Рішення № 79736890, 06.02.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21820/17

провадження № 2/753/3478/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Служби безпеки України до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Служби безпеки України, третя особа - ОСОБА_4, про зобов»язання надати житло, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в особі Служби безпеки України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з ордером № 1677 від 30 березня 2000 року співробітнику СБУ ОСОБА_4 на період виконання ним службових обов»язків надана службова двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 29,7 кв м на сім»ю із трьох осіб - ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 У 2006 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, а рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 ОСОБА_2 - колишня дружина ОСОБА_4 та його син ОСОБА_3 зняті з квартирного обліку. Рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 01 грудня 2015 року ОСОБА_4 надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2, жилою площею 17,2 кв м, зі зняттям його з квартирного обліку у Центральному управлінні СБ України, таке житло надається йому за умови здачі СБ України службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Вважає, що відповідно до п.20 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, відповідно до якого військовослужбовець та члени його сім»ї зобов»язані вивільнити займане ними службове приміщення у разі одержання або придбання житла для самостійного проживання, після отримання ОСОБА_4 житлового приміщення для постійного проживання, колиші члени його сім»ї не набувають самостійного права на проживання у службовому приміщенні і втрачають право користування ним, а тому підлягають виселенню без надання іншого житла.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Служби безпеки України, третя особа - ОСОБА_4, про зобов»язання надати йому житло. Мотивуючи свої вимоги тим, що він є членом сім»ї (сином) ОСОБА_4, якому був виданий ордер на службове житло як працівнику Служби безпеки України. З 16 червня 2000 року він зареєстрований у такому житлі - АДРЕСА_1. Іншого житла не має. 26 квітня 2006 року відповідачем його знято з квартирного обліку, підстава - розірвання шлюбу між його батьками. Наразі Служба безпеки України звернулась до нього із позовом про його виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. 01 грудня 2015 року його батька ОСОБА_4 Службою безпеки України забезпечено житлом - окремою квартирою, на той час він був неповнолітнім, а тому його право на житло було порушено. Вважає, що відповідач мав забезпечити як і його батька - житлом, оскільки на той час він був неповнолітньою особою.

В судовому засіданні представник позивача Плескін С.І., діючий на підставі довіреності від 01 червня 2018 року (а.с.58), Радіонова А.О., діюча на підставі довіреності від 15 травня 2017 року (а.с.59), Ярко О.Ю., діючий на підставі довіреності від 22 січня 2019 року, позовні вимоги підтримали з тих же підстав та просили їх задовольнити, зустрічний позов не визнали й просили відмовити у його задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог.

В судовому засіданні представник відповідачів та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_8, діючий на підставі ордерів про надання правової допомоги від 02 квітня 2018 року та від 29 березня 2018 року (а.с. 26, 27), позовні вимоги первісного позову не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог, зустрічний позов просив задовольнити.

Треті особи: ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві в судове засідання повторно не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

За таких підстав суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності третьої особи, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням позивача та третьої особи.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний - відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що спірна квартира є службовою, перебуває у відомчому житловому фонді позивача.

Правовідносини, що виникають у зв»язку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюється Житловим кодексом та іншими актами житлового законодавства (ч.1 ст.3 ЖК України).

Відповідно до ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до ст. 123 ЖК України встановлений порядок користування службовими жилими приміщеннями. Так, п. 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловим приміщенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв»язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх ціловим призначенним.

Порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу (ч.ч.1, 2 ст. 123 ЖК України).

Відповідно до ордеру № 1677 від 30 березня 2000 року, виданого Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва від 22 лютого 2000 року за № 141, співробітнику Служби безпеки України ОСОБА_4 на період виконання ним службових обов»язків надана службова квартира АДРЕСА_1, житловою площею 29,7 кв м, яка складається із двох кімнат, на сім»ю із трьох осіб: йому - ОСОБА_4, його дружині - ОСОБА_2 та сину - ОСОБА_3 (а.с.7, 8, 9).

Відповідно до довідки з місця проживання та про склад сім"ї ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані у вказаному житловому приміщенні 16 червня 2000 року (а.с.8).

У 2006 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, актовий запис № 134 від 14 лютого 2006 року, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва (а.с.10).

ОСОБА_4 складом сім»ї - три особи (він, дружина, син) перебував на квартирному обліку в ЦУ СБУ з 10.12.1995 року за списком позачергового забезпечення житлом згідно з п.3.4 наказу Голови СБУ № 11/ДСК-93. У зв»язку із розлученням ОСОБА_4 звернувся з рапортом до СБУ про виключення з квартирного обліку колишню дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3, 1997 року народження. У зв»язку із чим визнано вважати ОСОБА_4 на квартирному обліку одного з 29 грудня 1995 року за списком позачергового забезпечення житлом згідно п.3.4 наказу Голови СБУ № 11/ДСК - 93, виключивши з квартирного обліку його дружину та сина. Підстава - свідоцтво про розірвання шлюбу від 14 лютого 2006 року серії НОМЕР_1 (а.с.11).

Відповідно, рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 ОСОБА_2 - як колишню дружину ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_3 знято з квартирного обліку (а.с.11).

Рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 01 грудня 2015 року ОСОБА_4 як працівнику Служби безпеки України надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2, жилою площею 17,2 кв м, зі зняттям його з квартирного обліку у Центральному управлінні СБ України. Таке житло надається ОСОБА_4 за умови здачі ним СБ України службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.12).

Відповідно до п.20 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, відповідно до якого військовослужбовець та члени його сім»ї зобов»язані вивільнити займане ними службове приміщення у разі одержання або придбання житла для самостійного проживання, з урахуванням правил про договір найму жилого приміщення та рішення ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 про зняття ОСОБА_2 - як колишню дружину ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_3 з квартирного обліку, яке ніким не оскаржувалось, й після отримання ОСОБА_4 житлового приміщення для постійного проживання, колиші члени його сім»ї не набувають самостійного права на проживання у службовому приміщенні і втрачають право користування ним, а тому підлягають виселенню без надання іншого житла.

Судом надана правова оцінка запереченнням відповідачів проти позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання вимог закону, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі.

Вирішуючи спір за зустрічним позовом, суд виходить із такого.

Оскільки ордер № 1677 від 30 березня 2000 року на службове житло було надано працівнику Служби безпеки України ОСОБА_4 на сім»ю із трьох осіб: ОСОБА_4, його дружині - ОСОБА_2 та сину - ОСОБА_3, проте у 2006 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, а рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 ОСОБА_2 - як колишню дружину ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_3, 1997 року народження, знято з квартирного обліку на підставі рапорту ОСОБА_4 про зміну у складі сім»ї (а.с.11), й це рішення про зняття з квартирного обліку не оскаржено й не оскаржується, підстав для надання Службою безпеки України ОСОБА_3, як особі, яка була знята з квартирного обліку рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5, житлового приміщення немає.

Таким чином матеріалами справи установлено, що позивач хоча й перебував на квартирному обліку, проте був знятий з такого обліку 26 квітня 2006 року.

Так, дійсно на час зняття ОСОБА_3, 1997 року народження, з квартирного обліку, він був неповнолітнім, при цьому оскільки шлюб між його батьками розірвано, його права як неповнолітньої особи захищалися його законними представниками - батьками.

Рішення про зняття позивача за зустрічним позовом з квартирного обліку ним не оскаржено й не оскаржується наразі.

Відповідно особа, яка знята з квартирного обліку за списком позачергового забезпечення житлом, не може претендувати на отримання житла.

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз'яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті (Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2018 у справі № 554/4456/17).

Відповідно до ст.40 ЖК України, оскільки саме ОСОБА_4 як працівнику Служби Безпеки України було надано службове житлове приміщення, та який перебував на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, суд вважає, що за членами його сім»ї зберігалося право подальшого перебування на обліку до часу їх зняття з такого обліку. Проте позивачем за зустрічним позовом не оскаржується рішення відповідача про зняття його з квартирного обліку, відтак позов про зобов»язання відповідача надати йому, як особі, яка знята з квартирного обліку житло, задоволенню не підлягає.

Аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за первісним про виселення є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 9, 40, 118, 123 ЖК України, з урахуванням правил про договір найму жилого приміщення,передбачених ЖК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, листа Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право), п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Служби безпеки України до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Служби безпеки України, код ЄДРПОУ - 00034074, 800 (вісімсот) грн. 00 (нуль) коп. - судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Служби безпеки України, код ЄДРПОУ - 00034074, 800 (вісімсот) грн. 00 (нуль) коп. - судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Служби безпеки України, третя особа - ОСОБА_4, про зобов»язання надати житло, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п»ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: Коренюк А.М.