Постанова № 79768538, 07.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/99/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 301030300 Шипович В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року у складі судді Шиповича В.В. у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна -

в с т а н о в и в :

В лютому 2018 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у шлюбі з 28.01.2006 року по 02.11.2017 року.

За час перебування у шлюбі подружжя набуло за спільні кошти майно, що є спільною сумісною власністю. Зокрема, подружжя придбало трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області за кадастровим номером НОМЕР_1.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5.

У зв'язку з тим, що між сторонами існує спір з приводу поділу спільного сумісного майна, позивачка звернулась до суду з метою вирішення такого спору.

У позові просила суд визнати нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Червона Слобода Черкаського району Черкеської області за кадастровим номером НОМЕР_1 - спільною сумісною власності подружжя, а також визнати за нею та ОСОБА_8 право власності на вказані об'єкти нерухомого майна по 1/ 2 частці за кожним.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_5 право власності за кожним на 1/ 2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 судовий збір в сумі 2 400 грн.

В іншій частині - у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що земельна ділянка придбана ОСОБА_5 в результаті приватизації в 2015 році, а тому в силу п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю останнього. Визнаючи квартиру спільним сумісним майном та визнаючи за кожним із сторін по 1/ 2 частині спірної квартири, суд виходив з того, що кошти за які квартира придбана, були отримані в інтересах сім'ї (в тому числі, отримані в кредит та в позику).

Відповідач оскаржив рішення в апеляційному порядку в частині позовних вимог стосовно квартири. При цьому, апелянт вважає незаконним та необґрунтованим висновок суду про визнання за ОСОБА_7 1/ 2 частини спірної квартири, оскільки висновки суду в цій частині не відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не надав належної оцінки доказам наданим відповідачем на джерело коштів, за які було придбано спірну квартиру. Так апелянт вказує, що на придбання квартири вартістю 60 000 дол. США ОСОБА_5 взяв у борг у своїх батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 кошти в розмірі 30 000 дол. США, про що була надана розписка. На підтвердження доводів неможливості придбання квартири за власні кошти відповідач надав суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_5 за 2006-2009 роки, довідку про доходи за період з 2009 по 2010 роки та податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік.

Станом на сьогодні борг не погашено.

Інша частина вартості квартири в сумі 133 000 гривень, що на той час було еквівалентно 16 600 дол. США було взято в кредит на підставі договору від 13.02.2013 року.

Кредит виплачено особисто ОСОБА_5 за рахунок коштів з підприємницької діяльності, яка полягає в особистій праці ОСОБА_5 як стоматолога.

Позивачка в кредитних правовідносинах ОСОБА_5 з банком виступала в якості поручителя, однак вона жодних коштів особисто не сплачувала.

Решта суми за квартиру в розмірі 13 400 дол. США відповідачем сплачено за рахунок заощаджень ОСОБА_5 від здійснення підприємницької діяльності за 2012 рік.

Висновок суду про те, що кошти, отримані ОСОБА_5 від своїх батьків є спільною сумісною власністю подружжя, не відповідає дійсності, оскільки наразі борг не повернуто, а обов'язок з повернення боргу згідно з текстом розписки покладено саме на відповідача.

Посилаючись на те, що половину вартості квартири (30 000 дол. США) сплачено за рахунок особистих коштів ОСОБА_5, апелянт зазначає, що в силу ст.ст. 57, 60, 70 СК України поділу як спільне майно подружжя підлягає лише половина квартири, тобто по 1/ 4 частці кожному.

На вказані обставини та докази, надані відповідачем на їх підтвердження, суд першої інстанції не звернув достатньої уваги, що призвело до ухвалення незаконного рішення стосовно вирішення вимог про поділ половини квартири.

Апелянт просить рішення скасувати в частині визнання за ОСОБА_7 права власності на 1/ 2 частину спірної квартири, ухвалити рішення яким визнати за ОСОБА_8 3/ 4 частини квартири, а за ОСОБА_7 - 1/ 4 спірної квартири. Також просить здійснити перерозподіл судових витрат.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_11 зазначила, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із презумпції спільності права власності подружжя на майно і ухвалив законне і справедливе рішення, яке вона просить залишити без змін.

Згідно із положенням ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, рішення суду підлягає перегляду лише стосовно вимог про поділ спірної квартири.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено такі обставини.

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 28.01.2006 року зареєстрували шлюб, який було розірвано 02.11.2017 року.

Сторони є батьками двох дітей, - ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 7).

13.02.2013 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Поп Н. Г. посвідчено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_15 як продавцем та ОСОБА_5 як покупцем (а.с. 38-40).

Згідно п.6 Договору купівлі-продажу квартири, - продаж вчинено за 480 000 гривень. Купівля квартири здійснена за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_7

13.02.2013 між ОСОБА_5 та АТ «Укрсоцбанк» укладено Договір кредиту № 895МІ11130213001 на придбання житла на вторинному ринку (а.с. 42-48), відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 133 000 гривень на купівлю нерухомості.

В забезпечення виконання умов Договору кредиту №895МІ11130213001 від 13.02.2013, між АТ «Укрсоцбанк», як кредитором, ОСОБА_5, як позичальником та ОСОБА_7, як поручителем було укладено Договір поруки №895МІ11130213001-ПОР від 13.02.2013 року (а.с. 98-99).

Відповідно до Довідки №3015-14475 від 13.12.2013 Черкаського відділення АТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_5 виконано всі зобов'язання по кредиту №895МІ11130213001 від 13.02.2013 року, заборгованість погашена в повному розмірі 13.12.2013 року (а.с. 97).

Таким чином кредитний договір укладено та виконано під час шлюбу сторін.

Сторонами визнано, що кошти отримані у вигляді кредиту за договором від 13.02.2013 використано на придбання спірної квартири.

Відповідачем суду надана копія, а свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_9 пред'явлено для огляду в судовому засіданні оригінал, розписки від 03.02.2013, за змістом якої ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в борг 30 000 доларів США на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Позика наразі не повернута.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року (справа № 6-843цс17).

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що договір кредиту № 895МІ11130213001 від 13.02.2013 на придбання житла на вторинному ринку між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5, укладено останнім в інтересах сім'ї, а отже одержані за цим договором кредитні кошти були об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5.

Погашення кредиту ОСОБА_5 за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності, а також використання на оплату квартири коштів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності підпадають під поняття спільної сумісної власності подружжя, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 СК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги про отримання ОСОБА_5 позики від своїх батьків для придбання спірної квартири як власних коштів відповідача, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до розписки від 03.02.2013 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в борг 30 000 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підтвердили, що є батьками ОСОБА_5 У 2013 році ОСОБА_5 та ОСОБА_7 разом прийшли до них додому, розповіли, що підшукали собі квартиру та попросили позичити кошти на купівлю даної квартири. ОСОБА_10 та ОСОБА_9, кожний окремо, пояснили, що позичили сину та невістці 30 000 доларів США на придбання квартири. Вважали, що гроші дають у сім'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_7. Гроші віддавали у себе вдома безпосередньо ОСОБА_5, а ОСОБА_7 в цей час перебувала на вулиці в автомобілі. ОСОБА_5 написав розписку про отримання коштів. До теперішнього часу позика не повернута.

Вказані покази свідків повністю узгоджуються з іншими доказам по справі і сумніву у колегії суддів не викликають. Сама позивачка не заперечила цей факт, не оскаржила отримання її чоловіком позики у 30 000 доларів США.

Виходячи з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), враховуючи наведені вище доводи, колегія суддів приходить до переконання, що вказана позика дійсно надавалася батьками і отримувалася сторонами під час перебування у шлюбі в інтересах сім'ї ОСОБА_5, а не у власних, непов'язаних із сім'єю, інтересах ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що у даному спорі відповідач ОСОБА_5 не довів, що спірна квартира придбана за кошти, які належали йому особисто.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином квартира АДРЕСА_1, яка придбана за Договором купівлі-продажу квартири від 13.02.2013, обґрунтовано визнана об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5 і на законних підставах поділена між сторонами відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у рівних частках.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка ОСОБА_7 на придбання квартири не затратила ні особисту працю, ні особисті грошові кошти нічим не підтвердженні і не впливають на прийняте судом рішення.

Також непереконливою і безпідставною є вказівка в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_5 за його особисті кошти та трудовою участю його брата зроблено дорогий вартісний ремонт.

Отже вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Достатніх підстав для скасування або зміни рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 08 лютого 2019 року.

Судді