Рішення № 79727431, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року 15:01 № 826/5161/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа:Головного управління Держгеокадастру у Київській області Державне підприємство «Київське лісове господарство»провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі-відповідач/ ГУ Держгеокадастру у Київській обл.), в якій просять суд:

- визнати такими, що суперечать діючому законодавству дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області по ненаданню дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на землях Михайлівсько-Рубежівської сільської ради за межами населеного пункту;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на землях Михайлівсько-Рубежівської сільської ради за межами населеного пункту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство "Київське лісове господарство" (далі - третя особа).

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки при розгляді заяв позивача.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказавши, що відмова у наданні позивачу вказаного дозволу є правомірною та ґрунтується на наявних у Головного управління Держгеокадастру у Київській області повноваженнях, оскільки запитувана позивачем земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Київської області та є землями лісогосподарського призначення.

Від третьої особи надійшли пояснення, відповідно до яких зазначено, що спірна земельна ділянка не відносилась та не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, але межує із кварталом 69 Ірпінського лісництва.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, сторонами не заперечується, ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявами щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,0350 га, яка розташована на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Зокрема, листом від 10.05.2017 №Т-10822/0-6834/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Київській області відмовлено у задоволенні заяви позивача, зазначивши, що бажана до відведення земельна ділянка перебуває у користуванні (власності) третіх осіб.

Листом від 13.07.2017 №Т-19713/0-11865/6-17 відповідачем вказано, що запитувана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні (власності) третіх осіб (ДП Київське лісове господарство) (державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.05.2000 №0772) та є землями лісогосподарського призначення.

Листом від 04.10.2017 №Т-28764/0-16203/6-17 ГУ Держгеокадастр у Київській області відмовлено у наданні дозволу з підстав того, що бажана до відведення земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.11.2017 №Т-146/0.0.19-377/154-17 вказано, що земельна ділянка є землями лісогосподарського призначення, відомості про наявність правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності (користування) на територію так і відомості стосовно зміни цільового призначення в Управлінні не обліковуються.

Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно ст. Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно зі частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач приймає одне з таких рішень: або надає дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою, або інформує про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявами щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на землях Михайлівсько-Рубежівської сільської ради за межами населеного пункту.

Відмовляючи у наданні вказаного дозволу, відповідач посилається на те, що запитувана позивачем земельна ділянка до відведення є землями лісогосподарського призначення.

Суд зазначає, що в ході судового розгляду справи відповідачем доказів того, що спірна земельна ділянка є землями лісогосподарського призначення не надано, вказане також не вбачається з наданої копії планових графічних матеріалів Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району від 1994 року.

Поряд з цим, листом від 14.01.2019 №01-32 Державного підприємства «Київське лісове господарство» надана інформація, згідно якої спірна земельна ділянка відповідно до планово- картографічних матеріалів не відносилась та не відноситься до земель лісогосподарського призначення, але безпосередньо межує із кварталом 69 Ірпінського лісництва.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, суд враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, наявними матеріалами справи спростовується така підстава відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва як віднесення запитуваної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Водночас, аналізуючи позовні вимоги, суд акцентує увагу на наступному, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Поряд з цим, суд акцентує увагу, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивачів необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру у Київській області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.10.2017 та зобов'язання Головного Управління Держгеокадастру у Київській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.10.2017 з урахуванням викладеного в мотивувальній частині даного рішення.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

2. Визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру у Київській області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.10.2017р.

3. Зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Київській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.10.2017р. з урахуванням викладеного в мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 11.02.2019.

Суддя С.К. Каракашьян