Рішення № 79767755, 06.02.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/5607/18

Провадження № 2/643/640/19

06.02.2019 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Мельникової І.Д.,

за участю секретаря - Шабатько Л.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу №01923 від 16.04.2018 року, укладеного між ним та представником відповідача, недійсним та стягнення з відповідача на його користь 25268 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 16.04.2018 року між ним та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ», в особі директора Лиховид А.І., було укладено договір фінансового лізингу №01923, який нотаріально не посвідчувався. Предметом вказаного договору був зазначений транспортний засіб «Lada, 219010-011-50, 1600, 5МТ,2wd». Вартість предмета лізингу відповідно до п. 8.2. договору становила 234300 грн. Однак, він звернувся до відповідача для придбання автомобілю «ВАЗ-Приора», 2014 р.в., вартістю 94000 грн. 16.04.2018 року відповідно до договору на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» позивачем було сплачено авансовий платіж в сумі 25000 грн., комісія банка склала 250 грн, але у визначений строк автомобіль позивач не отримав. Крім цього, на думку позивача договір фінансового лізингу, укладений між ним та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» містить несправедливі умови, визначені ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається тощо. Отже, існує невідповідність положень договору фінансового лізингу добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Зі згоди позивача позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши надані докази, приходить до переконання, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

16.04.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» в особі директора Лиховид А.І., було укладено договір фінансового лізингу №01923, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (транспортний засіб), а лізингоодержувач (позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору позивачем сплачено 25000 гривень- авансовий платіж, згідно розділу 9 договору фінансового лізингу, що підтверджується квитанцією №1-1817К від 16.04.2018 року.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що договір, окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата не проводилася, транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався та умови договору є несправидливими у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та Законом України «Про захист прав споживачів» у їх системному зв'язку.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину він є нікчемним, тобто його недійсність виникає відповідно до закону й не потребує рішення суду про визнання такого договору недійсним.

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 807 ЦК України говорить про те, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 16.04.2018 року №01923, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «МАКСУС ЛІЗІНГ», нотаріально посвідчено не було, повного виконання договору не відбулось, на підставі чого суд приходить до висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу є нікчемним через недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п.п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача коштів, сплачених ним за договором фінансового лізингу, є наслідком недійсності нікчемного правочину, вона підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Таким чином, кошти в сумі 25000 грн., сплачені ОСОБА_1 ТОВ «МАКСУС ЛІЗІНГ», підлягають поверненню.

Разом з тим вимога визнати недійсним договір не може бути задоволена, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Також, позивачем надано розрахунок 3% інфляційних витрат, перевірений судом, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 41 грн., відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, банки встановлюють комісійну винагороду, яка є платою, що стягується банком з клієнта за виконання певних банківських операцій за дорученням клієнта. Комісійна винагорода є одним із видів непроцентних доходів банків. Розмір і порядок стягнення комісійної винагороди банки встановлюють самостійно з урахуванням чинного законодавства на основі тарифів, затверджених рішенням правління банку, та відповідно до укладених з клієнтами договорів.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про повернення комісії банку за прийняття авансового платежу у сумі 250 грн. не підлягає задоволенню, оскільки, у даному випадку, не відноситься до спірних правовідносин, оскільки ця сума стягнута з ОСОБА_1 за виконання банківської операції за його дорученням.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус лізінг» (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) суму авансового платежу у розмірі 25000 грн., інфляційні витрати у розмірі 41 грн., а разом 25041 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус лізінг» (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.02.2019 року.

Суддя І.Д. Мельникова