Рішення № 79737916, 22.01.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15655/18

Провадження № 2/761/1292/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Волошина В.О.

при секретарі: Кузик О.С.

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Вовк Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національної академії педагогічних наук України про скасування постанов,

в с т а н о в и в :

В квітні 2018р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-9 т.1) до відповідача Національного академії педагогічних наук (далі по тексту - НАПН) України, в якому просив суд:

1) скасувати:

- Постанову № 1-2/14-352 Президії НАПН України від 15 листопада 2017р., про припинення виплат щомісячної довічної плати позивачу, як члену-кореспонденту НАПН України;

- Постанову Загальних зборів Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України від 17 листопада 2017р. про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України;

- Постанову Загальних зборів НАПН України від 17 листопада 2017р. № 1-1/2-10 про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі оскаржуваних вищенаведених Постанов, його в порушення діючого законодавства було позбавлено статусу члена-кореспондента НАПН України, а також безпідставно припинено виплату довічної плати, як члену-кореспонденту НАПН України. На думку позивача, з боку відповідача мало місце порушення процедури розгляду відповідного питання; безпідставні звинувачення; застосування до нього «подвійних стандартів», а також має місце вибірковий та дискримінаційний характер оспорюваних рішень. Зазначені підстави на думку позивача порушують його охоронювані права та інтереси, визначені Конституцією України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2018р. відкрито провадження по справі та призначено справу в підготовче судове засідання на 15 серпня 2018р.

07 серпня 2018р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 73-223 т.1), в якому відповідач категорично заперечував проти позову, зазначаючи, що діяв у відповідності до вимог законодавства та Статуту НАПН України. Після того, як було встановлено, що відповідач виїхав до РФ на строк більше шести місяців і не виконання ним вимог Статуту НАПН України (п. 27-30), Загальними зборами НАПН України, в силу наданих повноважень було прийнято рішення про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України та виплати йому довічної плати, як члену-кореспонденту. Доводи позивача про «подвійні стандарти», і виключно упереджене ставлення до нього з боку відповідача, у зв'язку з його роботою в РФ, на думку відповідача є надуманими та безпідставними, оскільки позивач не єдина особа, яку вже було позбавлено статусу члена-кореспондента. Крім того, відповідач зазначав, у відзиві на позов, що під час проведення відповідних засідань, на яких були прийняті оспорювані рішення, позивач визнав, що постійно працює в РФ, а також ним не було спростовані факти не здійснення ним наукової діяльності в межах НАПН України, як і не міг пояснити позивач чому ним були подані Звіти про наукову діяльність не підписані ним особисто.

26 жовтня 2018р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 3-5 т. 2), в якій сторона позивача наголошувала, що підстави, які були наведені стороною відповідача для позбавлення позивача статусу члена-кореспондента є надуманими та безпідставними.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018р. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, з урахуванням поданої відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позов, зазначаючи, що відповідач діяв у відповідності з вимогами законодавства, нічим не порушив права позивача, оскільки під час ухвалення рішення була повністю дотримана відповідна процедура і оспорювані рішення були прийнятті в межах повноважень, в силу положень Статуту відповідача. Крім того, представник звертала увагу суду, що позивач визнав факт постійної роботи в РФ, та не здійснення ним наукової діяльності в межах відповідних тем НАПН України, а тому було прийнято рішення про позбавлення його статусу члена-кореспондента, і як похідний захід припинено відповідні виплати.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, і не оспорювалось представниками сторін в судовому засіданні, 15 листопада 2017р. Президія НАПН України прийняла Постанову №1-2/14-353 про припинення виплат щомісячної довічної плати члену-кореспонденту НАПН України позивачу ОСОБА_3

17 листопада 2017р. Загальні збори Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України прийняли Постанову про позбавлення позивача ОСОБА_3 статусу члена-кореспондента НАПН України.

17 листопада 2017р. Загальними зборами НАПН України була прийнята Постанова №1-1/10 про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України.

В судовому засіданні представник відповідача наголошувала, що 08 жовтня 2017р. (вх. № 25-Г від 10 жовтня 2017р.) у соціальній мережі «Facebook» на сторінку Президента НАПН України надійшла інформація від ОСОБА_6 - колишнього члена (академіка) НАПН України, про те, що позивач 27 квітня 2017р. балотувався в члени-кореспонденти Російської академії освіти (наді по тексту - РАО), що відповідно до п. 21 Статуту РАО можливо тільки у разі, якщо кандидат у члени-кореспонденти РАО є громадянином РФ.

Листом від 10 жовтня 2017р. (вх. № 26-Г від 17 жовтня 2017р.) на електронну скриньку Президента НАПН України, ОСОБА_6 підтвердив надіслану ним раніше інформацію та додатково повідомив, що позивач працює в Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова, бере активну участь у науковому житті РФ.

17 жовтня 2017р. під головуванням академіка-секретаря ОСОБА_7 було проведено бюро Відділення, на якому ухвалено рішення: звернутися до Президії НАПН України з клопотанням створити комісію Президії НАПН України для перевірки інформації щодо правомірності (доцільності) перебування у складі НАПН України позивача ОСОБА_3

19 жовтня 2017р. постановою Президії НАПН України № 1-2/13-324 прийнято рішення про створення комісії для перевірки інформації щодо правомірності (доцільності) перебування у складі НАПН України позивача.

10 листопада 2017р. на засіданні комісії були обговорені результати перевірки. Зокрема, встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 11 січня 2016р. працює на посаді професора кафедри геополітики на факультеті глобальних процесів Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова; бере активну участь у наукових конференціях з проблем геополітики, у квітні 2017р. балотувався до РАО. Комісія ухвалила:

1. Відповідно до Статуту НАПН України (пп. 27, 28, 29) рекомендувати бюро Відділення в установленому порядку розглянути питання щодо припинення щомісячної довічної плати позивачу та подати відповідне клопотання до Президії НАПН України.

2. Відповідно до Статуту НАПН України (пп. 29, 30) рекомендувати Загальним зборам Відділення обговорити питання щодо позбавлення статусу члена-кореспондента НАПН України позивача.

13 листопада 2017р. на засіданні бюро Відділення, були обговорені висновки комісії та зазначено, що позивач: припинив співпрацю з Відділенням, не бере участь у підготовці та проведенні запланованих заходів, систематично не подавав завірені особистим підписом Звіти про результати наукових досліджень за 2011-2016рр. та не подає індивідуальні плани роботи за 2011-2017рр., що є порушенням п. 29 Статуту НАПН України; при перевірці Рахунковою палатою діяльності члена-кореспондента НАПН України ОСОБА_3 виявлені недоліки, які зафіксовані в Акті аудиту ефективності використання коштів державного бюджету за № 05-10/01-5 від 03 березня 2017р., зокрема, що «у звіті ОСОБА_3, кінцевим результатом роботи якого мала бути монографія, посилання йде на підручник Прокопенка І.Ф., інших результатів роботи не наведено».

Бюро відділення відповідно до Статуту НАПН України (п. 27, 28, 29) порушило клопотання перед Президією НАПН України про припинення виплати щомісячної довічної плати позивачу та відповідно до Статуту НАПН України (п. 29, 30) порушило клопотання перед Загальними зборами Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України.

15 листопада 2017р., розглянувши подання Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України, Президія НАПН України постановою № 1-2/14-352 прийняла рішення про припинення виплати щомісячної довічної плати позивачу, як члену-кореспонденту НАПН України з 16 листопада 2017р.

17 листопада 2017р. за поданням бюро Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України на Загальних зборах Відділення було розглянуто питання про дотримання статутних вимог членом Відділення - позивачем ОСОБА_3 Після чого, шляхом голосування було прийнято рішення позбавити позивача статусу члена-кореспондента НАПН України.

17 листопада 2017р., згідно протоколу Загальних зборів НАПН України № 2, на цих зборах зареєструвались 56 дійсних членів, 56 членів-кореспондентів НАПН України, було прийнято рішення про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України, оскільки за це рішення проголосувало 100 осіб.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив суд скасувати наведені Постанови.

Підставами скасування оскаржуваних Постанов позивач вважає: (1) порушення процедури, (2) безпідставність, (3) застосування подвійних стандартів, (4) вибірковий та дискримінаційний характер рішень стосовно нього. Зазначені підстави на думку позивача порушують його охоронювані права та інтереси.

Пункт 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України встановлює, що судовий захист цивільного права та інтересу є однією з загальних засад цивільного законодавства. Стаття 15 цього Кодексу конкретизує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Водночас, позивач не визначає та не обґрунтовує, які саме його права та інтереси були порушені з боку сторони відповідача.

В судовому засіданні представник позивача наголошував, що ухвалюючи оспорювані рішення відповідачем була порушена процедура позбавлення позивача статусу члена-кореспондента. Проте стороною позивача не було наведено обставин, та не надано суду належних і допустимих доказів того, що при ухваленні оспорюваних рішень відповідачем було порушено відповідну процедуру. Так, судом не встановлено, відсутність відповідного кворуму чи відсутність повноважень при вирішенні відповідних питань та ухваленні оспорюваних рішень.

Так, за змістом поданого позову позивач сам визнає факти, які стали підставами оспорюваних рішень. В обґрунтування своїх вимог позивач наводить суперечливі та взаємовиключні твердження.

Так, у позовній заяві позивач спростовує інформацію щодо співпраці з Московським державним університетом. Водночас, за змістом позовної заяви, позивач підтверджує, що здійснює науково-викладацьку діяльність в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова. Зокрема, позивач зазначає, що ним укладений трудовий договір з зазначеним університетом, де він здійснює науково-викладацьку діяльність.

Крім того, стороною позивача не спростовано наведені факти, зокрема щодо того, що він не брав участь в підготовці та проведенні запланованих заходів, не подавав завірені особистим підписом Звіти про результати наукових досліджень за 2011-2016рр., не подавав індивідуальні плани роботи на 2011-2017рр., що є порушенням п. 29 Статуту НАПН України.

Позивач надав суду електронні посилання на Звіти про діяльність НАПН України з 2013 по 2016рр., з яких неможливо встановити, чи мали місце поданні позивачем завірені особистим підписом Звіти про результати наукових досліджень за 2011-2016 рр., індивідуальні плани роботи на 2011-2017рр.

Доводи позивача щодо присудження йому Державної премії України в галузі освіти у 2013р. Указом Президента України, суд не бере до уваги, адже присудження означеної премії не стосується обставин справи та не доводить подання позивачем завірених особистим підписом Звітів про результати дослідження за 2011-2016рр. та індивідуальні плани роботи на 2011-2017рр. до НАПН України.

Також судом критично оцінюється посилання позивача на відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 30 листопада 2017р., яка містить інформацію щодо переміщень на територію України з 2014 по 2017рр. Зазначеним документом позивач обґрунтовує своє проживання на території України. Водночас, Головний центр обробки інформації Державної прикордонної служби не встановлює місце проживання громадян України. Більше того, як зазначалось вище, позивач підтверджує факт працевлаштування у Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова. Також, позивач зазначав, що означені переміщення здійснювались ним з метою співробітництва з різноманітними науковими організаціями, проте не надав доказів такого співробітництва, в порядку, передбаченому Статутом НАПН України.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» національні галузеві академії наук як самоврядні наукові організації України координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки, взаємодіють з відповідними органами державної влади з метою виконання завдань, визначених державними пріоритетами у цих галузях.

Відповідно до п. 1 Загальних положень Статуту НАПН України, остання є самоврядною організацією, яка провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, законодавства України, Статуту НАПН України та актів, прийнятих керівними органами НАПН України.

Підстави позбавлення статусу члена-кореспондента НАПН України встановлені у ч. 2 п. 30 Статуту НАПН України. До таких підстав віднесені: (1) грубе або неодноразове порушення Статуту Відповідача; (2) порушення етичних норм наукового співтовариства; (3) здійснення дій, що явно суперечать основним принципам та цінностям НАПН України, як самоврядної державної наукової організації, інтересам та авторитету держави, що унеможливлює подальшу діяльність особи, як члена НАПН України.

НАПН України утворена Указом Президента України від 04 березня 1992р. № 124, відтак є юридичною особою публічного права у розумінні ст. 81 ЦК України.

Статус Національної Академії надано Указом Президента України від 24 лютого 2010р. № 259.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ відповідач є «урядовою організацією».

Так, у рішенні по справі «Михайленки та інші проти України» (заяви № № 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02, 42814/02) від 30 листопада 2004р. (остаточне рішення від 6 червня 2005р.) Європейський суд з прав людини зазначає про достатню інституційну та операційну залежність юридичної особи від держави як критерій віднесення відповідної юридичної особи до «урядової організації» (юридичної особи публічного права у розумінні національного законодавства).

Кошти на забезпечення діяльності НАПН України щороку визначаються у Державному бюджеті України окремим рядком. НАПН України є головним розпорядником бюджетних коштів (абз. 2 п. 4 Загальних положень Статуту НАПН України).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» НАПН України є однією з національних галузевих академій наук.

Частина 3 цієї статті встановлює, що національні галузеві академії наук як самоврядні наукові організації України координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки, взаємодіють з відповідними органами державної влади з метою виконання завдань, визначених державними пріоритетами у цих галузях.

Отже, НАПН України виконує в цій частині державні функції.

Згідно з пунктом 1.6. Методології проведення антикорупціної експертизи, затвердженої Наказом МЮ України від 24 квітня 2017р. № 1395/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд вважає, що оцінка етичності поведінки члена-кореспондента НАПН України є оціночним поняттям, яке має оцінюватись у відповідній науковій спільноті, якою і є склад НАПН України, про що свідчить і те, що для отримання і для позбавлення такого статусу необхідною умовою є проведення Загальних зборів НАПН України.

Самоврядність, а відтак і дискреційність повноважень галузевих академій наук підкреслюється у ч. 4 ст. 18 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», яка встановлює правило, що діяльність національних галузевих академій наук координується Кабінетом Міністрів України в частині, що не порушує їх самоврядності та у ч. 3 означеної статті цитованого закону.

До самоврядних повноважень НАПН України віднесено питання самостійного визначення кадрових питань в силу положень пп. 1 абз. 4 п. 1 Загальних положень Статуту НАПН України.

Члени-кореспонденти НАПН України відносяться до кадрового складу НАПН України на підставі абз. 2 п. 2 Загальних положень Статуту НАПН України.

Обов'язки членів-кореспондентів НАПН України встановлені п. 27 Статуту НАПН України. Зокрема, до обов'язків членів-кореспондентів НАПН України віднесено дотримання Статуту НАПН України, виконання рішень Загальних зборів, Президії НАПН України і відповідного відділення, дотримання етичних норм наукового співтовариства, зокрема авторських прав та прав інтелектуальної власності.

Абзац 4 п. 28 Статуту НАПН України встановлює, внаслідок невиконання членом-кореспондентом НАПН України вимог Статуту та у разі виїзду члена-кореспондента НАПН України на проживання за межі України на строк більше шести місяців такому члену-кореспонденту НАПН України може бути припинено виплату щомісячної довічної плати за рішенням Президії НАПН України за відповідним поданням відділення.

Позивач зазначає про безпідставність порушення питання про позбавлення його статусу члена-кореспондента НАПН України, з тих підстав, що звернення, яке стало підставою наведеного подання носить анонімний характер, що порушує норми статті 8 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до ст. 1 наведеного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Водночас, звернення ОСОБА_6 від 10 жовтня 2017р. не є пропозицією (зауваженням), заявою (клопотанням) або скаргою, передбаченому наведеним Законом, а за своєю правовою природою є листом, про що зазначає у самому листі, відтак не має відповідати встановленим зазначеним Законом вимогам.

Статут НАПН України не зобов'язує її обмежувати джерела отримання інформації та не пов'язує проведення перевірки з отриманням заяв та повідомлень отриманих у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Як вбачається з матеріалів справи, для з'ясування обставин, викладених у зверненні ОСОБА_6 від 10 жовтня 2017р. Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України прийняло подання Президенту НАПН України про створення комісії Президії НАПН України для перевірки інформації щодо правомірності (доцільності) перебування у складі НАПН України позивача.

Позивач стверджує про порушення відповідачем Статуту прийняттям Постанови про створення Комісії Президії НАПН України, щодо правомірності перебування Позивача в складі НАПН України, яка перевіряла факти та обставини, викладені у зверненні ОСОБА_6 від 10 жовтня 2017р. Водночас, п. 1 Загальних положень Статуту НАПН України передбачено, що відповідач проводить свою діяльність, зокрема, відповідно до актів, прийнятих керівними органами НАПН України.

За змістом положень абз. 2 п. 46 Статуту НАПН України Відділення НАПН України є науковим і науково-організаційним підрозділом, що діє на підставі Положення про Відділення НАПН України, яке затверджується Президією НАПН України.

Відповідно до п. 2, 17 Положення про відділення НАПН України, затвердженого Постановою Президії НАПН України від 16 лютого 2012р. №1-7/3-73, зі змінами, затвердженими Постановою Президії НАПН України від 23 березня 2017р. №1-2/5-106 Відділення організовує підготовку питань, що стосуються його діяльності для розгляду Президією НАПН України, зокрема, і шляхом створення комісій.

Комісія Президії НАПН України щодо правомірності перебування позивача в складі НАПН України створена на підставі Постанови Президії НАПН України від 19 жовтня 2017р.

Результати діяльності означеної комісії висвітлені у Протоколах засідань Комісії Президії НАПН України щодо правомірності перебування позивача в складі НАПН України № 1 від 20 жовтня 2017р. та Протоколі засідання Комісії Президії НАПН України щодо правомірності перебування позивача в складі НАПН України № 2 від 10 листопада 2017р.

Відповідно до абз. 3 п. 30 Статуту НАПН України позбавлення статусу члена-кореспондента НАПН України проводиться поетапно - на Загальних зборах відділень та Загальних зборах НАПН України. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини голосів учасників загальних зборів відділення, а потім не менш як дві третини голосів учасників Загальних зборів НАПН України.

Абзац 4 цитованої норми регламентує, що у випадку позбавлення статусу члена-кореспондента НАПН України довічна плата скасовується.

Абзацом 8 п. 32 Статуту НАПН України визначено, що питання позбавлення статусу члена-кореспондента НАПН віднесено до компетенції загальних зборів НАПН України.

Таким чином, правила щодо дотримання процедури позбавлення позивача статусу члена-кореспондента НАПН України, встановлені п. 30 Статуту НАПН України дотримані.

Позивач також зазначав про те, що обставини, викладені у зверненні ОСОБА_6 від 10 жовтня 2017р. не знайшли своє підтвердження у роботі зазначеної комісії, роботи Загальних зборів Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України та під час Загальних зборів НАПН України, проте не обґрунтовує власні твердження та висновки.

Доводи позивача, щодо упередженого ставлення до нього з боку сторони відповідача, з посиланням на інших членів-кореспондентів НАПН України, суд не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються предмету спору.

Також позивач стверджував про дискримінаційний характер оскаржуваних рішень, посилаючись на ст. 14 Конвенції ООН «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Відповідно до наведеної норми, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, або за іншою ознакою.

Водночас, позивач не обґрунтовує, яке право, гарантоване наведеною Конвенцією порушено відповідачем та в чому полягає дискримінація, адже доказів висловлення політичних чи інших переконань позивачем не надано до суду. При цьому, представник відповідача наголошувала, в судовому засіданні, що підставою про позбавлення позивача статусу члена-кореспондента було припинення ним саме наукової діяльності в складі НАПН України.

Позивач вважає безпідставним висновок відповідача про порушення ним етичних норм наукового співтовариства, посилаючись на відсутність легального визначення моральних норм та подібних понять у Статуті НАПН України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Обов'язок дотримання етичних норм членами-кореспондентами НАПН України встановлений п. 27 Статуту, а обов'язок додержання етичних норм наукового співтовариства - п. 2 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», а також Етичним кодексом ученого України, схваленим Постановою загальних зборів НАН України 15 квітня 2009р. №2.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 3, 8, 17, 19, 21, 24, 28, 40, 43, 55 Конституції України; ст. ст. 6, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 14 Конвенції ООН «Про захист прав людини та основоположних свобод»; ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України; ст. 18 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; Статутом НАПН України, затвердженим постановою Загальних зборів НАПН України від 25 березня 2016р., протокол № 1-1/1-2, зареєстрованого МЮ України 27 липня 2016р., наказ №2334/5, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) до Національної академії педагогічних наук України (код ЄДРПОУ 00446077, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 52-А) про скасування постанов - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 лютого 2019р.

Суддя: