Рішення № 79765881, 30.01.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/1361/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2019 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Войтко А.Г.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Острог цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, що розташоване в АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивує тим, що йому на праві приватної власності належить житло - квартира, що розташована в АДРЕСА_1.

У вказаному вище житлі - в АДРЕСА_1, зареєстрований, але не проживає з 2012 року, його місце перебування є невідомим.

Зазначаючи, що реєстрація відповідача створює йому значні незручності, як власнику житла, оскільки відповідач не оплачує комунальні послуги за користування житлом, не здійснює у ньому поточного ремонту та не користується ним, окрім того він, як власник майна, позбавлений можливості отримати субсидію за фактом наявності реєстрації відповідача без його проживання більше одного року, просить позов задовольнити.

24.10.2018 ухвалою суду було відкрите спрощене позовне провадження, справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач підтвердив, а представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги свого довірителя підтримав в повному обсязі та пояснив, що позивачу на праві приватної власності належить житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1. В даному приміщенні зареєстрований ОСОБА_3, який є двоюрідним братом позивача. Відповідач ніколи не проживав в квартирі, його речей у квартирі також немає. На даний час він фактично проживає в м.Нетішин. З 2012 року ОСОБА_3 жодного разу по місцю своєї реєстрації не з'являвся, його особистих речей в квартирі немає, ніхто з сусідів протягом цього часу його не бачив. Участі в утриманні будинку та оплаті комунальних послуг він не приймає. Реєстрація відповідача у будинку позбавляє позивача можливості в повній мірі розпоряджатись своєю власністю та впливає на отримання субсидії щодо відшкодування оплати за комунальні послуги.

Зазначив, що ОСОБА_3 більше п'яти років без поважних причин не проживає в будинку за вказаною адресою, договору на користування житлом з позивачем, як власником будинку, він не укладав, тому у відповідності до ст. 156, 162 ЖК України, за відповідачем житлове приміщення не зберігається, а тому його слід визнати таким, що втратив право на користування зазначеним житловим приміщенням.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, заперечень щодо позову до суду не подав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ст. 280 ЦПК України, за клопотання представника позивача, суд прийшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_6. Позивач по справі ОСОБА_1 є її сусідом. Вона тривалий період часу знає позивача та спілкувалася з його сім'єю. Вказала, що відповідач по справі ОСОБА_3 вже понад п'ять років не з'являвся у селі, ніяких робіт пов'язаних з господарством не проводив, останній раз вона його бачила, які він приїжджав провідувати бабусю. Запевнив суд в тому, що відповідач по справі в квартирі за адресою АДРЕСА_1 не проживає, є лише зареєстрованим в ньому. Його речей та майна там немає.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_6. Позивач по справі ОСОБА_1 є її сусідом. Вона знає позивача та його сім'ю постійно спілкувалася з ними. Зазначила, що відповідача по справі ОСОБА_3 вона бачила, коли він приїздив близько 4 років тому провідувати бабусю та дядька, проте з того часу його не бачила, земельної ділянки не обробляв. Запевнила суд в тому, що відповідач по справі в квартирі за адресою АДРЕСА_7 не проживає, а є лише зареєстрованим в ньому. Його речей та майна вона там теж не бачила.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житло - квартира, що розташована в АДРЕСА_1. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом виданим 22.01.2018 приватним нотаріусом Острозького РНО Рівненської області Бернацькою І.М. (а.с.5,6)

У вказаному вище житлі - квартирі, що розташована в АДРЕСА_1, зареєстрований, але не проживає з 2012 року відповідач - ОСОБА_3, про що свідчать довідка № 712 видана 08.05.2018 Оженинською сільською радою Острозького району Рівненської області, акт обстеження матеріально-побутових умов № 180 виданий 17.05.2017 Оженинською сільською радою Острозького району Рівненської області, та акт обстеження матеріально-побутових умов № 199 виданий 08.05.2018 Оженинською сільською радою Острозького району Рівненської області. (а.с.7,8,9)

Вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09.08.2018 ОСОБА_3 засуджено до чотирьох років позбавлення волі, строк відбування покарання визначено рахувати з 10.08.2018, зарахувавши строк попереднього ув'язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі, призначений цим вироком, починаючи з 15.04.2018 день за день. (а.с.34-35)

Ухвалою від 07.11.2018 вказаний вирок змінено. Постановлено на підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк покарання час його попереднього ув'язнення з 15.04.2018 по 07.11.2018, включно, з розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає 2 дні позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін. (а.с.36-38)

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, свідків, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, приходить до таких висновків.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач є зареєстрованим за місцем проживання в АДРЕСА_1, яка належить позивачу.

З пояснень позивача, представника позивача, свідків в судовому засіданні встановлено, що відповідач понад один рік в квартирі АДРЕСА_1 не проживає.

Окрім того, в судовому засіданні, з наданих позивачем письмових доказів, не встановлено, чи укладався між сторонами по справі договір найму житлового приміщення.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ч.1 ст. 319 ЦК України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року, відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 6 ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

В той же час, ч. 2 ст. 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено між ним та власником житла чи законом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Відповідно до п. 34 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72,109, 110, 116 ЖК України. У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72,116,156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року. Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 405 ЦК України).

Отже, на підставі зазначених судом норм чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, беручи до уваги всі зібрані і досліджені судом докази у справі в їх сукупності, з огляду на їх належність, допустимість і достатність, суд приходить до висновку, що позов є не обґрунтованим, обставини, зазначені в позовній заяві, не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Позивачем до позовної заяви, на підтвердження відсутності відповідача без поважної причини понад один рік у спірній квартирі, надано акт обстеження житлово-побутових умов №199 від 08.05.2018, однак з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи встановлено, що 08.05.2018 відповідач перебував під вартою за ухвалою суду, тому фізично не міг бути присутній у квартирі №1 в с.Оженин по вул.Заводська, буд.18 Острозького району Рівненської області.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати встановлений законом строк. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Таким чином, у разі встановлення судом факту лише тимчасової відсутності наймача за місцем мешкання, строк якого не перевищує визначеного законом, підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням немає. При цьому, під тимчасовою відсутністю розуміються такі випадки, коли особа протягом певного часу не проживає в жилому приміщенні, але інтересу щодо користування ним не втрачає в силу закону. Тимчасова відсутність повинна нести безперервний характер. Якщо особа повертається на місце проживання, вважається, що переривається і строк тимчасової відсутності.

В судовому засіданні позивач посилається на те, що відповідач не бере участь у сплаті комунальних послуг, що, на думку позивача, також є підставою для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Разом з тим, усунення від участі в утриманні квартири, несплата комунальних послуг може бути самостійною підставою для звернення до суду з відповідним позовом; зазначені обставини самі по собі не можуть бути підставою для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом.

При розгляді даної цивільної справи позивачем не доведена обґрунтованість заявлених вимог про визнання відповідача втратившим право користування житловим приміщенням. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач відсутній тривалий час, понад один рік, у спірній квартирі з поважних причин, оскільки знаходиться у місцях позбавлення волі, тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою.

У відповідності з ст. ст. 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивачка не надав суду належних доказів на підтвердження наявності обставин, які можуть бути підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264-265, 280-282 ЦПК України, ст. 116, 156 ЖК України, ст.ст. 319, 346, 383, 405 ЦК України, суд,

у х в а л и в :

відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 лютого 2019 року.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.