Рішення № 79763788, 11.02.2019, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/6063/18

Номер провадження: 2/225/93/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Ткач Г.В.,

за участю

секретаря судового засідання – Пузиревської Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості з лікарняних та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати лікарняних та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивує тим, що він працював з 01.07.2014 на ВП «Шахта ім. Ф.Е. Дзержинського» ДП «Дзержинськвугілля» (в подальшому перейменоване на ВП «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля») на посаді електрослюсаря підземного IV розряду з повним робочим днем на підземній роботі. 21.12.2017 звільнений за власним бажанням. В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не провели, а саме не виплатили заборгованість по оплаті лікарняних - 5 перших днів непрацездатності у сумі 983,85 грн., по оплаті з 6 дня непрацездатності – 33450,90 грн. Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки.

11.02.2019 позивач звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, зменшив їх, оскільки 10.12.2018 року йому було виплачено суму заборгованості в розмірі 983,85 грн., а 25.01.2019 року – сплачено заборгованість з оплати з 6 дня непрацездатності в розмірі 33450,90 грн. Разом з тим, наполягав на задоволенні вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 21.12.2017 по 07.11.2018 в розмірі 78756,78 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, уточнені позовні вимоги підтримав повністю, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, з урахуванням письмового відзиву та наданої довідки №7/136 від 08.02.2019. В своїх запереченнях представник відповідача посилалась на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.02.2018, а позивач звернувся до суду лише 16.10.2018, у зв’язку з чим, ним пропущено тримісячний строк для звернення до суду згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України. Крім того, нарахування і виплата лікарняних за наданими позивачем лікарняними на загальну суму 33450 грн. 90 коп. не було проведено, оскільки у розрахунковому періоді не були сплачені всі страхові внески. ДП «Торецьквугілля» діє у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 і на час розгляду справи в суді не має права на нарахування лікарняних у повному обсязі. Разом з цим, суду зауважила, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності – це передбачені чинним законодавством соціальні гарантії, передусім Конституцією України та Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Вважає безпідставним застосування норм ст. 117 КЗпП України до затримки виплат по лікарняним, посилаючись при цьому на те, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації також відноситься до «інших виплат, що не належать до фонду оплати праці»; виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності - це передбачені чинним законодавством соціальні гарантії, передусім Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким не передбачено застосування до роботодавця такого санаційного заходу як виплата працівникові середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних; ні КЗпП України, ні Законом України «Про оплату праці» не передбачено обов'язок роботодавця оплачувати працівникові допомогу по тимчасовій непрацездатності». З цих підстав, просив суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, що мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, що регулюються КЗпП України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Позивач ОСОБА_1 01.07.2014 року знаходився у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля» (колишня назва ВП «Шахта «ім. Ф.Е. Дзержинського» ДП «Дзержинськвугілля») на посаді електрослюсаря підземного IV розряду з повним робочим днем на підземній роботі. 21.12.2017 звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 12-15).

Згідно з довідками №7/998 від 10.10.2018, № 7/175 від 16.11.2018 (а.с. 7-9, 33-35) про нарахування перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за наданими ОСОБА_1 лікарняними листами за період з 29.04.2017 по 23.05.2017, з 24.05.2017 по 28.07.2017 та з 29.07.2017 по 20.10.2017 (а.с. 34) заборгованість по оплаті лікарняних за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності складала 983 грн. 85 коп., що відповідно сплачено підприємством під час розгляду справи згідно з платіжним дорученням №349 від 07.11.2018 (а.с. 34-36).

Загальна сума заборгованості у ОСОБА_1 за лікарняними з 6 –го дня непрацездатності складала 33450 грн. 90 коп., що підтверджено відповідними довідками з ВП «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля», що також сплачені 25.01.2019 під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 2 стаття 22 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок) передбачено, що підставою для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін'юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).

Отже, обов'язок з оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом з’ясовано, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок з належних до сплати сум на час звернення до суду з позивачем не провело.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п. 2, п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – на число календарних днів за цей період.

Таким чином суд доходить висновку, що не проведення своєчасного розрахунку з позивачем є порушенням статей 47 та 116 Кодексу. У зв’язку з цим, позивачу необхідно сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку належних до сплати сум за період з 21.12.2017 по 07.11.2018 у розмірі середнього заробітку, який складає 359 грн. 62 коп.

Враховуючи зазначене, положення Порядку про обчислення середньої заробітної плати, а також встановлені судом фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що з відповідача по справі на користь позивача необхідно стягнути розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21.12.2017 по 07.11.2018 на загальну суму 78756 грн. 78 коп., виходячи із 219 робочих днів при середньоденному заробітку у розмірі 359 грн. 62 коп.

В той же час відповідно до довідки ВП "Шахта "Центральна" № 10/843 від 03.09.2018, починаючи з шостого дня перебування ОСОБА_1 на лікарняному заборгованість з виплати лікарняних за ці дні складала 33450,90 грн.

Оскільки за змістом ст.22 Закону, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, і грошові кошти на виплату ОСОБА_1 лікарняних у розмірі 33450,90 грн. від Фонду на підприємство не перераховувалися, тому у підприємства не виникло обов'язку виплати цієї заборгованості в день звільнення позивача і така заборгованість виникла не з вини відповідача.

Суд не погоджується з доводами відповідача стосовно застосування до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку строку позовної давності, передбаченого ст. 233 КЗпП України, виходячи з наступного.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з статтями 116, 117 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки на момент звернення позивача до суду підприємство не розрахувалося з позивачем в повному обсязі, тому перебіг строку позовної давності для вимог в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку не розпочався.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вказані положення Закону, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 787 грн. 57 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 19, ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1 (Донецька область, м. Торецьк, селище Дружба, вул. Садова, буд.№4, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78756 (сімдесят вісім тисяч сімсот п’ятдесят шість) гривень 78 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» судовий збір на користь держави у сумі 787 (сімсот вісімдесят сім) грн. 57 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний тест рішення складено 11.02.2019.

Суддя Г.В. Ткач