Ухвала суду № 79747513, 11.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.02.2019

Справа № 910/1483/19

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор»

про забезпечення позову

Суддя Літвінова М.Є.

Без виклику представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор» (далі – відповідач) про зобов’язання повернути позивачеві зерно соняшнику у кількості 2 780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) тон, оціночною вартістю 30 163 000 грн 00 коп.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор» укладено Договір № 41 складського зберігання зерна, відповідно до умов якого відповідач приймає зерно для зберігання та в установлений строк зобов’язується повернути його позивачеві. В порушення умов Договору відповідач не вчинив жодних дій щодо повернення зерна соняшнику позивачу. У зв’язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд:

- Накласти арешт на зерно соняшнику у кількості 2 780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) тон, оціночною вартістю 30 163 000 грн 00 коп, що обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», ідентифікаційний код юридичної особи: 35704808, та знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор», ідентифікаційний код юридичної особи: 40169012;

- Передати зерно соняшнику у кількості 2 780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) тон, оціночною вартістю 30 163 000 грн 00 коп, що обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», ідентифікаційний код юридичної особи: 35704808, та знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор», ідентифікаційний код юридичної особи: 40169012, на зберігання іншій особі Товариству з обмеженою відповідальністю «Ізмаїл-Трансбалктермінал», ідентифікаційний код юридичної особи 40849224, шляхом здійснення його перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», ідентифікаційний код юридичної особи: 35704808, у будь-який спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред’явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» заяву про забезпечення позову, суд вирішив відмовити у задоволенні означеної заяви, враховуючи наступне.

Так, положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Встановлення обов'язку вчинити певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов'язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.

Разом з тим, статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.

В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач вказує, що 24.01.2019 на підставі договору № 41 складського зберігання від 06.09.2018 з додатками та додатковими угодами відповідач прийняв на зберігання 2 780 тон зерна соняшнику, врожаю 2018 року, що належить позивачу.

Позивач звернувся до відповідача з письмовим листом вих. № 01-2019-1 від 24.01.2019 про відпуск зерна соняшнику, проте за твердженням позивача зазначене майно відповідачем повернуто не було.

Крім того, позивач вказує на те, що його представників до місця фактичного зберігання зерна за адресою: 68414, Одеська область, Арцизький р-н, Сільрада Холмська, Нежитлова будівля № 36 не було допущено, про що складено акт про відмову від допуску від 01.02.2019 року та Інспекційний звіт № 1 від 30.01.2019 про недопуск інспектора ТОВ «Асітер Інспекшн» для проведення інспекції зерна соняшнику.

Позивач зазначає, що його вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та передачі його на зберігання третій особі, є саме тими заходами забезпечення позову, які в розумінні статті 136 Господарського процесуального кодексу України є ефективними для захисту оспорюваних прав заявника та такими, що відповідають змісту порушеного права останнього, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Разом з цим, позивачем всупереч приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності беззаперечно свідчили про те, що відповідачем вчиняються дії по відчуженню, знищенню, псуванню (тощо) саме майна позивача (зерна), реалізації майна чи підготовчих дій до його реалізації або ж доказів, що вказане майно (зерно) може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Саме лише посилання позивача, на утруднення виконання рішення суду та ухилення від виконання відповідачем своїх зобов’язань згідно Договору № 41 від 06.09.2018 не є достатньою підставою для задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.

Стосовно другої вимоги позивача, яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» просить вжити в заяві про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тобто, господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

В той же час, як вбачається зі змісту позовної вимоги – зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор» повернути позивачеві зерно соняшнику у кількості 2 780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) тон, оціночною вартістю 30 163 000 грн 00 коп.; вона є тотожною (ідентичною) другої вимоги заходу до забезпечення позову, яку просить застосувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», - передати зерно соняшника у кількості 2 780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) тон, оціночною вартістю 30 163 000 грн 00 коп, що обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», ідентифікаційний код юридичної особи: 35704808, та знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліягський Елеватор», ідентифікаційний код юридичної особи: 40169012, на зберігання іншій особі Товариству з обмеженою відповідальністю «Ізмаїл-Трансбалктермінал», ідентифікаційний код юридичної особи 40849224, шляхом здійснення його перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна», ідентифікаційний код юридичної особи: 35704808 у будь-який спосіб.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь – які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Керуючись статтями 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіейчес Україна» про забезпечення позову.

2. Ухвала набирає законної сили 11.02.2019 року та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя М.Є. Літвінова