Рішення № 79752341, 12.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2019 р. Справа№200/14328/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., при секретарі Карпенко А.В., за участю представника Відповідача Голуба П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 1ДФС-ФС від 22.10.2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № 1ДФС-ФС від 22.10.2018 року.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив наступне.

Оскаржувана постанова прийнята лише на підставі акту перевірки ГУ ДФС у Донецькій області, який станом на час винесення постанови не був узгоджений. Висновки, викладені в постанові, не відповідають дійсності. Крім того, про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу Позивача не було повідомлено належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що Відповідач діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а Позивач приймаючи на роботу найманих працівників порушив норми чинного законодавства, за що і було винесено оскаржувану постанову. Вважає твердження Позивача про неможливість накладення штрафу лише на підставі акту документальної виїзної перевірки безпідставним та необноунтованим. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомдена належним чином, надала клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, надав пояснення, аналогічні, викладеним у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справа, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_2, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є фізичною особою - підприємцем, проживає за адресою: АДРЕСА_1, здійснює діяльність згідно: Код КВЕД 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний);

Код КВЕД 47.74 Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах.

22 жовтня 2018 року Головним управлінням Держпраці у Донецькій області винесено постанову про накладення штрафу за № 1ДФС-ФС відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, якою до Позивача застосовано штраф у розмірі 3723 грн. на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Підставою для винесення Відповідачем оскаржуваної постанови від 22 жовтня 2018 року став акт документальної виїзної перевірки Головного управління ДФС у Донецькій області від 01 жовтня 2018 року № 111705-99-13-02-1994707981, яким встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не було направлено повідомлення про прийняття працівника на роботу то територіального органу Державної фіскальної служби на роботу за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. Так, ОСОБА_3 згідно наказу № 1-1205 від 07.08.2015 року працює з 07.08.2015 року, повідомлення про прийняття на роботу направлено 07.08.2018 року. ОСОБА_4 згідно наказу № 2-2015 від 01.10.2015 року працює з 01.10.2015 року, повідомлення про прийняття на роботу направлено 01.10.2018 року.

Позивач не погодився із вказаною постановою та оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобово'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 року № 2694-XII, державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до вимог частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до абзацу першого пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з абзацами 1 та 3 пункту 1 "Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області", затвердженого Наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8, Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 15 пункту 4 вказаного Положення та підпунктом 15 пункту 4 "Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року № 340, передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.

Згідно із частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (надалі - КзпП України) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 3 статті 24 КзпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 7 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (надалі - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

За змістом пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Судом встановлено, що 07.08.2015 року ФОП ОСОБА_2 розпорядженням №1/2015 було прийнято на роботу гр. ОСОБА_5 на підставі трудового договору.

07.08.2015 року Позивачем було сформоване та надіслане до податкового органу повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_5 на роботу.

01.10.2015 року ФОП ОСОБА_2 розпорядженням №2/2015 було прийнято на роботу гр. ОСОБА_4 на підставі трудового договору.

01.10.2015 року Позивачем було сформоване та надіслане до податкового органу повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_4 на роботу.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до переконання, що Позивачем при оформлені працівників на роботу не було допущено порушень норм трудового законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч.2 ст.8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані:

- не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом;

- дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 77 КАС України, чітко встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 2 КАС України, чітко передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на вищевикладене, суд звертає увагу на те, що за приписами ст.ст. 24, 265 КЗПП України відповідальність роботодавця наступає тільки у разі фактичного допуску працівника до роботи без укладення трудового договору.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що Позивачем не було порушено приписів Кодексу законів про працю України, висновок посадових осіб Головного управління Держпраці у Донецькій області є необґрунтованим, і як наслідок оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір розподілити у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці в Донецькій області (85302, Донецька обл., м. Покровськ, вул. Прокоф'єва, б. 82, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39790445) про визнання протиправною та скасування постанови № 1ДФС-ФС від 22.10.2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Донецькій області про накладення штрафу № 1ДФС-ФС від 22.10.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Донецькій області на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті і складене в повному обсязі 12 лютого 2019 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Череповський Є.В.