Рішення № 79752712, 11.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 лютого 2019 року о/об 1 год. 55 хв.Справа № 280/5332/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Агаєві Р.А., розглянувши у місті Запоріжжі за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (69035, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1В.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі – відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2018: №0021999-5002-0829, №0022000-5002-0829, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 68076 грн. 00 коп.

У позові (а.с.4-10) зазначено, що позивач є власником об’єктів нежитлової нерухомості (будівель промислового призначення). Відповідно до Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.07.2016, за позивачем зареєстровано право власності на будівлю промислового складу літера Р-2 загальною площею 8135,8 кв.м. та на будівлю промислового складу літера З,З (1) загальною площею 373,7 кв.м. Обидва об’єкти нерухомого майна розміщені за адресою: Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Кольорова, буд.5. Згідно до технічної документації та визначення характеристики будівель та споруд, всі перераховані об’єкти є будівлями промислового складу (зміни до технічного паспорту внесені 14.06.2016 уповноваженою особою та засвідчено позначкою). ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято податкові повідомлення-рішення №0021999-5002-0829 за формою «Ф» та №0022000-5002-0829 за формою «Ф», які складено 31.07.2018, а фактично отримано засобами поштового зв’язку 10.09.2018. В подальшому податкові повідомлення оскаржено в адміністративному порядку, так скарга направлена 17.09.2018. 04.12.2018 на вказану електронну адресу уповноваженого представника позивача надійшло остаточне рішення ГУ ДФС України від 04.12.2018 за №1Б199-99-11-05-01-14, а 07.12.2018 таке рішення отримано засобами поштового зв’язку. Відповідно до технічної документації та Довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач є власником нежитлових будівель - будівель промислового складу, які за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики. Позивач вважає що, підстав для нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік не має, з огляду на те, що нерухомість не є об’єктом оподаткування у розумінні пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Одже, податкові повідомлення-рішення №0021999-5002-0829 за формою «Ф» та №0022000-5002-0829 за формою «Ф» складено 31.07.2018, тобто з порушенням строку прямо визначеного Податковим кодексом України. Отримавши два податкових повідомлення-рішення від 31.07.2018 за №0021999-5002-0829 за формою «Ф» та №0022000-5002-0829 за формою «Ф» за двома об’єктами нерухомості різної площі, розрахунок було надано один в порушення вимог п.9 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень рішень платникам податків» від 28.12.2015 за №1204.

Позивач просив позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.40), в якому зазначено, що згідно даних Реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наявних в ITC «Податковий блок» та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фізична особа ОСОБА_1 є власником 2-х об'єктів нежитлової нерухомості: нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.З, інв.№130) загальною площею 373,70 кв. метри за адресою: м.Запоріжжя, вул.Кольорова, буд.5; нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.Р-2) загальною площею 8135,80 кв. метри за адресою: м.Запоріжжя, вул.Кольорова, буд.5. Згідно рішення від 28.01.2015 №5 Запорізької міської ради «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 21.12.2016 за №49, встановлено ставки податку на нежитлові приміщення на 2017 рік у розмірі 0,25 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, що становить 8,00 грн. Враховуючи вищевикладене, ГУ ДФС у Запорізькій області податкові повідомлення-рішення від 31.07.2018 за №0021999-5002-0829 на суму 2989,60 грн., №0022000-5002-0829 на суму 65086,40 грн., винесені з дотриманням вимог ст.58 Податкового кодексу України та не суперечать Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень рішень платникам податків» від 28.12.2015 за №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 21.07.2017 за №658.

Відповідач проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, суд з’ясував наступне.

Як з’ясовано судом і не заперечується сторонами, за ОСОБА_1 зареєстровано відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно: нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.З, інв.№130) загальною площею 373,70 кв.м.; нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.Р-2) загальною площею 8135,80 кв.м. за адресою: м.Запоріжжя, вул.Кольорова, буд.5.

ГУ ДФС у Запорізькій області сформовані податкові повідомлення-рішення: 1) від 31.07.2018 за №0021999-5002-0829, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 рік у сумі 2989 грн. 60 коп.; 2) від 31.07.2018 за №0022000-5002-0829, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 рік у сумі 65086 грн. 40 коп.

Позивачем до суду не надано зауважень щодо калькуляції розрахунку спірних податкових повідомлень-рішень.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

01.01.2015 набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено в новій редакції ст.266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Як зазначено у п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У ст.265 Податкового кодексу України зазначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості» є складовим податку на майно.

Відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.

Як зазначено у п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Згідно з пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України зазначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України).

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України).

Згідно з пп.266.6.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до Рішення №5 від 28.01.2015 Запорізької міської ради «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлено у розмірі 2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування становить: на 2015 рік - 24,36 грн.; на 2016 рік - 27,56 грн.; на 2017 рік - 32,00 грн.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в 2017 році, що не суперечить діючому законодавству.

Згідно з пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У позовній заяві позивач стверджує, що зазначені нежитлові будівлі: нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.З, інв.№130) загальною площею 373,70 кв.м.; нежитлове приміщення (будівля промислового складу літ.Р-2) загальною площею 8135,80 кв.м., відноситься до будівель промислового складу. Тому вважає, що зазначені будівлі не є об’єктом оподаткування відповідно до пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Системне тлумачення пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквенному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є обєктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок обєкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених пп.266.2.2 буквених пунктів має привязку або до статусу суб’єкта, який володіє такою нерухомістю (діти сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є»), тощо).

Буквальний аналіз пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб’єкта власності.

Згідно з пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об’єкти нежитлової нерухомості будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Як зазначено у п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 за №507, визначено, що будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промисловості та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості", до якого відносяться підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Аналіз вище наведених норм свідчить про те, що такий об’єкт нерухомості повинен використовуватися у виробничому процесі підприємства, в якому знаходяться виробничі потужності підприємства, його матеріально-технічна база для здійснення виробничої діяльності.

Говорячи про промислове виробництво, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Згідно з п.1 ст.62 Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Одже, застосування пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов’язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У межах спірних правовідносин наявна лише одна з обов’язкових умов – будівлі промислового складу.

Відтак, об’єкти нерухомості, які на праві власності належить позивачу не підпадають під дію пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Аналогічне застосування норм права відображено у постановах: Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 (№К/9901/27759/18) (яке набрало законної сили 15.05.2018), від 15.05.2018 у справі №806/2676/18 (№К/9901/28719/18) (яке набрало законної сили 15.05.2018), від 11.12.2018 у справі №819/314/18 (К/9901/63021/18) (яке набрало законної сили 11.12.2018); Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі №0440/5091/18 (№852/2141/18) (яке набрало законної сили 13.12.2018).

У п.9 «Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків», затвердженого 28.12.2015 наказом Міністерства фінансів України №1204, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254, зазначено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Суд вважає, що не були порушені права позивача при надісланні відповідачем одного розрахунку податкового зобов’язання до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, надісланих одночасно.

Як зазначено в абз.1 пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Сформовані 31.07.2018 податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: №0021999-5002-0829 на суму 2989 грн. 60 коп.; №0022000-5002-0/829 на суму 65086 грн. 40 коп. щодо зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вручені позивачу 10.09.2018.

З’ясовано, що позивачем не оскаржуються дії начальника Вознесенівського управління м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області ОСОБА_2 щодо своєчасності здійснення адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Предметом спору є законність винесення податкових повідомлень-рішень №0021999-5002-0829 та №0022000-5002-0/829 від 31.07.2018.

Власність зобов'язує (ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України).

Наявність затримки у формуванні податкових повідомлень-рішень №0021999-5002-0829 та №0022000-5002-0/829 від 31.07.2018 не вливає на обов’язок ОСОБА_1 сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Аналогічного, за змістом висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 19.09.2011 по справі №21-130а11 та Верховний Суд у постанові 06.11.2018 у справі №808/144/18 (К/9901/53065/18).

Згідно з пп.266.10.2 п.266.10 ст.266 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання.

Таким чином, пп.266.10.2 п.266.10 ст.266 Податкового кодексу України передбачена можливість звільнення фізичних осіб від відповідальності саме за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання, але не передбачена можливість звільнення фізичних осіб від податкового зобов’язання.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 31.07.2018 №0021999-5002-0829, №0022000-5002-0/829 прийняті відповідачем обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, а отже є правомірними.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з’ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відмовити у стягненні на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 11.02.2019.

Суддя О.О. Прасов