Рішення № 79751509, 04.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/13488/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення потриправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання дій протиправними, скасування рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.06.2018 року звернувся до УПФ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії. Вказаним рішенням до пільгового стажу роботи позивача не зараховані періоди роботи: з 05.08.1988 року по 20.12.1994 року на посаді електромонтера по ремонту електрообладнання основних цехів та слюсарем по ремонту парогазотурбинного обладнання із шкідливими і важкими умовами праці (в основних цехах коксохімічних та металургійних заводів) на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет»; з 01.02.1995 року по 03.01.1996 року на посаді слюсаря по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет»; з 04.01.1996 року по 11.01.1999 року на посаді слюсаря ремонтника 5-го розряду по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт»; з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року на посаді монтажника обладнання коксохімічного виробництва в спеціалізованому цеху (СЦРКО) в ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод»; з червня 2004 року по грудень 2006 року на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт»; з січня 2007 по липень 2008 року на виробничо-технічному підприємстві «Укртурборемонт».

Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач просить: 1) скасувати рішення № 97 про відмову в призначені пенсії від 26 жовтня 2018 року; 2) визнати неправомірними дії відповідача, щодо відмови в призначені позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. 1 ч.2 статті 114 Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 3) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, з урахуванням спірних періодів роботи; 4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача пенсію з 08.06.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2018 року вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

27 грудня 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що період роботи з 05.08.1988 року по 20.12.1994 року до пільгового стажу позивача можливо зарахувати за наявності Рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за вислугу років, створеної при головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Щодо не зарахування періоду роботи з 04.01.1996 року по 11.01.1999 року зазначив, що у зв'язку з відсутністю довідок про підтвердження пільгового характеру робіт та наказів про проведення атестації робочих місць відсутні підстави зараховувати вказаний період роботи до пільгового стажу. Також зазначив, що період роботи на ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року не зараховано до пільгового стажу позивача, у зв'язку з наявністю розбіжностей щодо пільгового стажу ОСОБА_3 згідно відомостей у довідках про підтвердження пільгового характеру робіт, наданих ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» та даним персоніфікованого обліку (Форма ОК-5). Крім того, періоди роботи на ТОВ виробничо-технічне підприємство «Південтурборемонт 1» з червня 2004 року по грудень 2006 року та період роботи на ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Укртурборемонт» з січня 2007 року по липень 2008 року не зараховані до пільгового стажу позивача, у зв'язку з відсутністю довідок про підтвердження пільгового характеру робіт та наказів про проведення атестації робочих місць.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду у визначений час не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи приписи чинного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та вирішення справи за наявними матеріалами.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 8-14).

08 червня 2018 року позивач звернувся до УПФ про призначення пенсії за віком згідно п.1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 83).

До вказаної заяви було додано копії: паспорту, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, трудової книжки, диплому, військового квитка НОМЕР_2, довідки про пільговий характер роботи, яка видана ПАТ «Адіївський коксохімічний завод» за період роботи з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року, наказу від 03.12.2001 року №299 щодо проведення атестації робочих місць, архівної довідки виданої ТОВ «Науково-виробничий сервісний центр «Харківський народний архів».

26 жовтня 2018 року рішенням Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 77-80) у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.

Згідно розрахунку стажу позивачу до пільгового стажу не зараховані періоди роботи: з 05.08.1988 року по 20.12.1994 року на посаді електромонтера по ремонту електрообладнання основних цехів та слюсарем по ремонту парогазотурбинного обладнання із шкідливими і важкими умовами праці на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет»; з 01.02.1995 року по 03.01.1996 року на посаді слюсаря по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці, на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет»; з 04.01.1996 року по 11.01.1999 року на посаді слюсаря ремонтника 5-го розряду по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці, на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт»; з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року на посаді монтажника обладнання коксохімічного виробництва в спеціалізованому цеху (СЦРКО) в ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод»; з червня 2004 року по грудень 2006 року на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт»; з січня 2007 по липень 2008 року на виробничо-технічному підприємстві «Укртурборемонт».

Позивач оскаржує вищевказані дії та рішення відповідача, як такі, що прийняті (вчинені) з порушенням норм чинного законодавства та порушують його конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Також Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме стаття 13 викладена у наступній редакції.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Вищевказана норма закону кореспондується із статтею 114 Закону № 1058- IV (чинна редакція) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (частина 2 вказаної статті).

Відповідно до ст. 62 вищевказаного Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Це передбачено Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а саме п. 20, згідно якого лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 05.08.1988 року по 20.12.1994 року на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет» через відсутність рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за вислугу років суд зазначає наступне.

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 року № 18-1 (далі - Порядок № 18-1).

Згідно положень пункту 6 Порядку № 18-1 основним завданням комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття рішень щодо підтвердження стажу для призначення пенсії або відмову в його підтвердженні в установленому порядку.

З аналізу змісту Порядку № 18-1 вбачається, що Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, був прийнятий на виконання пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1993 року N 637.

В той же час Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, застосовується в разі коли відсутня трудова книжка, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

З наведеного вбачається, що обов'язок звернення до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника позивач мав би тоді, коли у його трудовій книжці були відсутні необхідні записи або містилися неправильні чи неточні записи про періоди його роботи.

Згідно записів у трудовій книжці серія НОМЕР_3 позивач у спірний період працював електромонтерем по ремонту електрообладнання основних цехів та слюсарем по ремонту парогазотурбинного обладнання із шкідливими і важкими умовами праці (а.с.16-18).

Отже, належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення до пільгового стажу періоду роботи з 05.08.1988 року по 20.12.1994 року на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет».

Більш того, у відповідності до пункту 1 Порядку № 18-1, цей Порядок визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника. Разом з цим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне акціонерне товариство «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» (ЄДРПОУ 00192494) не перебуває в процесі припинення.

Крім того УПФ не зарахувало до пільгового стажу позивача період роботи з 01.02.1995 року по 03.01.1996 року на посаді слюсаря по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці, на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет».

Згідно записів №8, №9 у трудовій книжці позивача з 01.02.1995 року по 03.01.1996 року на посаді слюсаря по ремонту обладнання в основних цехах коксохімічного виробництва із шкідливими і важкими умовами праці, на Харківському спеціалізованому управлінні «Укренергочермет».

Як вже зазначалось судом, обов'язок звернення до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства без визначення правонаступника позивач мав би тоді, коли у його трудовій книжці були відсутні необхідні записи або містилися неправильні чи неточні записи про періоди його роботи.

Таким чином, посилання відповідача у відзиві на відсутність рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах є протиправними оскільки в розумінні Порядку № 18-1, надання такого рішення необхідно тільки у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у неї.

Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення взагалі не містить посилань на не зарахування періоду роботи з 01.02.1995 року по 03.01.1996 року із визначенням обґрунтованих підстав такого не зарахування.

Також в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які обґрунтування щодо необхідності надання будь-яких документів або уточнень на підтвердження вказаних спірних періодів роботи.

Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 04.01.1996 року по 11.01.1999 року суд зазначає наступне.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що уточнюючі довідки для підтвердження пільгового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Разом з цим, суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Згідно із постановою КМ СРСР від 26.01.1991 № 10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення» код КП: 1030200а-1753а робітники ремонтних служб, зайняті ремонтом устаткування в місцях його установки на дільницях (робочих місцях) діючих виробництв, де основні робітники, які ведуть технологічний процес, користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1: слюсарі-ремонтники.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Таким чином, положення вказаного пункту передбачають, віднесення період роботи до пільгового стажу незалежно від дати внесення посади або професії до Списків, за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 599/1425/16-а (адміністративне провадження № К/9901/18983/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Доказів, які підтверджують проведення атестації робочого місця за спірний період позивачем не надано.

Разом з цим, суд зазначає, що оскаржуване рішення взагалі не містить посилань на не зарахування зазначених періодів роботи із визначенням обґрунтованих підстав такого не зарахування.

Також в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які обґрунтування щодо необхідності надання будь-яких документів або уточнень на підтвердження вказаних спірних періодів роботи.

З огляду на викладене, та враховуючи принципи адміністративного судочинства, суд вважає, що спірне рішення в цій частині є не обґрунтованим, прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України.

Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи на ПАТ «Авдіївській коксохімічний завод» з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року, у зв'язку з наявністю розбіжностей у довідках про підтвердження пільгового характеру робіт, наданих ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» та даним персоніфікованого обліку (Форма ОК-5) суд зазначає наступне.

У трудовій книжці серія НОМЕР_3 відсутній запис про роботу на ПАТ «Авдіївській коксохімічний завод» з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року.

На підтвердження вказаного періоду роботи позивачем до УПФ надано довідку про пільговий характер роботи, копію наказу від 03.12.2001 року №299 про проведення атестації робочих місць (а.с. 28-30).

З довідки № 05-1/21/384 від 06.03.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 працював з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року в спеціалізованому цеху з ремонту енергетичного обладнання коксохімічного виробництва в якості монтажника обладнання коксохімічного виробництва ділянки (основних цехів-хімічних 4 роки 3 місяці 6 днів, що передбачено Списком №1, розд.1 У, п/ р-2, постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36, також вказано роботу на ділянці ТЕЦ за списком №2 1 рік 1 місяць 15 днів (а.с.28).

Пунктом 3 Порядку №637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що пільговий стаж роботи позивача в період часу з 18.01.1999 року по 09.06.2004 року підтверджено довідкою № 05-1/21/384 від 06.03.2018 року та наказом № 299 від 03 грудня 2001 року.

Щодо періоду роботи позивача з червня 2004 року по грудень 2006 року на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт» та з січня 2007 по липень 2008 року на виробничо-технічному підприємстві «Укртурборемонт» суд вказує наступне.

Як вже зазначалось судом, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

В матеріалах справи відсутні докази проведення атестації робочого місця з червня 2004 року по грудень 2006 року на виробничо-технічному підприємстві «Південтурборемонт» та з січня 2007 по липень 2008 року на виробничо-технічному підприємстві «Укртурборемонт».

Таким чином, суд приходить до висновку, що в УПФ під час розгляду заяви позивача були відсутні підстави для зарахування вказаних періодів роботи позивача до пільгового стажу.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що при вирішення питання про необхідність перевірки документів, поданих позивачем для оформлення пенсії, відповідач не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки оскаржуване втручання (спірне рішення) не відповідало вимозі законності і було свавільним. Тобто, відповідач використав повноваження без тої мети, з якою ці повноваження надані.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 жовтня 2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 червня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення від 26 жовтня 2018 року.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 97 від 26 жовтня 2018 року.

Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 червня 2018 року №846 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Дружби, 22, м. Торецьк, Донецька область, 85200, код ЄДРПОУ 42170475) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 528 (п'ятсот двадцять вісім) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.