Ухвала суду № 7973592, 12.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2009 р. К-13486/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Федоров М.О.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:Ясніцької Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одріс»

на постанову Господарського суду м. Києва від 10.10.2007 року

у справі №32/402-А

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 року

у справі №22-а-8558/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одріс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одріс»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2006 року №0008872309/0, від 29.01.2007 року №0008872309/1, від 06.04.2007 року №0008872309/2 та від 15.06.2007 року №0008872309/3, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 12544299,00 грн., з яких 8362866,00 грн. основний платіж та 4181433,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10.10.2007 року (суддя Хрипун О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Маслій В.І., судді Саприкіна І.В., Бараненко І.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмова у задоволенні позову судами попередніх інстанцій мотивована посиланнями на п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши який суди дійшли висновку, що у платників податку, які здійснюють ввезення товарів за дорученням та за рахунок іншої особи, право на податковий кредит виникає на підставі належним чином оформленої вантажної митної декларації після сплати податку на додану вартість по даній вантажній митній декларації та перерахування коштів на користь нерезидента або надання йому інших видів компенсації вартості імпортованих товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду м. Києва від 10.10.2007 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 року були прийняті з порушенням норм Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ТОВ «Одріс»звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано жодної праової оцінки договорам комісії, укладеним між товариством та комітентами, а також фактичним правовідносинам, які склалися між контрагентами за цими угодами, з огляду на той факт, що договір між позивачем та компанією «Xerias Limited»був укладений до моменту укладення договорів комісії, а у вантажно-митних деклараціях власником товару зазначено ТОВ «Одріс». За таких обставин, скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи пп. 7.3.6 п. 7.3 та пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про полдаток на додану вартість», а не п. 4.7 ст. 4 цього ж Закону.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті перевірки від 08.11.2006 року №536/23-9/32381662, про прушення підприємством п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 8362866,00 грн. Обставини даного порушення повязані з тим, що ТОВ «Одріс»було укладено договори комісії від 01.12.2005 року №РТ-1/12ПОК з ТОВ «Радіусторг»та від 01.06.2006 року №ПМ-0106/ПОК з ТОВ «Побутмир», за умовами яких позивач зобовязався від свого імені, за рахунок комітентів та за винагороду укласти з постачальниками товарів (третіми особами) договори купівлі-продажу та (або) поставки товарів, а також проводити всі фінансові розрахунки з продавцями (постачальниками) товарів та іншими третіми особами щодо виконання договорів. На виконання вищезгаданих договорів позивачем протягом грудня 2005 року червня 2006 року було імпортовано на територію України електропобутові товари згідно контракту від 01.09.2005 року №08-к, укладеного з компанією «Xerias Limited». При імпорті товарів позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 9167699,00 грн. та в декларації з податку на додану вартість у рядку 12.1 «ПДВ, сплачений митним органам»розділу ІІ «Податокий кредит»протягом грудня 2005 року червня 2006 року було задекларовано 9160921,00 грн. Зважаючи на той факт, що заборгованість позивача перед компанією «Xerias Limited»станом на 30.06.2006 року за товари, отримані у січні-червні 2006 року, залишилася непогашеною, контролюючий орган дійшов висновку, що товариством в порушення п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при розмитненні товарів, вартість яких залишилася неоплаченою.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій обгрунтовано визнали правильним висновок відповідача, викладений у акті перевірки, зважаючи на наступне.

Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

Нормою, яка визначає порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів в межах цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі, є пункт 4.7 ст. 4 названого Закону, за змістом якого у разі, коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставки в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставки інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.

З огляду на те, що правило, викладене у п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», за сферою своєї дії є спеціальним, саме воно підлягає застосуванню для вирішення спірних правовідносин, а не положення пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 названого Закону.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, що заборгованість позивача перед нерезидентом (компанією «Xerias Limited») за товари, отримані у січні-червні 2006 року, станом на 30.06.2006 року залишилася непогашеною, дійшли правильного висновку щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого при розмитненні таких товарів.

Що ж стосується доводів касаційної скарги стосовно того, що договір з компанією «Xerias Limited»був укладений 01.09.2005 року, тобто до укладення договорів комісії, що дозволяє розцінювати імпортовані товари як власність позивача та оподатковувати їх на підставі норм, на застосуванні яких наполягає позивач, то слід зазначити, що вони не спростовують висновку про порушення товариством вимог чинного законодавства, адже укладення договору на постачання товарів у вересні 2005 року не виключає можливості придбання товару на підставі цього ж договору у грудні 2005 року з метою виконання договорів комісії, укладених з ТОВ «Радіусторг»та ТОВ «Побутмир».

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одріс» залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 10.10.2007 року у справі №32/402-А та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 року у справі №22-а-8558/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді О.М. Нечитайло

Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко