Рішення № 79774616, 11.02.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/514/19

Справа № 235/98/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Полуянчик В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі – ДП «ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що з відповідачем він перебував у трудових відносинах з 22.02.1996 року по 26.12.2017 року. 26.12.2017 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України у зв’язку з переходом на пенсію за віком.

22.06.2018 року складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, яким йому встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5S1 ліворуч в стадії затухаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим компонентом - захворювання професійне, встановлене вперше;

вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок в поєднанні з дефартрозом ліктьових суглобів II ст., з обмеженням рухів в правому ліктьовому суглобі - захворювання професійне, встановлене вперше; хронічний бронхіт II ст., фаза затухаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. - захворювання професійне, встановлене вперше; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - захворювання професійне, встановлене вперше.

09.10.2018 року він був вперше оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями, де йому встановлено за сукупністю 65% втрати професійної працездатності з 5.10.2018 року безстроково: 30% хронічний попереко-крижовий радикуліт; 15% хронічний бронхіт; 15% вегето-сенсорна поліневропатія; 5% приглухуватість, рекомендовано «Д» спостереження невролога, терапевта, ЛОР, протипоказано важкий фізичний труд, робота в умовах впливу небезпечних чинників виробничого середовища, визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування за професійними захворюваннями, санаторно-курортне лікування за хронічним поперково-крижовим радикулітом.

Постановою ВД ФСС в м. Покровську йому були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги, а також щомісячні платежі в частині компенсації частини втраченого заробітку, виплати на відшкодування моральної шкоди не нараховувались та не виплачувались.

Оскільки втрата працездатності спричинила йому фізичні та моральні страждання, призвела до порушення нормальних соціальних зв'язків, необхідності додавання додаткових зусиль для організації життя, необхідності постійно лікуватися, йому заподіяна моральна шкода, яку позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача шляхом стягнення одноразової грошової компенсації в розмірі 90 000 грн.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому послалася на те, що в якості підстав для стягнення моральної шкоди позивачем зазначено той факт, що відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 22.06.2018р. йому встановлено професійне захворювання та пов'язаними з цим моральними стражданнями, а також той факт, що згідно довідки МСЕК від 09.10.2018р. йому встановлено ступінь втрати працездатності за сукупності 65 % безстроково, 3 група інвалідності.

Однією з підстав настання відповідальності за причинену моральну шкоду є наявність протиправних дій з боку відповідача, та його вини. Позивач не надав доказів, у чому саме полягає протиправність поведінки відповідача, яка призвела до виникненню профзахворювання у нього.

Згідно п. 19 акту форми П-4 від 26.12.2017 року позивач на момент розслідування не працює в шкідливих умовах, виявити осіб, що порушили законодавство України з охорони праці, які призвели до даного профзахворювання, не має можливості.

Укладаючи з позивачем трудовий договір відповідно до ст. 29 КЗпП України останньому було роз'яснено під розпис його права та обов'язки, про умови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів та можливість їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. При цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки.

За роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці Позивач, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці», користався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, пільговою пенсією, оплатою праці у підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Таким чином, позивач був повідомлений про ті шкідливі фактори роботи та наслідки їх впливу на його організм, але тим не менш продовжував працювати знаючи про те, що подальша трудова діяльність може призвести до погіршення здоров'я та користався тими пільгами й компенсаціями, що передбачені для тих, хто працює в таких умовах, але ще й продовжував трудову діяльність.

Згідно п. 13 акту форми П-4 від 22.06.2018 року висновок про наявність шкідливих умов праці по гігієнічній оцінці умови й характер праці відноситься до 3 класу 3 ступеню шкідливих та важких умов праці, а це згідно гігієнічній класифікації праці Гігієнічних нормативів ГН 3.3.5-3.3.8; 6.6.1-083-2001 р. затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 27.12.2001 року № 528 це , як правило, відноситься до легкого середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності). Тобто, позивач має можливість стан свого здоров’я відновити.

Згідно стаття 76 ЦПК України позивач не довів, що саме та які дії стали причиною заподіяння йому моральної шкоди ДП «ВК «Краснолиманська».

Таким чином, весь період роботи на ДП «ВК «Краснолиманська» позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач відповідала функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та його віку. Зі сторони відповідача проводились найважливіші профілактичні заходи з охорони праці та профілактика професійних хвороб: попередній ( при вступі на роботі) та періодичні медогляди позивача в процесі виробничої діяльності, ніяких скарг чи заяв на стан здоров’я позивача не було зафіксовано.

Враховуючи вищевикладене відсутні докази протиправних дій відповідача, що спричинили втрату позивачем працездатності, та могли б бути підставою для відшкодування йому моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням.

Позивач, в пред’явленому позові посилається на те, що внаслідок професійного захворювання, з боку відповідача, була заподіяна моральна шкода у розмірі 90000 грн.

Висновок МСЕК про відсоток відшкодування професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди.

Звертає увагу суд на те, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (чеки, касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрачення коштів на придбання в період лікування лікарських препаратів, зазначених в довідках лікаря, що є єдиними належними та допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення позивачами витрат на лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.

Згідно довідки МСЕК від 09.10.2018 року позивачу, показано спостереження та лікування у терапевта, невролога, ЛОР, стаціонарного лікування, курси загальнозміцнючої терапії, санаторно-курортне лікування в профільних санаторіях, однак жодних доказів, що позивач дотримується лікувальних та трудових рекомендацій в матеріалах справи не має.

Оцінивши дану позицію позивача, відповідач вважає її непослідовною, неспроможною, у зв'язку з чим, приходить до висновку, що мотиви, із-за чого позивач не звертався за призначеним лікуванням, викликані іншими причинами, що дозволяє відповідачу розцінити дану поведінку позивача як зловживання правом.

По суті, це є недобросовісне користування правами, до якого зобов’язує кожного учасника процесу п. 3 ст. 27 ЦПК.

Однак, відповідного підтвердження виписки фахівців профпатологічного відділення та призначеного рекомендованого лікування позивачем до матеріалів справи зовсім не долучено, що визиває сумнів, що позивач дотримується рекомендацій лікарів, немає також і висновку МСЕК або інших медичних органів про спричинення позивачу моральної шкоди, її глибини та негативних наслідків, які мали б бути підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем суду не надано.

Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоди виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 90000 грн. відповідно.

Всі досліджені матеріали підтверджують, що позивач не має доказових фактів, на підставі яких пред’явлено позов, бо не довів наявність суб’єктивного права, за захистом якого він звернувся, не довів, що воно дійсно порушено, не надав доказів, що підтверджують позов,а особливо не доказав, який є дійсно можливий вплив тих чи інших негативних емоцій ( душевних переживань), що виникли у позивача до події, на характер дій чи стан позивача, щоб такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не став засобом безпідставного збагачення позивача.

Таким чином, посилання позивача на зміну режиму та стану життя є безпідставними та не відповідають обставинам справи. Приймаючи до уваги той факт, що позивачем не доведено існування на час розгляду справи повної втрати ним у зв'язку з цим працездатності, що спричиняють йому моральну шкоду та перешкоджають звичайній організації його життя, на думку відповідача, відсутні жодні правові підстави для задоволення позову, оскільки відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

У зв’язку з вищевикладеним відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.

Позивач працював на ДП ВК «Краснолиманська» з 22.02.1996р. по 26.12.2017р. в якості прохідника підземного 5 розряду з повним підземним робочим днем у шахті, звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України у зв’язку з виходом на пенсію.

Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного захворювання від 22 лютого 2018 року № 6/141 позивачу вперше встановлено професійні захворювання – хронічна радикулопатія L5S1 ліворуч в стадії затухаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим компонентом; вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок в поєднанні з дефартрозом ліктьових суглобів II ст., з обмеженням рухів в правому ліктьовому суглобі; хронічний бронхіт II ст., фаза затухаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (II ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Як зазначене в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 червня 2018 року, затвердженого начальником Головного управління Державної служби України з питань праці у Донецькій області 25 червня 2018 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на підприємствах вугільної України, а саме: Димитрівське ШБУ-1, ТОВ «Бефонема», ДП «ВК «Краснолиманська», впливом шкідливого фактору – фізичне навантаження, нахили корпусу, пил, шум.

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 067201 від 09.10.2018 року позивачу первинно встановлено за сукупністю 65% втрати професійної працездатності з 05.10.2018 року безстроково, з яких 30% хронічний попереко-крижовий радикуліт; 15% хронічний бронхіт; 15% вегето-сенсорна поліневропатія; 5% приглухуватість, а також 3 групу інвалідності, визначено потребу в медикаментозному лікуванні за професійним захворюваннями, санітарно-курортному лікуванні за хронічним поперко-крижовим радикулітом.

Згідно довідки МСЕК серії АВ № 0869877 від 09.10.2018р. позивачу первинно встановлено з 05.10.2018 року безстроково 3 групу інвалідності, рекомендовано «Д» спостереження невролога, терапевта, ЛОР, протипоказано важка фізична праця, робота в умовах впливу небезпечних чинників виробничого середовища.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.273-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом установлено, що позивач працював у ДП «ВК «Краснолиманська», яке створене для підземного видобутку вугілля, і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими. Втрата професійної працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, отже роботодавець не забезпечив створення нешкідливих не небезпечних умов праці.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, медичного висновку ЦЛЕК про наявність професійних захворювань, виписок з медичної карти стаціонарного хворого, епікризів, довідок МСЕК.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, вік позивача, а також роботу позивача на інших підприємствах вугільної промисловості.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 40 000 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Відповідно до ст.23 ЦК України, ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 13, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями та їх наслідками, 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в дохід держави судовий збір в розмірі 768 (семисот шістдесяти восьми) гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557.

Суддя Г.В. Назаренко