Рішення № 79779979, 04.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року Справа № 160/8/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адмністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, щодо нарахування недоїмки, штрафу пені ОСОБА_2 (ІПН-3002116037) та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № Ф-115002-17/414 від 08 листопада 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 3 від 12.03.2012 року має право на заняття адвокатською діяльністю, яку здійснював протягом 2017 року та відповідно до вимог чинного законодавства, в 2018 році було подано декларацію про доходи за 2017 рік, сплачено податки на дохід, в тому числі збір на ЄСВ пропорційно отриманому доходу. 04 червня 2018 року був прийнятий на посаду Менеджера департаменту правового забезпечення ПАТ «ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «СВІТЛО ШАХТАРЯ», що підтверджується копією трудової книжки, та припинив здійснювати індивідуальну самостійну діяльність. Роботодавцем, ПАТ «СВІТЛО ШАХТАРЯ», за період з 04.06.2018 року по 30.11.2018 року сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника, в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 4000 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Позивач зазначив, що своїми неправомірними діями, Відповідач незаконно ставить необґрунтовану майнову Вимогу, яка порушує його право на добровільний вибір необхідності додаткової сплати ЄСВ та вибір трудової діяльності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року відкладено розгляд справи на 04 лютого 2019 року.

28 січня 2019 року позивач надав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити та справу розглянути без його участі в порядку письмового провадження (а.с. 26).

У судове засідання 04 лютого 2019 року сторони не з’явились, судом про час і місце судового розгляду справи сповіщались у встановленому законом порядку.

04 лютого 2019 року від представника відповідача на електрону адресу суду надійшло клопотання про підготовчий розгляд справи без участі їх представника, в якому також зазначено, що відповідач позовні вимоги підтримує у повному обсязі. А також, на електрону адресу суду направили додаткові пояснення в яких просили у задоволенні позову відмовити. В свої поясненнях посилались на те, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 від 08.07.2010 року не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 3 від 12.03.2012 року позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

З 13 січня 2017 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Криворізькому південному управлінні ГУ ДФС у Дніпропетровській області, Апостолівська ДПІ (Апостолівський район) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.

За результатами своєї діяльності позивачем було подано 26.04.2018 року до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (Форма №Д5 (річна)) та сплачено єдиний соціальний внесок (а.с.14-15,15а).

04 червня 2018 року позивач був прийнятий на посаду Менеджера департаменту правового забезпечення Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «СВІТЛО ШАХТАРЯ», що підтверджується копією трудової книжки.

18 грудня 2018 року на адресу реєстрації позивача постійного місця проживання надійшла Вимоги № ф - 115002-17/414 від 08 листопада 2018 року про сплату суми недоїмки, боргу, пені в сумі 4159 грн. 30 коп. за 2018 рік.

Позивач вважає, що вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір по суті суд, беручи до уваги наведене вище, виходить з наступного.

З 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов'язані визначати платники, вказані у п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», як ті, що отримують, так і ті, які не отримають дохід ви провадження професійної діяльності. Також, зроблено висновок, що платник єдиного внеску визначений у п. 5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» бази нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць (у 2017 році у розмірі - 704 грн., у 2018 році - 819,06 грн).

Як передбачено пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні: самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5076-VI від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ч.2 ст.13 Закону України №5076-VI від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Тобто, законодавець у поняття «платника єдиного внеску» у контексті п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачив дві одночасні умови: а) провадження незалежної професійної діяльності; б) отримання доходу від цієї діяльності.

Суд вважає, що норма передбачена п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є спеціальною стосовно осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Інші норми Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не можуть суперечити нормі передбаченій п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні: дохід з джерелом їх походження з України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.1 ст.8 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Тобто, такий розмір єдиного внеску є обов’язковим для всіх платників, в тому числі і передбачених п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-УІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрати спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Також, у відповідності до ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VI.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 року ( справа № 820/1538/17).

Крім того, судом встановлено, що з 04 червня 2018 року позивач прийнятий на посаду Менеджера департаменту правового забезпечення Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «СВІТЛО ШАХТАРЯ» та отримував заробітну плату.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 р., платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч.1ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Зокрема, що стосується 2018 року, то саме роботодавець позивача щомісячно повенен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_2 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, за період з червня 2018 року по листопад 2018 року, в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць, згідно наданої довідки № 914 від 19.12.2018 року (а.с. 17).

З приводу позиції контролюючого органу щодо того, що ані ПК України, ані Законом № 2464-ІV не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України", які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновоку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається само зайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності, однак доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

гідно з пунктом 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій та прийнятої вимоги, що є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, щодо нарахування недоїмки, штрафу пені ОСОБА_2 та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № Ф-115002-17/414 від 08 листопада 2018 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ІПН- НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев