Рішення № 79780740, 05.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 р. Справа№200/12146/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В.,

при секретарі судового засідання Скрипник К.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства “Старо-кримський кар’єр” до ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Старо-кримський кар’єр” (87591, Донецька область, м. Маріуполь, смт. Старий Крим) звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 05.10.2018 року № НОМЕР_1 на суму 415863,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не погоджується із рішенням ОСОБА_3 управління ДФС у Донецькій області, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0209704610 від 05.10.2018 року на загальну суму 415863,91 грн. з наступних підстав. Оскільки м. Маріуполь є населеним пунктом де проводиться антитерористична операція з 14 квітня 2014 року до теперішнього часу, яка в подальшому триває, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. З огляду на вищезазначене, вважає, що спірне рішення є протиправним, оскільки прийняте в супереч чинному законодавству України.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач відповідно до вимог Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” є платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, та зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За змістом відзиву, відповідач вважає, що оскаржуване позивачем рішення є законним та прийнятим на підставі вимог чинного законодавства, оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Позивач сплатив єдиний внесок із порушенням встановлених термінів сплати, через що відповідачем на підставі положень чинного законодавства застосовано штраф та нарахована пеня за несвоєчасно сплачені внески. Вказує, що посилання позивача на п.9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” є безпідставним, оскільки пп. “б” п. 8 ст. 14-1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 року № 1669 розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” було доповнено п. 9-3. Проте, п.1 Закону України від 02.03.2015 року № 219-VIII до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України № 2464 внесено, зміни зокрема п. 9-3 в редакції Закону України № 1669 вважати п. 9-4. Однак, Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесені зміни до Закону України № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, відповідно до якого втратив чинність п. 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України № 2464. З урахуванням внесених змін, платники єдиного внеску не звільняються від своїх обов’язків визначених ст. 6 Закону № 2464. Окрім того, зазначає, що 30.04.2018 року на офіційному веб-сайті Президента України було розміщено новину про те, що президент ОСОБА_4 підписав Указ, яким завершується АТО і починається операція Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони. Тобто Президент України офіційно оголосив про завершення АТО. На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних. На підставі вищевикладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача через відділ діловодства та документообігу суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що перебування платників податку на обліку в органах доходів та зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування штрафних санкцій до таких платників.

Ухвалою суду від 13.11.2018 року відкрито провадження в адміністративній справи та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 11.12.2018 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 15.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 05.02.2019 року підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, приватне акціонерне товариство “Старо-кримський кар’єр”, є юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 00292215, перебуває на обліку Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області. Місцезнаходженням позивача є: смт. Старий Крим, м. Маріуполь, Донецька область, згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатне особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки (а.с. 7-11).

Відповідач, ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, є суб’єктом владних повноважень, згідно ст. 43 КАС України здатне особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

05.10.2018 року ОСОБА_3 управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області прийнято рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкції та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 415863,91 грн. (а.с. 12).

31.10.2018 року приватне акціонерне товариство “Старо-кримський кар’єр” звернулось до відповідача із заявою № 252, в якій повідомило, що звільнено на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, як суб’єкт господарювання, здійснюючий свою діяльність на території проведення антитерористичної операції. ОСОБА_3 управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області отримано 01.11.2018 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Управління (а.с. 16).

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року №2464-VI (далі по тексту – Закон № 2464), Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014 року № 1669-VIІ (далі по тексту – Закон № 1669).

У відповідності до п.1 ч. 1. ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

За приписами ч.ч. 8, 12 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911-VIII від 24 грудня 2015 року внесені зміни до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, у відповідності до якого п.п. 8 п. 4 ст. 11 вказаного Закону виключено.

Водночас, оскільки п.п. 8 п. 4 ст. 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" було внесено зміни до Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, а Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911-VIII від 24 грудня 2015 року змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” не було внесено, спірні правовідносини врегульовують положення п. 9-4 Розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.

При цьому, слід зазначити, що з набранням чинності Закону України “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці” від 02.03.2015 року № 219-VIII п. 9-3 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” визначено вважати п. 9-4.

Таким чином, згідно п. 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14.04.2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, 02 вересня 2014 року прийнято Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669-VII(надалі Закон №1669), згідно до ст.1 якого період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року.

На виконання Закону № 1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року та від 02.12.2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно з додатком до якого, до зазначених населених пунктів належить, зокрема, м. Маріуполь Донецької області, на території якого розташований позивач.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених ст. 6 Закону № 2464-VІ, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Суд зазначає, що п. 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” не скасовує обов’язків платника єдиного внеску щодо сплати єдиного внеску, а надає можливість тимчасово на період проведення антитерористичної операції, не виконувати їх у встановлені строки ( своєчасно) та в повному обсязі.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Як вже зазначалось судом, позивачем було подано відповідну заяву до відповідача в жовтні 2018 року.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу”.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 05.10.2018 року відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VІ, яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

У межах спірних відносин заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску виникла з 23.12.2014 року, у зв’язку з несплатою зобов’язань, нарахованих згідно наданої страхувальником звітності про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів № НОМЕР_2 від 04.12.2014 року з терміном сплати до 22.12.2014 року, накладення штрафу відбулося за період з 23.12.2014 року до 18.10.2014 року та за період з 21.01.2015 року по 18.09.2018 року та нарахування пені від суми недоїмки, тобто за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ.

Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 23.12.2014 року до 18.10.2014 року та за період з 21.01.2015 року по 18.09.2018 року відповідно, є протиправним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №805/1183/15-а (№К/9901/6370/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд вважає, що звільнення позивача від виконання своїх обов'язків щодо сплати єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірного рішення на момент його складання.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 812/505/17 (№К/9901/188/17).

Водночас суд зазначає, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Також п. 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, яка має пряму дію, для звільнення від сплати єдиного внеску не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, а тому таке звільнення повинно враховуватись податковим органом самостійно.

Суд вважає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників відповідальності за порушення Закону № 2464-VІ, зокрема заходів впливу, якою є спірне рішення.

Суд виходить з того, що п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ є чинним на цей час, зміни безпосередньо до Закону № 2464-VІщодо виключення або викладення в новій редакції тощо п. 9-4 розділу VIII цього Закону не внесені, чим спростовуються доводи податкового органу щодо втрати чинності положень цього пункту.

Посилання відповідача на закінчення антитерористичної операції, підтвердженням чого є Указ Президента України від 30 квітня 2018 року № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» (указ для службового користування) та лист Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 23.10.2018 року № 33/1-8434, є неприйнятними з огляду на те, що на час прийняття спірної вимоги Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 є чинний, тобто період проведення АТО триває. Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Указом Президента від 30 квітня 2018 року № 116/2018 затверджено рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей». Тобто, виходячи з назви самого рішення РНБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей триває, що спростовує доводи відповідача щодо завершення АТО.

Також, суд звертає увагу на те, що ст. 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» 20 березня 2003 року №638 від було доповнено абзацом 10: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку ст. 51 Статуту Організації Об'єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України». Отже, суд зазначає, що діючі норми права не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, а дають підстави вважати, що антитерористична операція продовжується з операцією об'єднаних сил.

Безпідставними є також посилання податкового органу на неподання позивачем у порядку Закону № 2464-VІ заяви про звільнення від обов'язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірне рішення прийняте в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою цього пункту. Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності статей 6, 25 та пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює “незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій” та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій. Також суд зазначає, що позивачем було надано заяву відповідно до зазначених вимог законодавства.

Доводи податкового органу щодо ненадання позивачем контролюючому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску в період 2014-2018 років, є неприйнятними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ, який є спеціальним у розумінні ст. 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред’явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

В позовній заяві, окрім іншого, позивач просить вирішити питання щодо покладення судових витрат на відповідача, в тому числі, витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Відповідач надав суду додаткові пояснення до відзиву, в яких проти зазначеної вимоги позивача заперечує, з огляду на відсутність належних, достовірних та достатніх доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було подано договір про надання правничої допомоги № 2018/10/29 від 29.10.2018 року, доручення № 1 від 29.10.2018 року, прибутковий касовий ордер № 15/18 від 14.01.2019 року на суму 2500,00 грн., розрахунок витрат на правову допомогу від 16.01.2019 року на загальну суму 2500,00 грн., повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску ОСОБА_1, довідку про взяття на облік платника єдиного внеску ОСОБА_1 (а.с. 149-153, 161-163).

При цьому документу на підтвердження прийняття позивачем наданих за договором про надання правничої допомоги № 2018/10/29 від 29.10.2018 року послуг суду не надано.

В жодному документі з наданих суду не зазначено номер справи, в якій надавалась відповідна правнича допомога. Прибутковий касовий ордер №15/18 від 14.01.2019 року з підставою: «договір №2018/10/29 від 29.10.2018 року» підтверджує оплату не ідентифікованих послуг правової допомоги на загальну суму 2500 грн.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу саме в адміністративній справі №200/12146/18-а.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, участь у судових засіданнях, що доводить факт надання правничої допомоги адвокатом, надані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне, зокрема, доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Визначаючись щодо розподілу судового збору, суд зазначає, що оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України належить стягнути судові витрати у розмірі 6237,97 грн., здійснені приватним акціонерним товариством “Старо-кримський кар’єр”, за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Керуючись ст. 2, ст. 5-14, ст. 19-22, ст. 72-78, ст. 94, ст. 132-143, ст. 159-165, ст. 192-205, ст. 241-247, ст. 255, ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства “Старо-кримський кар’єр” до ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 05.10.2018 року № НОМЕР_1 на суму 415863,91 грн. – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 05.10.2018 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на суму 415863,91 грн.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства “Старо-кримський кар’єр” (код ЄДРПОУ 00292215, юридична адреса: 87591, Донецька область, м. Маріуполь, смт. Старий Крим) судові витрати у сумі 6237 (шість тисяч двісті тридцять сім) грн. 97 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, юридична адреса: 87526, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця 130 Таганрозької дивізії, будинок 114).

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 05.02.2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 12.02.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.