Рішення № 79741332, 21.01.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

21.01.2019

Справа № 331/4084/2018

Провадження 2/331/132/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21 » січня 2019 р. м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Антоненко М.В. при секретарі - Андрієнко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Запоріжжі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому вказує на те, що вона працювала в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 15.11.2012 року, згідно із наказом № 231-о від 15.11.2012 року на посаді інспектора відділу фінансового забезпечення.

Наказом № 173-о від 31.10.2016 року вона звільнена із займаної посади за переведенням до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області 31.10.2016 року.

У грудні 2017 року вона була змушена звернутися до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання дій протиправними та незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, наслідком чого, 13.04.2018 року рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі 808/3707/17 її позов задоволено, та визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.03.2017 № 58-о «Про внесення змін до наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області» в частині присвоєння їй 8 рангу державного службовця категорії «В»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області присвоїти їй 7 ранг державного службовця категорії «В» з 01.05.2016 року та внести відповідний запис у трудову книжку; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату різниці у надбавці до посадового окладу за присвоєний 7 ранг державного службовця ОСОБА_2, у відповідності до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» з 01.05.2016 року, рішення набуло законної сили та не скасоване.

Після отримання Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.04.2018 року, вона 21.04.2018 року звернулася до відповідача з вимогою про виплату коштів відповідно до окладу, надання деяких довідок та наказів стосовно неї та провести виплату коштів середнього заробітку за весь період затримки при розрахунку

- по фактичну дату перерахунку належних їй коштів, у зв'язку з донарахуванням надбавки за 7 ранг державного службовця.

27.04.2018 року відповідачем видано Наказ № 75-о, яким їй присвоєно з 01.05.2016 року сьомий ранг державного службовця категорії «В» та нарахована і виплачена різниця у надбавці з 01.05.2016 року по 31.10.2016 року, які виплачені 27.042018 року, а також внесено відповідний запис у трудову книжку.

Таким чином, відповідач виконуючі рішення суду від 13.04.2018 року визнав, що неправомірно не виплачував позивачу різницю у надбавці з 01.05.2016 року по 31.10.2016 року, та які були виплачені лише 27.04.2018 року.

Після виплати відповідачем грошових коштів, а саме 27.04.2018 року, вона отримала від відповідача «08» травня 2018 року відповідь, що усі суми ним виплачені, а виплата коштів середнього заробітку за весь період затримки при розрахунку рішенням суду не передбачено.

Після відповіді відповідача, вона 15 травня 2018 року вдруге направила на адресу відповідача заяву з вимогою провести розрахунок про виплату коштів середнього заробітку за весь період затримки при розрахунку, а саме з 01.11.2016 року по фактичний день виплати 27.04.2018 року, оскільки остаточного розрахунку на дату звільнення - 31.10.2016 року проведено не було.

«02» червня 2018 року нею отримано відмову у виплаті коштів середнього заробітку за весь період затримки при розрахунку з 01.11.2016 року по 27.04.2018 рік, без обґрунтування відмови.

Зазначена відмова відповідача є незаконною, на підставі вищезазначеного:

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, "мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Крім того, за змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від

18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16.

Згідно п. 21 вищевказаної Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії. За частиною 3 пункту 2 якої відповідна середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч. 3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Фактична виплата грошових коштів відповідачем відбулася 27.042018 року, таким чином, зі дня її звільнення та по день фактичної виплати доплат до заробітної плати пройшло 374 робочі дні.

Згідно довідки виданої відповідачем від 03.05.2018 року № 8604/04 складовими для розрахунку середньої заробітної плати є посадовий оклад, 7 ранг державного службовця категорії «В», надбавка за вислугу років - 9%, а також надано розрахунок середньоденного заробітку за два календарні місяці роботи станом на вересень - жовтень 2016 року склала 186.03 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при її звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 374 робочі дні, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 56008 грн. 05 коп., за вирахуванням ПДФО та військового збору.

27.04.2018 року, лише після її звернення до Запорізького окружного суду, так як відповідач не захотів добровільно провести перерахунок належних їй виплат та інші дії передбачені трудовим законодавством України, тому, це є підставою для його відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 року по 27.04.2018 року.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 20490012 на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 року по 27.04.2018 року в сумі 56008 (п'ятдесят шість тисяч вісім) гривень 05 коп.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2018 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 10.10.2018 року на 11 год. 00 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду на 21.01.2019 року на 13 год. 30 хв.

В судовому засіданні представник позивача позов ОСОБА_1 підтримала, наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області проти позову ОСОБА_1 заперечувала. Надала суду письмовий відзив на позов, де зазначила, що 31.10.2016 року позивачка на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України була звільнена з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку бюджетно- фінансового управління Головного управління за переведенням до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (наказ від 31.10.2016 № 173-о).

На день звільнення позивачки згідно наказу Головного управління від 30.05.2016 № 95-о було присвоєно 9 ранг державного службовця категорії «В». В подальшому наказом від 30.03.2017 №58-о були внесені зміни до вказаного наказу, якими Позивачки було встановлено 8 ранг державного службовця.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається 2. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;премії (у разі встановлення).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

31.10.2016 року Позивачка на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України була звільнена з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку бюджетно - фінансового управління Головного управління за переведенням до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (наказ від 31.10.2016 № 173-о).

Заробітна плата, що належала позивачу на день звільнення була виплачена Головним управлінням в той же день. Про суму заробітної плати, яка виплачувалась в день звільнення позивачки Головне управління повідомлено розрахунковим листом за жовтень 2016 року.

З огляду на викладене вбачається, що будь-яких спорів щодо суми заробітної плати та розміру її складових на дату звільнення між Головним управлінням та позивачкою не існувало. Головне управління цілком дотрималось вимог законодавства про працю щодо виплати позивачки належних їй сум заробітної плати під час звільнення.

З приводу правомірності встановлення рангу державного службовця іншого ніж 7, позивачка звернулася до Головного управління із заявою лише 20.10.2017 року, тобто майже рік після звільнення з посади державного службовця Головного управління.

Головним управлінням було відмовлено у задоволенні заяви позивачки з підстав, викладених у листі від 03.11.2017 № 1049/Г-9. Не погодившись з цим позивачка звернулася з адміністративним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду, якому підсудні справи пов'язані з проходженням державної служби.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.04.2018 Головним управлінням було видано наказ від 27.04.2018 № 75-о, яким скасовано дію наказу від 30.03.2017 № 58-о та присвоєно позивачу 7 ранг державного службовця. В результаті позивачу було донараховано та виплачено платіжним дорученням від 27.04.2018 №678 заробітна плата у сумі 1024,69грн.

При цьому, Запорізьким окружним адміністративним судом, яким вирішувався спір щодо встановлення позивачу рангу державного службовця по суті, питання щодо розміру відшкодування за час затримки його виплати, як цього вимагає ст. 117 КЗпП України, не розглядалося.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таку ж позицію підтримує Верховний суд у своїх рішеннях від 30.01.2018 р. справа № 295/10900/16, від 25.04.2018 справа № 396/100/17, від 25.07.2018 справа № 552/993/17.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо строків звернення позивачки ОСОБА_1 з позовом, суд зазначає натупне.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що спір виник з приводу несвоєчасного розрахунку відповідача з ОСОБА_1 стосовно доплат до заробітної плати.

Тому, аналізуючи вищенаведені норми Закону, суд дійшов висновку про те, що внаслідок порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, або будь-яких виплат, чи доплат до неї, які йому належать, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, право позивача на звернення з позовом до суду не обмежується будь-яким строком.

Вказане підтверджується Правою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 та Правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13.

Фактичні обставини справи підтверджуються копіями письмових доказів, вивчених та оголошених в судовому засіданні: трудової книжки ОСОБА_1 ;рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.04.2018 року; довідки від 03.05.2018 року № 8604/04; довідки від 27.04.2018 року про розрахунок середньоденного заробітку за два календарні місяці роботи; Наказу від 27.04.2018 року;

звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21.04.2018 року; відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.05.2018 року; звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.05.2018 року; відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від «02» червня 2018 року.

Відповідно до ч.-ч. 4, 5 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.04.2018 року (справа № 808/3708/17) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.03.2017 № 58-о «Про внесення змін до наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області» в частині присвоєння ОСОБА_1 8 рангу державного службовця категорії «В»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області присвоїти ОСОБА_1 7 ранг державного службовця категорії «В» з 01.05.2016 та внести відповідний запис у трудову книжку; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату різниці у надбавці до посадового окладу за присвоєний 7 ранг державного службовця ОСОБА_1, у відповідності до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» з 01.05.2016 р.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, "мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому иалежюить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Крім того, за змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від

18.01.2017 року в справі № 6-2912цс16.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Фактична виплата грошових коштів відповідачем відбулася 27.042018 року, таким чином, зі дня звільнення позивачки та по день фактичної виплати доплат до її заробітної плати пройшло 374 робочих днів.

Згідно довідки виданої відповідачем від 03.05.2018 року № 8604/04 складовими для розрахунку середньої заробітної плати є посадовий оклад, 7 ранг державного службовця категорії «В», надбавка за вислугу років - 9%, а також надано розрахунок середньоденного заробітку за два календарні місяці роботи станом на вересень - жовтень 2016 року склала 186.03 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1, а з моменту звільнення по день постановлення рішення пройшло 575 робочих днів, середній заробіток за час затримки складає 93400 грн. 08 коп.

Відповідно до ч.1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з

урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

На виконання рішення Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.04.2018 року (справа № 808/3708/17) 27.04.2018 року відповідачем видано Наказ № 75-о, яким присвоєно позивачу з 01.05.2016 року сьомий ранг державного службовця категорії «В» та нарахована і виплачена різниця у надбавці з 01.05.2016 року по 31.10.2016 року в розмірі 1024,69 грн які виплачені 27.04.2018 року, а також внесено відповідний запис у трудову книжку.

Суд, враховуючи спірну суму надбавки, на яку мала право позивачка - 1024,59 грн., частку, яку вказана сума становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, обставини справи, застосовуючи принцип розумного балансу між приватними й публічним інтересом, вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 5000 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 по 21.01.19 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 20490012 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.11.2016 року по 27.04.2018 року в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: М.В. Антоненко