Рішення № 79767121, 07.02.2019, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №642/6140/17

Пр. 2/621/122/19

Рішення

іменем України

07 лютого 2019 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Шахової В.В..,

за участю секретаря судового засідання - Міненко Н.Є.,

представника позивача - Станішевського Л.В.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі АТ КБ "Приватбанк") звернулось із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору у розмірі 52564 грн. 62 коп., та судовий збір, посилаючись на те, що 28.11.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір №б/н. Згідно умов зазначеного договору відповідач 28.11.2013 року отримав кредит у розмірі 3200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також інші витрати відповідно до умов договору. Таким чином, відповідач зобов'язання за договором не виконав і станом на 25.10.2017 року має заборгованість у сумі 52564 грн. 62 коп., яка складається з наступного: 1954 грн. 89 коп. заборгованість за кредитом; 43830 грн. 46 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3800 грн. 00 коп. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. штраф (фіксована частина), 2479 грн. 27 грн. штраф (процентна складова). На даний час, відповідач ухиляється від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ "Приватбанк".

Відповідач надав відзив на позов, в якому з урахуванням письмової заяви про визнання позову просив задовольнити його в частині стягнення з нього 3608, 99 грн. та застосувати до спірних правовідносин загальну та спеціальну позовну давність та наслідки її спливу. В обґрунтування відзиву зазначив, що не погоджується, що тіло кредиту складає 1954, 89 грн., як зазначив позивач, а вважає, що борг за тілом кредиту складає 1850, 59 грн. Крім того, борг за відсотками за кредитом повинні складати 1258, 40 грн., враховуючи тіло кредиту в сумі 1850, 59 грн., період стягнення відсотків в кількості 816 днів, процентну ставку у розмірі 30 %, позовну давність та період його перебування на службі в Збройних силах України в період з 13.09.2016 по 10.05.2017. Також зазначив, що підвищення в односторонньому порядку позивачем процентної ставки з 30 % до 34,80 %, а потім з 34,80 % до 43,20 % не ґрунтується на вимогах законом. Борг по пені з урахуванням його перебування на військовій службі та спеціальної позовної давності має складати 500 грн., а одночасне стягнення пені та штрафів суперечить ст. 61 Конституції України.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача заяву про часткове визнання позову підтримав та просив стягнути заборгованість в розмірі 3608, 99 грн.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що 28.11.2013 ОСОБА_3 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк", в якій указано, що вона разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між банком та нею договір про надання банківських послуг.

Підписавши вказану анкету-заяву, позивач був повідомлена про зміст Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" та про розміщення їх тексту на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк" (www.privatbank.ua), а також про тарифи банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, про що зазначено у самій анкеті-заяві (а. с. 6).

Матеріали справи містять наданий АТ КБ "ПриватБанк" витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Аналізуючи вказані вище положення законодавства України, а також враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3, підписавши анкету-заяву, погодився з тим, що дана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг складає договір приєднання, згідно копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом (така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2018 року у справі №263/13449/16-ц).

За умовами укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 кредитного договору від 28.11.2013 №б/н банком видано відповідачу кредитну картку № НОМЕР_2, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 3200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Процентна ставка за користування кредитом становила: за тратами здійсненими з 28.11.2013 - 3,0% річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; за тратами здійсненими з 01.09.2014 - 3,48% річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а з 01.04.2015 - 4,32 % річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. У подальшому ОСОБА_3 видано ще кредитні картки № НОМЕР_3, НОМЕР_4, зі строком дії пере випущеної картки до останнього дня серпня 2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитні кошти в обсязі, визначеному договором, були надані АТ КБ "ПриватБанк" відповідачу, які він використовував на власний розсуд, що підтверджується виписками по картковим рахункам (а. с. 135-139, 157-159).

Пунктом 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов'язок позичальника погашати заборгованість із сплати кредиту, відсотків за користування ним, за перевитрати платіжного ліміту, комісії за користування кредитом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з наданим банком розрахунком відповідач належним чином не виконував взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, у зв'язку з чим, станом на 25.10.2017 року утворилась заборгованість у сумі 52564 грн. 62 коп., яка складається з наступного: 1954 грн. 89 коп. заборгованість за кредитом; 43830 грн. 46 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3800 грн. 00 коп. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. штраф (фіксована частина), 2479 грн. 27 грн. штраф (процентна складова).

Однак, розраховуючи суму заборгованості за кредитом, позивач не звернув увагу на такі обставини.

Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України" на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.

Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації"

внесено зміни до ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яку доповнено п. 15 такого змісту: "військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються".

Відповідно до Закону України від 21 жовтня 1993 року "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і тривав на час дії кредитного договору від 25 вересня 2012 року №б/н (такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №306/1157/15-ц, у постанові від 30 травня 2018 року у справі №521/12726/16-ц).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що сфера дії цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

З огляду на те, що з 13.09.2016 по 10.05.2017 відповідач перебував на військовій службі у Збройних Силах України (а. с. 174), він мав право на визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитним договором за період проходження військової служби.

Таким чином, нарахування процентів за користування кредитом та пені за період з 13.09.2016 по 10.05.2017 є неправомірним.

Отже, ураховуючи наведені обставини, розмір процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з ОСОБА_3, складає 29312,20 грн. (43830,46 грн - 14518,26 грн (проценти, нараховані за період з 13.09.2016 по 10.05.2017) = 29312,20 грн).

При цьому, суд зазначає, що позовна загальна позовна давність до вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків, не може бути застосована, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював погашення заборгованості за кредитом 17.12.2013, 28.03.2014, 11.04.2014, 17.04.2014, 12.03.2015.

Оскільки, відповідач сплачував заборгованість за кредитом у визначені вище дати, то кожного разу перебіг позовної давності переривався, визнанням відповідачем боргу, та починав перебіг заново, таким чином враховуючи останню дату погашення заборгованості відповідачем та дату звернення з цим позовом до суду - 30.11.2017 (а.с. 204) Банком не пропущена загальна позовна давність у три роки за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Крім того, суд вважає необґрунтованою позицію відповідача щодо неправомірності підвищення Банком процентної ставки з 01.09.2014 до 3,48% річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, та з 01.04.2015 до 4,32 % річних на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, виходячи з наступного.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком у випадку інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку та погодження клієнта на нові умови, а також шляхом надсилання СМС-повідомлень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до Умов та правил банківських послуг, було повідомлено відповідача про змінення розміру відсоткової ставки за кредитом шляхом надсилання СМС-повідомлень за 15 днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка (а.с. 201-202).

Крім того, після зміни відсоткової ставки з 01.09.2014 відповідач сплатив 12.03.2015 року 300 грн. на погашення заборгованості за кредитним договором.

Судова палата у цивільних та господарських справах Верховного Суду України висловила правову позицію у справі №6-1374цс17, виклавши її у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року, відповідно до якої зазначила, зокрема, наступне.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру

процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Суд зазначає, що вищенаведені вимоги були виконанні Банком, тому позиція відповідача щодо неправомірності збільшення відсоткової ставки є необґрунтованою.

Крім того, позиція відповідача в тій частині, що заборгованість за тілом кредиту повинна становити 1850, 59 грн. є необґрунтованою, оскільки з розрахунка заборгованості, наданого Банком, вбачається, що сальдо поточної заборгованості за тілом кредиту складає 1850, 95 грн., а сальдо простроченої заборгованості за тілом кредиту складає 103, 94, що загалом становить 1954, 89 грн.

При цьому, наведений розрахунок заборгованості за тілом кредиту з урахуванням сальдо простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 103, 94 грн. відповідачем не спростований.

Щодо розміру заборгованості по пені, суд зазначає наступне.

Так, Банком заявлено вимогу про стягнення заборгованості по пені в розмірі 3800 грн.

Натомість відповідачем подано письмову заяву про застосування спеціальності позовної давності до вимог про стягнення боргу по пені та наслідків її спливу.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Аналіз статей 258, 549 ЦК України дає суду підстави для висновку про те, що стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можливо лише у межах спеціальної позовної давності, тобто в межах останніх 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.

При цьому, судом вже встановлено, що з 13.09.2016 по 10.05.2017 відповідач перебував на військовій службі у Збройних Силах України (а. с. 174), і він мав право на визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитним договором за період проходження військової служби.

Відтак, враховуючи дату звернення Банку до суду - 30.11.2017, період перебування відповідача на військовій службі у Збройних Силах України з 13.09.2016 по 10.05.2017, з відповідача підлягає до стягнення заборгованість з пені у розмірі 500,00 грн. за період з 30.11.2016 року (останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду) по 25.10.2017 року (дата визначена Банком у позові).

Разом з тим, суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача про стягнення штрафів - відсутні, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 549 ЦК України, згідно якої, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №369/844/16-ц, від 06 вересня 2018 року №206/3056/16-ц).

Зважаючи на те, що пеня та штраф за кредитним договором від 28.11.2013 №б/н застосовані за одне і те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за договором, більш того, штраф нарахований банком у тому числі і на суму пені, яка стягується судом, суд вважає недопустимим їх одночасне застосування.

Таким чином, штраф (фіксована частина та процентна складова) за прострочення виконання зобов'язань за договором стягненню з відповідача не підлягає.

Враховуючи встановлені судом обставини та викладені вище висновки, з відповідача станом на 25.10.2017 підлягає стягненню наступна заборгованість:

-1954,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту,

-29312,20 грн. - заборгованість по процентам,

-500,00 грн. - заборгованість по пені,

що у сукупному розмірі складає 31767,09 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ними і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору пропорційно (60,43%) до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. 61 Конституції України, ст. ст. 2, 19, 76-81, 89 , 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, ст.ст. 256-258, 261, 264, 267, 526, 527,530, 549, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2013 у розмірі 31767 ( тридцять одна тисяча сімсот шістдесят сім) грн. 09 коп. на рах. № 29092829003111, МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 966 (дев'ятсот шістдесят шість) грн. 88 коп. на рах. № 29092829003111, МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасника справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2019 року.

позивач:Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50)

відповідач: ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1)

Головуючий: