Ухвала суду № 79768105, 11.02.2019, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1585/17 Провадження №2-адр/694/1/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

11.02.2019 р. м.Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Дудніченка В.М.,

за участю секретаря Літвін Н.М.,

за участі позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Звенигородка заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на те, рішенням суду від 28.12.2017 року Звенигородським районним судом Черкаської області було задоволено його позов до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії. Проте у позовній заяві, п.3 його позовних вимог він просив суд на підставі статті 382 КАС України зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення по справі у встановлений судом термін, з моменту набрання рішення законної сили. У зв'язку з тим, що у рішенні суду від 28.12.2017 року не зазначено п.3 його позовних вимог , останній просить суд винести додаткове рішення та задовольнити прохання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення № 694/1585/17 від 28.12.2017 року та зобов'язати відповідача подати судовий звіт про виконання судового рішення по справі у встановлений судом строк.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Направив суду заперечення, в якому вказав, що головним управління рішення суду виконано в частині здійснення перерахунку повністю, а в частині виплати виконується відповідно до постанови №103, яка відповідно до ст.. 113, 117 Конституції України є обов’язковою для виконання. Тому головним управлінням було виконанно всі покладені на нього зобов’язання в межах повноважень та у спосіб, що передбачено законом. Просить відмовити позивачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Суд, вислухавши заявника ОСОБА_1, вивчивши матеріали адміністративного позову, приходить до наступного.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначеній нормі кореспондують положення п. 1 ч. 6. ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.

Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно з ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

З правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" № 3 від 13 березня 2017 року, вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється, шляхом вказівки у судовому рішенні про зобов'язання відповідача подати у встановлений строк звіту про виконання судового рішення стосовно тих рішень, якими зобов'язано відповідача здійснити певні дії, шляхом розгляду адміністративних позовів стосовно оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду.

З урахуванням викладеного вимоги заявника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.4 ст.252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 159-164, 192-194, 224-228, 241-247, 252, 293-295 КАС України, суд, --

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії – відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржено протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст ухвали проголошено 12.02.2019 року.

Суддя