Рішення № 79780355, 28.01.2019, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/5666/18

2/215/749/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі : головуючого, судді – Коноваленка М.І.

секретар судового засідання – Махоня Н.Ю.

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 «Північний ГЗК» про стягнення вихідної допомоги при звільнені в сумі 2203,74 грн., середнього заробітку за час затримки при розрахунку в сумі 25576,32 грн. за період з 29.07.2006 по 30.04.2009 та моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що він з 04.10.1976 по 28.07.2006 працював машиністом екскаватору на підприємстві ОСОБА_2 «Північний ГЗК». Наказом по підприємству №483 від 28.07.2006 був звільнений з підприємства за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію, відповідно до ст.38 КЗпП України. Позивач зазначає, що йому стало відомо, що при звільненні у зв'язку із виходом на пенсію відповідач повинен був сплатити одноразову допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки він працював на підприємстві відповідача більше 20 років та був звільнений за власним бажанням, у зв'язку із виходом на пенсію, відповідно до положень п.6.1 ОСОБА_3 угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки. Однак при звільнені та станом на теперішній час належні до виплати кошти у вигляді вихідної допомоги не виплачені, а тому просить стягнути з відповідача невиплачену одноразову вихідну допомогу, належну йому при звільненні в сумі 2203,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.07.2006 по 30.04.2009 в сумі 25576,32 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.17).

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, надавши письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позов не визнає в повному обсязі (а.с.64).

Крім того, відповідачем був наданий відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем не доведено, що підприємство відповідача брало участь у підписанні ОСОБА_3 угоди ГМК на 2005-2006 роки. Разом з тим, 23.12.2004 на підприємстві відповідача був укладений Колективний договір на 2005-2006 роки, згідно якого, з метою забезпечення захисту працівників, які мають право на отримання пенсії, виплачувати, за умови їх звільнення за власним бажанням, щомісячно матеріальну допомогу у розмірі 100 грн., протягом одного року з дати звільнення за рахунок коштів підприємства. Після звільнення позивача на пенсію, він протягом 1 року щомісячно отримував матеріальну допомогу у розмірі 100 грн., передбачену п.9.8. Колективного договору на 2005-2006 роки, у зв’язку з чим вважають неправомірною вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової допомоги при виході на пенсію. Крім того, позивач звільнився 28.07.2006, а до суду звернувся у грудні 2018 року, таким чином пропустив строк позовної давності, оскільки стягнення одноразової допомоги працівникам, які виходять на пенсію, не є оплатою праці, а тому до зазначеної вимоги повинна бути застосована позовна давність встановлена в три місяці, як це передбачено ст.233 КЗпП України.

Ухвалою судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.12.2018 прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Інші процесуальні дії не вчинялись, заходи забезпечення доказів/позову, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача та представника відповідача, відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.

Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 у період з 04.10.1976 по 28.07.2006 (час звільнення у зв'язку із виходом на пенсію), перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював машиністом екскаватора на підприємстві відповідача, зазначена обставина не оспорюється представником відповідача та підтверджуються копією трудової книжки (а.с.7-10).

Згідно запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 звільнено з підприємства 08.07.2006 за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України, наказ №483 від 28.07.2006 (а.с.10).

Позивачу ОСОБА_1 при звільненні у липні 2006 року з підприємства відповідача допомога при виході на пенсію не виплачувалась (а.с.13).

Відповідно до копії довідки ОСОБА_2 «Північний ГЗК» №1740 від 28.08.2017, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період з 01.05.2006 по 30.06.2006 склала 734,58 грн., середньогодинна заробітна плата за період з 01.05.2006 по 30.06.2006 склала 4,62 грн. (а.с.12).

ОСОБА_3 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки встановлено (п.1.12), що Угода набирає чинності з 1 січня 2005 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Угода була підписана Головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України та її дія поширювалась на ВАТ «ПівнГЗК» (а.с.14-16).

Пунктом 6.1 ОСОБА_3 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» передбачено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 20 і більше років – тримісячної середньої заробітної плати (а.с.15).

У відзиві наданому відповідачем зазначено, що пунктом 9.8 Колективного договору ВАТ «Північний ГЗК» на 2005-2006 роки встановлено, що з метою забезпечення захисту працівників, які мають право на отримання пенсії, виплачувати, за умови їх звільнення за власним бажанням, щомісячно матеріальну допомогу у розмірі 100 грн., протягом одного року з дати звільнення за рахунок коштів підприємства (а.с.46-47).

Згідно зі ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст.13 КЗпП України, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги ОСОБА_3 угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Судом встановлено, що вимоги до власників підприємства, передбачені ОСОБА_3 Угодою гірничо-металургійного комплексу України та колективним договором підприємства, в частині соціальних гарантій працівників при виході на пенсію, які були чинні на час звільнення позивача із підприємства відповідача різняться. Так ОСОБА_3 Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, така ж норма передбачена і колективним договором, однак колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами ОСОБА_3 Угоди, оскільки суттєво зменшує розмір одноразової допомоги при звільненні із підприємства за власним бажанням при виході на пенсію.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме ОСОБА_3 Угоди, виконання якої є обов'язком для відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

ОСОБА_3 Угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 20 і більше років – тримісячної середньої заробітної плати.

Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача майже 30 років та був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Таким чином суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 ОСОБА_3 Угоди гірничо-металургійного комплексу України та при його звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

Як зазначено в довідкі ОСОБА_2 «Північний ГЗК» №1740 від 28.08.2017 про середню заробітну плату, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 734,58 грн. (а.с.12).

Враховуючи, що відповідачем при звільненні позивача не сплачено вихідну допомогу, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2203,74 грн.

Положеннями ст.47 КЗпП України встановлений обов'язок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Положеннями ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Оскільки позовні вимоги позивача в частині стягнення вихідної допомоги задоволені у повному обсязі, тому підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Враховуючи інформацію, що містяться в довідкі ОСОБА_2 «Північний ГЗК» №1740 від 28.08.2017, середньогодинна заробітна плата перед звільненням ОСОБА_1 становила 4,62 грн. при 8 годинному робочому дні середньоденна заробітна плата становить 36,96 грн. (4,62 грн. х 8 годинну робочу зміну).

Таким чином, за період не проведення повного розрахунку, а саме з 29.07.2006 по 30.04.2009, період становить 692 робочих днів, при середньоденній заробітній платі 36,96 грн., а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 25576,32 грн. (36,96 грн. х 692 робочих днів).

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує вимоги ст.237-1 КзПП України і згідно роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначає розмір відшкодування моральної шкоди в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача, а також характеру і тривалості страждань, стан здоров’я потерпілого, тривалість роботи у відповідача, наявність втрати професійної працездатності та можливість направлення коштів для її своєчасного відновлення.

З урахуванням вищенаведеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, у цій частині позов слід задовольнити частково та стягнути на користь позивача 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму, що вимагає позивач, завищеною.

Також, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_2 «Північний ГЗК» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1409,60 грн.

На підставі ст.ст.47, 97, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 12, 23, 76-83, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191023, адреса: 50079, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, 2203,74 грн. - вихідної допомоги при звільнені та 25576,32 грн. - середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 29.07.2006 по 30.04.2009, а також 3000грн. моральної шкоди, без урахування податку з доходів фізичних осіб, а всього 30780,06 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191023, адреса: 50079, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, 1409,60 грн. судового збору на користь держави.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення складено суддею без проголошення 28.01.2019 року.

СУДДЯ: