсутні посилання на випадки ухиляння ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод.

Також, відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентами сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" будівельних робіт та купівлі у ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" піддонів.

В той же час, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування встановлених судом в ході розгляду справи обставин.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача - ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, контролюючим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант"; не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб’єктами господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача - ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд також наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/або трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи умови для отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи визнання понесених витрат.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об’єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти надання будівельних робіт та поставки піддонів, їх оприбуткування, засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Також, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на інформацію, наведену в БД "Єдиний реєстр податкових накладних", з якої не підтверджено походження будівельних робіт та піддонів у контрагентів позивача.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України", оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем факт обриву ланцюга постачання товарів, контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин.

Так, пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків та даних щодо неприбуткових організацій, визначених пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, у тому числі між платником податку та неприбутковими організаціями, визначеними пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Отже, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації БД "Єдиний реєстр податкових накладних", а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого судом Акта перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу факти поставки піддонів до ТОВ "ОСОБА_1 Плюс" та надання будівельних робіт до ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв’язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено по контрагентам позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв’язку із виконанням зобов’язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У той же час, будь-яких доказів того, що відповідачем було здійснено належну перевірку господарських відносин ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", податковий орган не надав.

Отже, інформація, яка наведена в БД "Єдиний реєстр податкових накладних", не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, нереальними (безтоварними).

Таким чином, факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Більш того, під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.

Крім того, суд також не приймає до уваги як доказ у справі посилання податкового органу на інформацію, що ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" є учасниками кримінальних проваджень, з огляду на наступне.

Суд зауважує, що стверджуючи в Акті перевірки про фіктивність ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" внаслідок вжиття органами досудового розслідування до вказаних юридичних осіб заходів кримінально-процесуального характеру, контролюючий орган будь-яких доказів, здобутих у рамках таких кримінальних проваджень, не досліджував.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України вина посадових осіб ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, ухиленні від сплати податків має підтверджуватись відповідними доказами.

Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій з платником податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. (постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11, від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17).

Суд також зазначає, що дослідивши зміст Акта перевірки судом з’ясовано, що чотири з п’яти кримінальних проваджень, а саме №№ 42017000000003443, 320160741640000026, 3201604160000026, 32017100060000104, наявність яких слугувала підґрунтям для висновку про нереальність фінансово-господарських операцій позивача, взагалі не мають відношення до контрагентів останнього - ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант", а стосувались ТОВ "Аморія", ТОВ "Сант Білдінг", ТОВ "Маріанс", ТОВ "Халбрейн".

Натомість будь-якої інформації щодо кримінального провадження №3201811000000037, яке за змістом Акта перевірки стосувалось ТОВ "Сітібуд-Гарант", відповідач надати не зміг, хоча відповідно до відомостей, наведених в Акті перевірки, його розслідуванням займається СУ Головного управління ДФС у Київській області, тобто структурний підрозділ відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте це не означає, що суд зобов’язаний взяти на себе тягар доказування та проведення перевірки контрагентів позивача замість сторони у справі - суб’єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття процесуальних рішень у даних досудових розслідуваннях, а також вироків суду, які би набрали законної сили щодо створення і діяльності саме - ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант".

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб’єктності на момент укладення і виконання спірних договорів, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платником податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит по вказаним господарським операціям.

Відповідно до частини п’ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-С" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії договорів та первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з контрагентами, а також докази використання у власній господарській діяльності, за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.

Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а (ЄДРСР №73604829) зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов’язує право на зменшення об’єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред’явлено до суду будь-які належні докази нереальності правочинів, укладених між ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" та ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов’язань у зв’язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант" за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям із ТОВ "ВДМ", ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "Сітібуд-Гарант".

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ’єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Плюс", ТОВ "ВДМ", ТОВ "Сітібуд-Гарант" правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 та статті 200 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2018 №0173845005 та №0174025005.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів (робіт, послуг) у вказаних контрагентів.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів" права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 5004,07 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.11.2018 №8264.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.11.2018 №0173845005 та №0174025005.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Сквирський комбінат хлібопродуктів" (код ЄДРПОУ 00954544) сплачений судовий збір у розмірі 5004 (п'ять тисяч чотири) грн. 07 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.