Рішення № 79780951, 13.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 р. Справа№200/649/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними бездіяльність Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року, зобов’язання Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період з березня 2016 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними бездіяльність Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 з березня 2016 року, зобов’язання Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період з березня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у Мангушському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що їй у березні 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії без прийняття будь – якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Позивач у судове засідання не з’явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві позивач просив суд розглядати справу без її участі.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку у Мангушському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Відповідач вказує на те, що позивач пенсію отримувала по лютий 2016 року, однак управлінням у березні 2016 року від СБУ було отримано інформацію про повернення позивача, яка є внутрішньо переміщеною особою. На тимчасово окуповану територію України, що відповідно до пп. 1 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, є підставою для припинення виплати пенсії. Відповідач зазначає, що відновлення соціальних виплат відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» здійснюється після видачі нової довідки відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та поданням заяви до управління для відновлення пенсії. Відповідач посилається на те, що управлінням соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрації № 7 від 05.08.2016 року скасовано дію довідки позивача № 2570 від 24.12.2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідач зазначає, що станом на час розгляду справи позивач до управління з заявою про поновлення виплати пенсії не зверталась.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження викликом сторін на 12 лютого 2019 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з’явились, суд приходить висновку про можливістьрозгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами (а.с. 8 – зворотній бік).

ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Донецька до с. Новокраснівка, Володарського району, вул. Дзержинського, буд. 41, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 24.12.2014 року № 2570 (а.с. 8).

Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

24.12.2014 року позивач звернувся до УПФУ в Володарському районі (правонаступник – Мангушське ОУПФУ Донецької області) з заявою про запит пенсійної справи та призначення пенсії за віком (а.с. 21).

Розпорядженням 19036 від 12.02.2015 року позивачу призначено пенсію (а.с. 19).

Позивач у позовній заяві зазначає, що виплата пенсії їй була припинена у березні 2016 року без прийняття відповідачем рішення про припинення виплати пенсії.

Відповідач вказує на те, що управлінням отримано інформацію від СБУ про повернення позивача, яка є внутрішньо переміщеною особою на тимчасово окуповану територію України.

Крім того. судом встановлено, що до управління надійшов витяг з рішення Нікольської районної державної адміністрації Донецької області № 7 від 05.08.2016 року, яким відповідно до п. 6, п. 7 ст. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженої постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 про облік переміщених осіб» скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 22).

Згідно довідки Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області встановлено, що остання виплата пенсії позивачу була проведена у лютому 2016 року (а.с. 23).

Доказів нарахування (не нарахування) пенсії з моменту припиненням відповідачем до суду не надано.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві у березні 2016 року, у зв’язку з скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Припинивши виплату позивачеві пенсії у зв’язку з скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка перемістилась з території проведення антитерористичної операції, відповідач послався на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», який не є законом, та безпосередньо на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ в редакції, що діяла на момент отримання довідки позивачем.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії по втраті годувальника.

Крім того, відповідач вказує на те, що управлінням від СБУ отримано інформацію про те, що позивач повернувся на тимчасово не підконтрольну українській владі територію, у зв’язку з чим позивачу припинено виплату пенсії.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти їй права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, який передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена позиція викладене у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18-а (Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, враховуючи, що пенсія за віком є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діятилише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими не сприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати їй пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними бездіяльність Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, зобов’язання Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період з 01 березня 2016 року.

Щодо строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з березня 2016 року, не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними бездіяльність Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, зобов’язання Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період з березня 2016 року– задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Мангушського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов’язати Мангушське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171919) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсії та виплатити заборгованість за період з березня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 42171919, 87400, Донецька область, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 13 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.