Рішення № 79750918, 06.02.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 лютого 2019 рокум. Ужгород№ 807/692/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Копосович Е.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,- представник ОСОБА_2

відповідача: Ужгородська міська рада ,- представник Зеленяк С.С.

третьої особи:Громадська організація "Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога" ,- представник не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради за участю третьої особи Громадська організація "Обєднання осіб з інвалідністю -Допомога" про визнання протиправними та скасування рішень, зобовязання повторно розглянути заяву-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, третя особа: Громадська організація « Обєднання осіб з інвалідністю - Допомога», яким просить:

1 Позов задовольнити.

2 Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 про надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 "Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 2290 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1.

4. Зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.2290 для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1

1. Позиції сторін

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач звернувся до Ужгородської міськради із заявою про надання йому згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). на якій знаходиться об'єкт нерухомості, який належить йому на праві приватної власності.

Рішенням Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 "Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" в частині п. 7.4 було відмовлено Позивачу у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,2290 га для будівництва та обслуговування будинку по слов'янській набережній (вул. Возєднання), 39.

В свою чергу рішенням Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про ствердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 земельну ділянку, яку позивач фактично використовує та неодноразово просив передати йому в користування (кадастровий помер -НОМЕР_2) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 етапі 123 ЗКУ) було надано в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош». Про наявність даного рішення позивач дізнався 29 червня 2018 року.

Зауважує, що Позивач неодноразово звертався до міської ради з клопотаннями про надання йому земельної ділянки для обслуговування об'єкту, який на ній розташований, в свою чергу Громадська організація «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» створена лише у 2017 році і навіть не могла звернутися до органу місцевою самоврядування до того як зробив це Позивач. Своєю відмовою орган місцевого самоврядування обмежив право позивача на отримання ділянки, яка йому необхідна для обслуговування нежитлових приміщень, власником яких він являється.

09 серпня 2018 року до суду надійшов відзив на позов від представника Ужгородської міської ради, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечив з мотивів його необґрунтованості. Так, зокрема, зазначив, що скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 92 ЗК України, 22.11.2017 р. Голова ГО «Об'єднання осіб інвалідністю-Допомога» Яремчук П.М. звернувся до Ужгородської міської ради щодо надання в постійне користування без розробки документації із землеустрою земельної ділянки площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_2 для іншої житлової забудови за адресою м. Ужгород, Боздош мікрорайон, внаслідок чого було прийнято оспорюване рішення від 15.05.2018 року № 1087 про надання даної земельної ділянки в постійне користування третій особі.

А тому, вважає, посилання позивача на ст. ст. 118, 122 ЗК України і на те, що передача у користування третій особі земельної ділянки суперечить вимогам закону щодо відповідності її місця розташування є безпідставним. Окрім того, зазначає, що матеріали справи не містять жодного документу, який би свідчив про те, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні/власності продавця нерухомого майна на ній ОСОБА_1, а отже перехід права користування/власності на земельну ділянку від старого власника до нового так і не відбувся. Враховуючи вищенаведене можна прийти до висновку, що позивачем не доведено його відповідних речових прав на земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 Відтак відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України. Просив у задоволенні позову відмовити.

13 серпня 2019 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив на даний позов. Відповідно до якої зазначає, що всі твердження викладені Відповідачами у відзиві лише доводять , що оскаржувані рішення прийняті Ужгородською міською радою з грубим порушенням вимог чинного законодавства України та ігноруванням прав позивача , що тягнуть за собою наслідки у вигляді її скасування . Додатково зауважив, що право ГО «Об'єднання осіб інвалідністю-Допомога» на отримання ділянки, як це зазначає відповідач у відзиві, не стосується конкретно оспорюваної земельної ділянки, тобто, Ужгородська міська рада могла виділити їм ділянку, яка не знаходиться у користуванні та не обтяжена першочерговим правом на її оформлення у інший спосіб. Враховуючи вищевикладене вважає, що оскаржувані рішення у відповідних частинах підлягають скасуванню.

31 січня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої остаточно просить суд:

1.Позов задовольнити.

2.Визнані протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 про надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош».

3.Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 2290 та для будівництва та обслуговування буднику по АДРЕСА_1.

4.Зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 липня 2017 року (вх. № виконкому Ужгородської міськради П -02400/06-06) про надання дозволу па поділ земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,24 та, кадастровий номер:НОМЕР_3 для обслуговування будівлі (АДРЕСА_1), яка знаходиться в приватній власності.

Однак, судом дана заява не була прийнята до розгляду на підставі ч.1 ст.47 КАСУ , оскільки в даній заяві, а саме в п.4 позивач змінює предмет та підстави позову, що є можливим тільки до закінчення підготовчого провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року провадження в даній адміністративній справі в частині визнання протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині ті. 2.3 про надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош» - закрито.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти позову з мотивів викладених у відзиві на позов.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що згідно із нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу нерухомого майна від 20.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останній прийняв у власність нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 Нерухоме майно, що предметом цього договору, складається з незавершеного будівництвом блоку інженерних споруд літ.АА, загальною площею 219,9 кв.м.. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1036561121101. Нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 2,2400 га, кадастровий номер якої : НОМЕР_3.(Т.1 а.с.27).

Право власності позивача на вищевказане незавершене будівництво блоку інженерних споруд літ.АА, загальною площею 219,9 кв.м. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.10.2016 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1036561121101, рішення про державну реєстрацію від 20.10.2016 року №31955892 (Т.1 а.с.136).

Окрім того, щоб правильно зазначити розміри земельної ділянки позивачем було замовлено технічний висновок щодо визначення розрахункової площі земельної ділянки біля блоку інженерних споруд енергозбереження квартальної території по АДРЕСА_1 відповідно до державних будівельних норм(Т.1 а.с. 18-20).

Позивач неодноразово звертався до міської ради із заявами про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для нежилого приміщення загальною площею 219,9 кв.м, загальною площею 0,22 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , а саме заяви від : 10.02.2018 року,16.03.2018 року, 04.06.2018 року, 14.08.2018 року (Т.1 а.с.130,139,159,165-166,).

До вищевказаних заяв позивач додав всі необхідні документи, зазначив місце розташування земельної ділянки, орієнтований розмір та додано графічні матеріали земельної ділянки, документи, що посвідчують право власності (право оренди) на нерухоме майно ( будівлі та споруд) , розташоване на земельній ділянці ( Т.1 а.с.130-175).

Отже , на земельній ділянці на яку позивач просить надати згоду на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, в чому вищевказаним рішенням йому відмовлено, знаходиться об'єкт нерухомості, який належить йому на праві приватної власності.

Рішенням Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 "Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було відмовлено у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості):

7.3 Гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7500 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 у звязку з відсутністю документів на нерухоме майно, розташованого на даній земельній ділянці

7.4 громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 2290 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1 відповідно ст.79/1 ЗКУ. Рекомендувати заявнику оформити земельну ділянку під нерухомим майном (т.1 а.с. 17).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Відповідно до ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст.39 ЗК України).

Згідно ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. 2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. 5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим) (ч.6 ст.120 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини шостої статті 118 ЗК України: громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише :

невідповідність місця розташування об'єкта вимогам:

- законів,

- прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів,

- генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації,

- схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць,

- проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Даний перелік є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Статтею 55 Закону України "Про землеустрій" визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Частиною чотирнадцятою статті 186 ЗК України визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч.17 ЗК України).

Відповідач в п.7.4 рекомендує позивачу оформити земельну ділянку під нерухомим майном і посилається на статтю 79-1 Земельного кодексу України ( Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав) :1. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає та затверджується серед іншого міською радою за наявності на те правових підстав.

В контексті наведених норм, суд, визначаючись щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні згоди на складання технічної документації, вказує про наступне.

Згідно частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Як зазначалось вище, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні погодження технічної документації, при цьому технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується серед іншого міськими радами.

Як видно зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у наданні згоди на складання технічної документації вказано відсутність документів на нерухоме майно розташованого на даній земельній ділянці та рекомендовано заявнику оформити земельну ділянку під нерухомим майном.

Судом встановлено, що позивачем разом із заявою надавалися документи про право власності на нерухоме майно, а тому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на їх відсутність є безпідставним.

Таким чином, слід визнати, що позивачу відмовлено у задоволенні заяв про надання згоди на складання технічної документації з підстав, які не передбачені законодавством (у зв'язку з їх фактичною відсутністю).

З урахуванням викладеного суд також враховує наступне.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під "майном" розуміє не тільки "наявне майно" (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Пунктом 21 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року акцентував увагу на Рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Stretch v. United Kingdom" ("Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії"), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та виконуючі визначені чинним законодавством умови, а також дотримуючись відповідного порядку, заявник мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

В даному конкретному випадку суд вважає, що маючи легітимно на праві приватної власності нерухоме майно, позивач мав щонайменше законні очікування на набуття речових прав щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, оскільки приписи чинного земельного законодавства передбачають перехід таких прав у разі переходу права власності на нерухоме майно.

Отже, ці законні очікування є майном у сенсі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а відмова відповідача у їх реалізації може становити втручання в право особи на мирне володіння своїм майном.

Оцінюючи оскаржуване рішення на предмет його правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд виходить з того, що таке втручання не було законним, оскільки як вже було встановлено, не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавством.

Отже, судом встановлено відсутність тієї підстави для прийняття оскарженого рішення, на яку посилався відповідач, а тому вони суперечать приписам ст.19 Конституції України, є протиправним і підлягають скасуванню в тій частині, яка стосується позивача, оскільки порушують його гарантоване Конституцією і законами України право на отримання земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, для реалізації якого ЗКУ розроблений поетапний механізм дій та рішень, у звязку з чим позивач і звернувся до відповідача.

Статтею 152 ЗК України встановлено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, згідно ч.ч.1, 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч.3 ст.152 ЗК України).

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність субєкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) субєкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що підлягає задоволенню також позовна вимога про зобовязання Ужгородську міськраду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.2290 для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності та відповідності законодавчим актам прийняття оскаржуваного рішення в частині п.7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею по АДРЕСА_1., за результатами розгляду заяв позивача, у зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити в даній частині, у звязку з чим відповідав зобовязаний розглянути заяву позивача у відповідності до вимог законів та мотивів суду , наведених у даному рішенні.

Відповідно до ч. 4 статі 245 КАСУ у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Ужгородська міська рада про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради (код ЄДРПОУ 33868924, м.Ужгород, пл. Поштова,3) від 15 травня 2018 року № 1086 "Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" в частині п.7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею по АДРЕСА_1.

Зобовязати Ужгородську міську раду (код ЄДРПОУ 33868924, м.Ужгород, пл. Поштова,3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.2290 для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3) за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської міськради (код ЄДРПОУ 33868924, м.Ужгород, пл. Поштова,3) судові витрати в розмірі 352( триста пятдесят дві) грн.80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів складення повного судового рішення до суду Восьмого апеляційного адміністративного через Закарпатський окружний адмінсуд.

СуддяЗ.Б. Плеханова

Повний текст рішення складений та підписаний 12 лютого 2019 року.