Рішення № 79781541, 11.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 р. Справа№200/13950/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) страхових виплат з 01.10.2014 по 01.01.2018 року;

- зобов’язати відповідача сплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) заборгованість за період починаючи з 01.10.2014 по 01.01.2018 року.

Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що внаслідок травми, отриманої на підприємстві до 2014 року отримував страхові виплати у відділенні ФССНВВ та ПЗ у м.Горлівці Донецької області. У березні 2018 року він звернувся з заявою про взяття на облік у Слов’янському відділенні виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області з метою подальшого отримання страхових платежів. Страхові виплати відповідачем були відновлені, але заборгованість, яка утворилася з жовтня 2014 року по січень 2018 року не була виплачена.

Згідно відповіді, яка була отримана, причиною невиплати позивачу суми заборгованості сталося у зв’язку зі змінами, які були внесені у Постанову КМУ від 08.06.2016 року № 365, затвердженою Постановою КМУ від 25.04.2018 року № 335, тобто суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачує на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає дії відповідача, які полягають у невиплаті заборгованості зі страхових виплат неправомірними, у зв’язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих території. Між тим, зазначив, що позивач як внутрішньо переміщена особа з м. Горлівки, звернувся до відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області з заявою від 06.02.2018 року і довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.02.2018 року та ОСОБА_2 провадиться виплата страхових виплат позивачу з 01.02.2018 року. Відповідно до листа ОСОБА_2 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.11.2015 року №1491-03-2 з 01.12.2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві у Горлівському міському відділенні у Калінінському районі, де позивач раніше перебував на обліку. За період з жовтня 2014 року по грудень 2017 року позивач до відділень ОСОБА_2 з заявою та довідкою переселенця не звертався, за даний період страхові виплати позивачеві не нараховувалися. Окрім того, зазначив, що відповідно до пункту 15 постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Між іншим, у своєму відзиві відповідач посилався на строки звернення до суду позивачем із захистом своїх порушених прав, зазначає, що страхові виплати виплачуються щомісячно, а тому про порушення свого права позивач дізнався, не отримавши таких виплат з 01.10.2014 року.

На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених заперечень, відповідачем були надані наступні документи, а саме: копію постанови про подовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати від 13.04.2018 року №0536/6715/6715/13; копію постанови про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплатна 01.03.2018 року №0536/6715/6715/14; копію листа Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 в Донецькій області від 19.04.2018 року №01-04-2/1389; довідку про доходи позивача від 19.12.2018 року№04/08-4272.

Водночас, суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (НОМЕР_2 виданий 03.11.2000 року Калінінським РВ Горлівського УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою від 12 лютого 2018 року № НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, має самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції ОСОБА_2 є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції ОСОБА_2, що створюються за рішенням правління ОСОБА_2 без статусу юридичної особи.

06 лютого 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з заявою до Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області щодо виплати раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції ОСОБА_2Міського м.Горлівка та продовження раніше призначеної страхової виплати.

Постановою Слов’янського ВУВД ФССУ в Донецькій області від 13 квітня 2018 року № 0536/6715/6715/13 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1 271,65 грн., виплати провадити з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року включно, щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови, провести донарахування щомісячних виплат за лютий 2018 року в розмірі 1 271,65 грн.

Між іншим, у постанові зазначено, що за даними Централізованої інформаційно-аналітичної системи ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 10 грудня 2012 року, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що стався 10 грудня 2012 року. За висновками МСЕК від 24 квітня 2013 року серія 10 ААА № 127476 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 15 %, безстроково.

Постановою Слов’янського ВУВД ФССУ в Донецькій області від 13 квітня 2018 року № 0536/6715/6715/14 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 1 525,98 грн., виплати провадити з 01 березня 2018 року безстроково, щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови, вважати такою, що втратила чинність постанова № 0536/6715/6715/13 від 13 квітня 2018 року, провести донарахування щомісячних виплат за березень 2018 року в розмірі 1 525,98 грн.

Листом від 19.04.2018 року за № 01-04.2/1389 Краматорське міське відділення Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 в Донецькій області повідомило Слов’янське ВУВД ФССУ в Донецькій області, що ОСОБА_1 з травня 2014 року не отримував страхові виплати в інших вдділеннях ОСОБА_2, заборгованість за 2014-2015 роки не виплачена. На виконання рішення адміністративної комісії ВД ОСОБА_2 від 01.11.2015 року, доведеного листом ВД ОСОБА_2 від 20.11.2015 року № 1492-03-02 з 01 грудня 2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей) у відділеннях, які переміщені на територію, що контролюється українською владою. Прицьому, повідомлено, про періоди не нарахованих сум щомісячних страхових виплат ОСОБА_1, а саме за період з 01.12.2015 року по 31.01.2018 року.

Разом з цим, суд зазначає, що до відзиву на адміністративний позов як доказ на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, до суду надано довідку про доходи ОСОБА_1, з якої вбачається відсутність нарахування та виплати щомісячної страхової виплати за період з 01.10.2014 року по 31.12.2017 року.

Між тим, як вбачається з відзиву відповідача, позивачу відновлено виплату страхових виплат з 01.02.2018 року.

Отже, судом встановлено, що позивачу не нараховано та не виплачено заборгованість з щомісячної страхової виплати за період з 01.10.2014 року по 31.01.2018 року, з 01.02.2018 року позивачу виплачуються щомісячні страхові виплати.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

На час призначення ОСОБА_1 страхових виплат у 2012 році частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку ОСОБА_2 зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які ОСОБА_2 виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року (в новій редакції). Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зважаючи на те, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по страховим виплатам, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу страхових виплат за період з 01.10.2014 року по 31.01.2018 року (оскільки судом встановлено саме цей період) та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 01.10.2014 року по 31.01.2018 року.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо страхових виплат є Закон № 1105-XIV.

Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які ОСОБА_2 виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини 4 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Статтею 47 Закону № 1105-XIV визначено, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини ОСОБА_2 своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно страхових виплат за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховані виплати з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала страхові виплати з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем страхових виплат відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата заборгованості зі сплати страхових виплат позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата страхових виплат за минулий час без обмеження строку.

Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначених страхових виплат є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. квитанцією Приватбанк від 07.12.2018 року № 0.0.1205263282.1 за подання до суду адміністративного позову про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов’янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) щодо невиплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) страхових виплат з 01.10.2014 року по 31.01.2018 року;

Зобов’язати Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов’янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по страховим виплатам за період з 01.10.2014 року по 31.01.2018 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов’янського відділення управління виконавчої дирекції ОСОБА_2 соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов’янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 11 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.