Рішення № 79752692, 07.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 р. Справа№0540/7768/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про оскарження відмови у взятті на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та зобов’язання вчинити певні дії, -

за участю представників сторін:

від позивача- Друзяця Г.В., довіреність від 05.12.2018 року № 01/104

від відповідача- не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, в якому просить суд:

- з метою захисту житлових прав прийняти позовну заяву та оскаржити відмову управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради у взятті на облік ОСОБА_1 на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції;

- зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради взяти ОСОБА_1 на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та надати на про це відповідний документ, враховуючи інтереси ОСОБА_1 як особи, позбавленої батьківського піклування.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено що на даний час він навчається у ДНЗ “Краматорське вище професійне торгово-кулінарне училище” та знаходиться на повному державному утриманні, як особа, позбавлена батьківського піклування. Місце первинного походження як особи, позбавленої батьківського піклування - є місто Горлівка. На дату подання позову, ОСОБА_1, тимчасово, на час навчання зареєстрований в гуртожитку училища: м. Краматорськ, вул. Ювілейна, 10. Зазначає, що на території підконтрольній українській державі не має закріпленої житлової площі, повертатися на не підконтрольну територію після закінчення навчання він не має наміру. Для вирішення питання поселення його після закінчення навчання, він має перебувати на квартирному обліку в даному місті та мати довідку вимушено переміщеної особи. У 2017-2018 році в дію вступив проект Донецької обласної ради щодо надання місць для проживання в відремонтованих гуртожитках в м. Краматорську для людей, які мають статус вимушено переміщених осіб. Основною вимогою для надання місця проживання є наявність у претендуючої особи довідки про взяття на облік як вимушено переміщеної особи. На звернення до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради із заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу, він отримав відмову на підставі відсутності факту його переміщення. Позивач зазначає, що реалізація його прав на надання йому державного місця для проживання залежить від отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, у зв’язку із чим позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 0540/7768/18-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

У строк, встановлений судом, відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в обгрунтування якого зазначив, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст.1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_2 України.

04.05.2018 року позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради із заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи. За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів встановлено, що місце проживання ОСОБА_1: Донецька область, Слов’янський район, м. Миколаївка, не відноситься до Переліку населених пунктів, на території, яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року №1085. На підставі зазначеного, позивачу правомірно відмовлено у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи.

На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2018 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про оскарження відмови у взятті на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та зобов'язання вчинити певні дії призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16 листопада 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року витребувано від Державного навчального закладу «Краматорське вище професійне торгово-кулінарне училище» належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

У підготовчому засіданні 16 листопада 2018 року відкладено розгляд справи №0540/7768/18-а до 06 грудня 2018 року.

У підготовчому засіданні 06 грудня 2018 року відкладено розгляд справи №0540/7768/18-а до 27 грудня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24 січня 2019 року.

Судове засідання, призначене на 24 січня 2019 року відкладено до 07 лютого 2019 року у зв’язку з знаходженням судді Кочанової П.В. на лікарняному з 14.01.2019 року.

У судове засідання, призначене на 05 лютого 2019 року з’явився представник позивача, повноважний представники відповідача не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (НОМЕР_1) є уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 19.09.2017 року № 4773 ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 з 19.09.2017 року.

Відповідно до свідоцтва про народження серія І-НО №220312 виданого Горлівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Донецького обласного управління юстиції 18 квітня 2001 року, ОСОБА_1 народився 31.08.1999 року, місце народження м. Горлівка Донецької області, у графі мати зазначено ОСОБА_3, батько – ОСОБА_4.

Довідкою виданою Горлівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану від 04.05.2001 року № 15-65-1168 підтверджено, що відомості про батька записані відповідно до ч. 135 Сімейного кодексу України, дитина залишена у міській лікарні №2 м.Горлівка.

В матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Микитівської районної ради м.Горлівка від 05.08.2001 року № 83/1 «Про внесення змін до рішення виконкому Микитівської районної ради від 23.05.2001 року № 58/6 «Про тимчасове влаштування неповнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 в будинок дитини на повне державне утримання», згідно якого перший пункт рішення викладено в наступній редакції: «Влаштувати на повне державне утримання до дитячого державного закладу неповнолітного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 та клопотати перед Горлівським управлінням охорони здоров’я про надання путівки в будинок дитини».

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області №2-626/07 від 21 березня 2007 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Повідомленням від 10.01.2011 року про первинний облік дитини, Служба у справах дітей Горлівської міської ради повідомила, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, дитина позбавлена батьківського піклування, взятий 15.05.2001 року за № 244 на первинний облік в службу у справах дітей Горлівської міської ради.

Згідно путівки № 224 ОСОБА_1 направлено на навчання до Миколаївської спеціальної ЗШІ для дітей сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Згідно обліково-статистичної картки № 0032886 Служби у справах дітей Горлівської міської ради, ОСОБА_1 взято на облік, як дитину позбавлену батьківського піклування, причина – позбавлення матері батьківських прав; батько записаний згідно статті 135 Сімейного кодексу України, адресою проживання дитини визначено вул. Синецького, 15, м. Миколаївка, Слов’янський р-н, Донецької області.

Листом опікунської ради Микитівської адміністрації Горлівської міської ради Донецької області від 19.02.2004 року повідомлено директора Слов’янського дошкільного дитячого будинку для розумово відсталих дітей на запит № 29 від 29.01.2004 року про те, що мати малолітнього ОСОБА_1, гр.ОСОБА_3 дала згоду на реєстрацію свого сина за адресою: м.Горлівка-29, вул.Оленіна 12/39 у приватизованій квартирі, про що буде повідомлено додатково. Згідно з Житловим кодексом України приватизоване житло за дитиною рішенням виконавчого комітету не закріплюється.

Як вбачається з Свідоцтва про базову загальну середню освіту за спеціальною програмою НК № 49837930, ОСОБА_1, закінчив у 2017 році Миколаївську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат №7 Донецької області.

З 01.09.2017 року по 30.06.2019 року, ОСОБА_1, навчається в Краматорському вищому професійному торгово-кулінарному училищі та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 (гуртожиток училища). Даний факт знайшов своє відображення у поясненнях адміністрації «Краматорського вищого професійного торгово-кулінарного училища» від 22.11.2018 року № 01/102 на виконання ухвали суду про витребування доказів.

03.09.2018 року адміністрація «Краматорського вищого професійного торгово-кулінарного училища» звернулась до житлового відділу Краматорської міської ради щодо пояснення можливості поставлення на квартирний облік за місцем свого перебування та реєстрації в Краматорську, окрім інших ОСОБА_1.

Листом від 11.09.2018 року №04-02/0984, відділ житлового господарства Краматорської міської ради надав відповідь, в якій було зазначено, що вихованці даного закладу, окрім інших ОСОБА_1, після закінчення навчального закладу, мають бути забезпечені впорядкованим соціальним житлом або гуртожитком за місцем походження або попереднім місцем проживання до влаштування їх до навчального закладу. Однак, враховуючі складну суспільно-політичну ситуацію на сході України та проведення антитерористичної операції, вихованцю ОСОБА_1 необхідно мати довідку вимушено переміщеної особи.

03.05.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи та доказами.

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів ОСОБА_1 відмовлено у видачі довідки, оскільки встановлено, у зв’язку із тим, що місце проживання ОСОБА_1: Донецька область, м. Миколаївка, вул.Синецького, буд.15 не відноситься до Переліку населених пунктів, на території, яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року №1085.

Позивач не погоджується із вказаною відмовою відповідача у ненаданні довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, у зв’язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Спірним по справі є правомірність рішення Управління соціального захисту населення яким відмовлено у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. (ст. 3 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 3 статті 52 Конституції України закріплено, що утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 17 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Згідно із Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” за дітьми сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.

Згідно зі статтею 39 Житлового кодексу УРСР діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа беруться відповідними органами місцевого самоврядування на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім’ї громадян, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно статті 25 Закону України “Про охорону дитинства” діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання там цих дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім’ї громадян, відповідні заклади або за місцем обліку внутрішньо переміщених осіб, якщо вони зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, в порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_2 України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1, як дитина позбавлена батьківського піклування, після закінчення навчання має бути забезпечений соціальним житлом або гуртожитком за місцем походження або попереднім місцем проживання до влаштування його до навчального закладу.

Статтею 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Законом України від 20.10.2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі – Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 та 2 статті 1 вказаного Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_2 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Частиною 2 статті 4 Закону в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 24.12.2015 року, що набрав чинності з 13.01.2016 року, встановлено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

В розумінні цього Закону адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій статті 1 Закону.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ст. 4 Закону № 1706).

Пунктом 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 01.10.2014 року № 509, визначено, що цей порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 1 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” для отримання довідки переміщена особа звертається особисто із заявою за формою про взяття на облік до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за фактичним місцем проживання.

Разом із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщена особа пред'являє: документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або тимчасове посвідчення, що підтверджує особу громадянина України; за наявності - документ, що підтверджує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними в статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (документ, що підтверджує громадянство України, посвідчує особу чи її спеціальний статус, із відміткою про реєстрацію місця проживання, військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно); у разі необхідності - свідоцтво про народження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. (п. 4 Порядку, в редакції на момент видачі довідки).

У день подання заяви безоплатно видається довідка за формою, наведеною у додатку, яка роздруковується на папері формату А4 і підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою відповідного уповноваженого органу ( п. 6 Порядку).

Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документу, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

При цьому, підставами для відмови у видачі довідки (в редакції на момент видачі довідки) є: 1) відсутність обставин, що спричинили переміщення особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції; 2) втрата або викрадення документів, що посвідчують особу, яка переміщується, та підтверджують громадянство України, до їх відновлення.

У разі відмови у видачі довідки на вимогу заявника письмово повідомляється про підстави для такої відмови.

Судом встановлено, що позивач у встановленому законом порядку звернувся до відповідача за отриманням довідки внутрішньо переміщеної особи, однак отримав відмову.

При цьому, суд дослідивши обставини справи, вивчивши документи додані до позовної заяви встановив, що за ОСОБА_5 будь-яких відомостей про наявність майна, в тому числі житла, що належить дитині на праві власності не значиться, окрім того, що він є уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_8 та взятий на первинний облік 15.05.2001 року за № 244 в службі у справах дітей Горлівської міської ради, до 1 класу знаходився на утриманні в Слов’янському дошкільному дитячому будинку для розумово відсталих дітей та в подальшому згідно путівки №244 ОСОБА_1 направлено на навчання до Миколаївської спеціальної ЗШІ для дітей сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, розташованого за адресою: Донецька область, м. Миколаївка, вул. Синецького, 15.

Окрім того, в матеріалах справи наявний лист опікунської ради Микитівської адміністрації Горлівської міської ради Донецької області від 19.02.2004 року, якою повідомлено директора Слов’янського дошкільного дитячого будинку для розумово відсталих дітей на запит № 29 від 29.01.2004 року про те, що мати малолітнього ОСОБА_1, гр.ОСОБА_3 дала згоду на реєстрацію свого сина за адресою: м.Горлівка-29, вул.Оленіна 12/39 у приватизированій квартирі, про що буде повідомлено додатково.

Перелічені документи дають всі підстави дійти суду висновку про те, що ОСОБА_1, не дивлячись на зазначену у відповідних документах адресу реєстрації, яка взагалі є тимчасовою, тобто на період навчання, на підконтрольній Україні території, є особою, що перемістилась з непідконтрольної території.

Оцінюючи у сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 має право на відповідні гарантії з боку держави та на отримання відповідної довідки згідно Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 року у справі № 0540/5536/18-а.

В розумінні адміністративного судочинства:

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт) - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк);

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

Оскільки дії відповідача виразились у прийнятті рішенні від 04.05.2018 року №01-14/3400 про відмову у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи, суд вважає, що відповідачем у даному випадку прийнято протиправне рішення.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з цим, суд зазначає, як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № Р(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методологи проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal v. the United Kingdom”, заява 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст І зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)),

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оскільки судом встановлено, що підстави відмови у видачі довідки є такими, що не відповідають вимогам законодавства України, а позивачем дотримано всі умови для видачі довідки “внутрішньо переміщеної особи” ОСОБА_1, що виключає можливість суб'єкта владних повноважень діяти у інший спосіб, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме: визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його поставити позивача на облік та видати відповідну довідку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача ухвалою суду від 03 вересня 2018 року звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про оскарження відмови у взятті на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 04.05.2018 року №01-14/3400 про відмову у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради взяти на облік ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 як внутрішньо переміщену особу та видати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу.

Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 07 лютого 2019 року та проголошено в присутності представника позивача.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.