Рішення № 79779877, 25.06.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року Справа № 804/2933/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участі: представників позивача представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_6 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 09.02.2018 року №153105-1319-0464/1 в частині податкового зобов’язання ОСОБА_6 за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 12 237,01 грн. та за 2016 рік у сумі 61 576,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено:

- позивачем отримане повідомлення-рішення №153105-1319-0464/1 від 09.02.2018 року яким визначена сума податкового зобов'язання ОСОБА_6 за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015-2017 роки в сумі 182597,54 грн. ;

- позивач вважає зазначене повідомлення-рішення вважає протиправним, оскільки позивач не мав 2015-2016 роках та не має на дату подання позову правовстановлюючих документів на земельну ділянку, за користування якою відповідач нарахував позивачу суму земельного податку;

- позивач має у власності будівлі та споруди, які розташовані за адресою: вул.Академіка Корольова, 31-А, проте земельна ділянка під цими об’єктами нерухомості у власність, довічне користування позивачем не отримана.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_6 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п’яти днів з моменту отримання ухвали усунути недоліки позовної заяви.

На виконання вищевказаної ухвали 18 травня 2018 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) учасників справи та справа призначена до розгляду у судовому засіданні 11 червня 2018 року о 10:00 год.

Відповідач позов не визнав, 08 червня 2018 року надав до суду відзив на позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке:

- за змістом статті 120 ЗК та статті 377 Цивільного кодексу України, придбавши за договором купівлі-продажу нежитлове приміщення, позивач набув право власності на земельну ділянку, на якій воно розташоване, а тому зобов'язаний сплачувати земельний податок;

- ГУ ДФС у Дніпропетровській області під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

08 червня 2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

08 червня 2018 року з метою забезпечення права відповідача надати додаткові пояснення у справі судом оголошена перерва у судовому засіданні до 25 червня 2018 року о 15:00 год.

22 червня 2018 року від представника відповідача надійшли заперечення в порядку статті 164 Кодексу адміністративного судочинства України

23 червня 2018 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких відповідачем було зазначено, що в зв'язку з тим, що у ГУ ДФС у Дніпропетровській області відсутня технічна можливість формування розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку в автоматичного режимі, зазначений розрахунок сформовано в ручному режимі та використано наявну у справі ОСОБА_6 копію листа щодо даних Державного земельного кадастру поганої якості, де нерозбірливо зазначено адресу земельної ділянки, при цьому, була допущена описка при відображенні адреси позивача у розрахунку земельного податку оскаржуваного податкового повідомленні-рішення, а саме: помилково було вказано: вул. Академіка Корольова, 31Г, замість: вул. Академіка Корольова, 31А.

25 червня 2018 року у судовому засіданні представники сторін підтримали раніше обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

11 липня 2006 року між ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2) укладено договір купівлі-продажу будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований за реєстр.№3781. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_6 набула право приватної власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Корольова, буд. 31а.

10.08.2006 року Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» прийнято рішення про реєстрацію права власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Корольова, буд. 31а за власником ОСОБА_6, про що свідчать ОСОБА_2 №11508703 від 10.08.2018 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Крім цього, Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради видано позивачеві технічний паспорт від 27 листопада 2006 року за реєстр.№14600733, який містить план земельної ділянки виробничого будинку на будівлі та споруди, які розташовані: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Корольова, буд. 31а.

Факт реєстрації права власності на вищевказані об’єкти нерухомого майна також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 30.10.2016 року номер інформаційної довідки 71832281.

Згідно з даними Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для розрахунку плати за землю від 19.01.2007 №7356, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою місто Дніпропетровськ, вул. Академіка Корольова, буд. 31а, розташовані на земельній ділянці площею 0,3425 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:499:0079.

Листом від 17.07.2017 року №8-4-0.38-931/107-17 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило Лівобережну об’єднану державну податкову інспекцію м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що право власності або користування земельною ділянкою за кадастровим номером 1210100000:09:499:0079 у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська станом на 01.01.2013 не зареєстровано, державна реєстрація земельної ділянки не проводилась, поземельна книга на зазначену земельну ділянку не відкривалась, тому визначитись зі значенням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки та надати нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки за 2014-2016 року не вбачається можливим. Нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:09:499:0079 в 2017 році буде складати 1058,73 грн. із застосуванням коефіцієнту Кф=2,0.

Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2018 року №153105-1319-0464/1, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у загальній сумі 182 597,54 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 12 237,01 грн.; за 2016 рік на суму 61 576,02 грн.; за 2017 рік на суму 108 784,51 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині визначення податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2015 та 2016 роки, ОСОБА_6 звернулась до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб’єктів владних повноважень, суд зобов’язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку в розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Правові засади застосування земельного податку регламентовані розділом XII «Податок на майно» Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ.

У підпунктах 14.1.147, 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю – обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі – податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктами 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі, в реакції, яка діяла на дату набуття позивачем права власності на об’єкти нерухомості – 10.07.2006) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Статтею 377 Цивільною кодексу України (тут і далі, в реакції, яка діяла на дату набуття позивачем права власності на об’єкти нерухомості – 10.07.2006) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Вищенаведеними нормами закріплено загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року у справі №6-253цс16.

За положеннями частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та висновки Верховного Суду, ОСОБА_6 є платником земельного податку як землекористувач з моменту набуття права власності на об’єкти нерухомості.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань зі плати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.

За приписами пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з пунктом 285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Відповідно до пункту 285.2 статті 285 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За положеннями пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 15.02.2017 року №12/18 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» згідно з пунктами 1.6 та підпунктами 1.7.2 додатку 2 яких встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Таким чином, визначення податкових зобов’язань ОСОБА_6 із земельного податку за 2015 та 2016 роки є правомірним. При цьому, суд звертає увагу на наявність технічної описки в розрахунку земельного податку позивачем, а саме: податковим органом замість вірної адреси земельної ділянки: вул. Академіка Корольова, 31-А, було помилково зазначено: вул. Академіка Корольова, 31-Г.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов’язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

З системного аналізу чинного законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийнятті податкового повідомлення-рішення від 09.02.2018 року №153105-1319-0464/1 в частині визначення податкових зобов’язань ОСОБА_6 із земельного податку за 2015 та 2016 роки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Отже, відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, під час судового розгляду повністю доведено правомірність оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Мальовнича, буд. 57; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39394856) про визнання протиправним та скасування рішення в частині – відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст згідно з вимогами частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складений 02 липня 2018 року.

Суддя ОСОБА_1