Рішення № 79777389, 11.02.2019, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1087/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" лютого 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Ладиженська міська рада,

орган опіки та піклування при Томашпільській селищній раді

вимоги позивача: про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та передання дітей на виховання

представник позивача: ОСОБА_3

представник третьої сторони: ОСОБА_4,

ОСОБА_5

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

23 липня 2018 року до Томашпільського районного суду надійшов даний позов, в якому позивач ОСОБА_1 просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; призначити її опікуном онуків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та передати дітей їй на виховання.

Позов обгрунтований наступним.

ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 20 березня 2004 року. Від спільного проживання у них народилися діти: син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

24 жовтня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Томашпільським районним судом було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_8 померла.

Позивач вказує, що ОСОБА_8 є її донькою.

Після смерті доньки позивача діти останньої-онуки позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом з позивачем, що підтверджується актом обстеження умов проживання № 26 від 28.02.2018 та характеристиками Ладиженської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4.

Відповідач у справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню, утриманню дітей, не цікавиться життям та здоров'ям дітей, не підтримує їх матеріально, не турбується про фізичний і духовний розвиток дітей, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей, в зв'язку з чим позивач вимушена була звернутися в опікунську раду при виконавчому комітеті Томашпільської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав. Будь-яких перешкод для виконання своїх обов'язків позивач відповідачу не чинила.

20 червня 2018 року було проведено засідання опікунської ради при виконавчому комітеті Томашпільської селищної ради, де було розглянуто питання про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та прийнято рішення про позбавлення батьківських прав з винесенням даного питання для затвердження на засіданні виконавчого комітету сільської ради.

25 червня 2018 року виконавчим комітетом Томашпільської селищної ради було прийнято рішення за № 148 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, що підтверджується копією рішення виконавчого комітету.

Оскільки діти проживають в сім'ї позивача, остання вправі звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

Також позивач вказує, що 26 березня 2018 року на засіданні органу опіки та піклування Ладиженської міської ради розглядалося питання про подання пропозиції Томашпільському районному суду кандидатури ОСОБА_1 для призначення її опікуном над малолітніми онуками.

29 березня 2018 року виконавчим комітетом Ладиженської міської ради було прийнято рішення про подачу пропозиції Томашпільському районному суду кандидатури ОСОБА_1 для призначення її опікуном над малолітніми онуками ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 12 вересня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 10-10 годину 29 листопада 2018 року.

22 жовтня 2018 року представником органу опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області подано клопотання про слухання справи у їхній відсутності.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 29 листопада 2018 року закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду на 09-00 годину 11 лютого 2019 року.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позові, попросив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечив проти їх задоволення.

Представник третьої особи-органу опіки та піклування Томашпільської селищної ради ОСОБА_5 в судовому засіданні вважає за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його дітей.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області подано клопотання про слухання справи у їхній відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, розглянувши заяву третьої сторони, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справи про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», при розгляді даної справ про позбавлення батьківських прав необхідно виходити з положень Конституції України і додержувати норм Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України; законів України від 26 квітня 2001 р. N 2402-III "Про охорону дитинства" та від 23 червня 2005 р. N 2709-IV "Про міжнародне приватне право"; Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності для України 27 вересня 1991 р.), Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (набрала чинності для України 14 квітня 1995 р.) і Протоколу до неї 1997 р. (набрав чинності для України 17 вересня 1999 р.); Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367; інших нормативно-правових актів України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування.

Судом встановлено, що до суду звернулася ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є бабою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, її батьками є ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (а.с.10).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 21 березня 1989 року ОСОБА_16 уклав шлюб із ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_16 (а.с.12).

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с.6).

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с.7).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 20 березня 2004 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка після реєстрації шлюбу взяла прізвище ОСОБА_2 (а.с.8).

Відповідно до рішення Томашпільського районного суду від 24 жовтня 2013 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвано (а.с.9).

Згідно свідоцтва про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_11 померла ОСОБА_8 (а.с.11).

Важливе місце в системі особистих немайнових прав та обов'язків інших членів сім'ї та родичів є право баби і діда щодо захисту внуків, яке включає право на самозахист внуків та право на відповідне звернення до компетентних органів без спеціальних на те повноважень.

Ч. 1 ст. 258 СК України гарантує бабі і дідові право на самозахист внуків. Відповідна норма відсилає нас до ст. 19 ЦК України, яка закріплює право на самозахист. Самозахист - це застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Самозахистом є такий спосіб захисту права особи, відповідно до якого особа не звертається до суду чи іншого компетентного органу, який здійснює захист відповідного сімейного права. Самозахистом в даному випадку може бути перешкоджання третім особам, які протиправно порушують сімейні права та інтереси внуків вчиняти такі діяння, наприклад, шляхом фізичного захисту із можливістю заподіяння шкоди порушнику.

Варто зазначити, що насамперед право на самозахист дитини надано батькам (ч. 1 ст. 154 СК України), тобто право на самозахист внуків, яким наділені дід і баба є додатковим способом захисту дитини, однак це не означає, що обидва суб'єкти права на самозахист дитини не можуть реалізовувати таке право одночасно.

У ч. 2 ст. 258 СК України передбачається право баби і діда на звернення за захистом прав та інтересі малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх внуків до спеціально уповноважених органів держави, які здійснюють такий захист. До них законодавець у СК України відносить органи опіки та піклування і суд. Більше того, виходячи зі змісту коментованої норми, дід і баба діють без спеціальних на те повноважень при здійсненні захисту внуків, тобто поряд із такими законними представниками дітей як батьки і особи, що їх замінюють, можуть діяти і баба з дідом. Коментовану правову норму щодо переліку компетентних органів до яких за захистом інтересів внуків можуть звернутися дід і баба слід тлумачити розширено. Тобто, окрім органів опіки і піклування та суду баба і дід можуть звертатися і до органів прокуратури, і до органів внутрішніх справ тощо.

Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У статті 164 СК України вказано, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справи про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області від 29.03.2018 № 119, винесено на підставі подання міської ради, вирішено: подати пропозицію Томашпільському районному суду Вінницької області кандидатури гр.ОСОБА_1 для призначення її опікуном над малолітніми онуками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.13).

З подання міської ради вбачається, що мати дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_17-ОСОБА_8 померла, батько дій ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дітей, не цікавиться життям та здоров'ям дітей, не готує до самостійного життя, не підтримує матеріально (а.с.14-15).

Згідно характеристики учня ОСОБА_6, в навчанні дитини приймає активну участь бабуся, яка приділяє належну увагу вихованню онука (а.с.16).

Згідно характеристики учениці ОСОБА_7, остання проживає разом з бабусею, яка позитивно впливає на неї, дівчинка доглянута, має усі необхідні речі для дитини її віку (а.с.17).

Відповідно до довідки відділу освіти Ладижинського навчально-виховного комплексу № 1 № 130 від 22.05.2018, ОСОБА_2 - батько ОСОБА_6, не спілкується з класним керівником та вчителями, не бере участі в батьківських зборах) (а.с.18).

Відповідно довідки відділу освіти Ладижинської школи І-ІІІ ступенів № 4 № 167 від 22.05.2018, ОСОБА_2-батько ОСОБА_7, школу не відвідує, навчанням і вихованням своєї дитини не цікавиться, у вихованні своєї дитини спільно з школою участі не бере (а.с.19).

Відповідно до акту обстеження умов проживання № 26 від 28.02.2018, санітарний стан квартири ОСОБА_1 задовільний, квартира повністю облаштована меблями та технікою для повноцінного проживання, водо, електропостачання централізоване, в кухні є плита, холодильник, стіл, стільці, тумбочки, ванна кімната укомплектована. В результаті бесіди члени комісії зробили висновок, що вік, вид занять, стан здоров'я, житлові умови, коло захоплень та інтересів відповідають вимогам кандидата в опікуни, бажання ОСОБА_1 бути опікуном над дітьми є щирим та взаємним (а.с.20).

Згідно довідки МВС України, за обліками МВС гр.України ОСОБА_1 на території України станом на 03.02.2018 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває (а.с.21).

Згідно висновку про стан здоров'я, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_10 на обліках не перебує (а.с.22).

Відповідно до ст. З Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. При цьому батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У відповідності до ч. 2 ст. 150, ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини (ч. 2 ст. 141 СК України). Ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

При цьому відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Внаслідок бездіяльності, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, створилися умови, які шкодять інтересам малолітніх.

Відповідно до рішення засідання опікунської ради при виконавчому комітеті Томашпільської селищної ради № 10 від 20.06.2018 вирішено: вважати доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.23).

Аналогічно винесено рішенням № 148 25.06.2018 (а.с.24).

Надані суду докази свідчать про те, що ОСОБА_2 належним чином не виконує батьківських обов'язків відносно своїх неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, не виявляє щодо них батьківської турботи, не утримує їх тощо.

Отже, в судовому засіданні знайшли своє підтвердження докази того, що відповідач ОСОБА_2 не цікавиться долею своїх неповнолітніх дітей, не спілкується з ними, не бере участі в їх вихованні та житті, не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дітей.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Таким чином, в судовому засіданні було встановлено і відповідачем визнано, що останній є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.

Окрім того, суд приймає до уваги визнання позову відповідачем, який не заперечив проти позбавлення його батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей, визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи докази, які безспірно свідчать про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно своїх неповнолітніх дітей, визнання позову відповідачем, який не заперечив проти позбавлення його батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей, а тому позбавлення відповідача батьківських прав цілком буде відповідати інтересам дітей, а відтак позов ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивача ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном ОСОБА_6 та ОСОБА_7, передавши дітей їй на виховання.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Оскільки позивач у справі ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судові витрати у даній справі компенсуються за рахунок держави (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.141, 150, 155, 164, 165, 166, 180 СК України, ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Ладиженська міська рада, орган опіки та піклування при Томашпільській селищній раді про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та передачу дітей на виховання задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 опікуном онуків ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Передати неповнолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на виховання баби ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягути із ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 704-80 грн (сімсот чотири гривні 40 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, НОМЕР_1, виданий 16.12.2005 Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_1;

відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, виданий 27.08.2002 Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_2;

третя особа: Ладижинська міська рада, адреса: 24231, Вінницька область, м.Ладижин, вул. Петра Кравчика, 4;

третя особа: орган опіки та піклування при Томашпільській селищній раді, код ЄДРПОУ 04326218, адреса: 24200, Вінницька область, смт Томашпіль, пл.Т.Шевченка, 1.

Суддя: О. В. Пилипчук

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 11 лютого 2019 року.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2019 року.