Рішення № 79725583, 11.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/4007/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській областіпровизнання протиправною та скасування вимоги, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі також - ГУ ДФС у Чернігівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12997-17 від 08.11.2018 в розмірі 15819, 54 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в 2001 році та з 2012 за її заявою від 07.11.2012 право на заняття адвокатською діяльністю було зупинено, про що до внесено відомості до Єдиного реєстру адвокатів України 23.11.2016. В грудні 2016 року позивач звернулась до податкового органу про зняття її з обліку та з обліку платника єдиного внеску на підставі п. 1 ч. 3 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Оскільки з моменту зупинення права на заняття адвокатською діяльністю позивач не мала права здійснювати адвокатську діяльність, а отже і не отримувала прибутку та зважаючи на те, що нею було подано заяву до податкового органу про зняття її з обліку, ОСОБА_1 вважає, що податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач у встановлений судом строк направив на адресу суду відзив на позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що ОСОБА_1 з адвокатом з 30.03.2001 та з 27.06.2012 перебуває на обліку в Чернігівській об'єднаній податковій інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. З 23.01.2017 змінено стан на «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру). Проте, на сьогодні відомості щодо зняття з обліку, припинення діяльності відсутні.

Позивач направила відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач зазначає, що її стан як платника податків змінено 23.01.2017, проте заяву про зняття її з обліку вона подала в грудні 2016 року, про що свідчить штамп про отримання заяви. Окрім того, до заяви нею були додані всі необхідні документи, зокрема і щодо зупинення адвокатської діяльності, а тому з яких підставі два роки відповідачем не проведено процедуру зняття з обліку платника єдиного внеску не зрозуміло.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України 30.04.2001 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 218, що видано Чернігівською обласною КДКА (а.с. 16).

Згідно вказаного вище витягу, право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено з 23.11.2016 на підставі її заяви, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій заяв позивача, остання 16.12.2016 звернулась до податкового органу із заявами форми 7-ЄСВ та 8-ОПП про зняття з обліку платника єдиного внеску та про ліквідацію або реорганізацію платника податків з підстав п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Головним управлінням державної фіскальної служби у Чернігівській області 08.11.2018 сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12997-17 з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн (а.с. 15).

Вважаючи зазначену вимогу протиправною позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковий Кодекс України.

За визначенням пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих… за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон).

Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 частини першої ст. 4 цього Закону); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п. 5 частини першої ст. 4 цього Закону).

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 частини першої ст. 7 Закону).

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено за п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 5076-VI з 23.11.2016 на підставі заяви позивача.

Отже, судом встановлено, що з 23.11.2016 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 11.18 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300 (надалі - Порядок 1588), на який посилається відповідач, вбачається, що фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП.

Підтвердженням припинення незалежної професійної діяльності є відомості (витяг) відповідного реєстру, до якого вноситься інформація про державну реєстрацію такої діяльності, щодо припинення, або зупинення, або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу.

Проте суд зауважує, що припинення незалежної професійної діяльності та її зупинення не є тотожними поняттями, вони мають різну юридичну природу, та, відповідно, різний процедурний характер та особливості застосування.

В свою чергу, відомості про зупинення адвокатської діяльності позивача, як вже зазначалось вище, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України в 2016 році.

Окремо суд зазначає, що пункт 11.18 Порядку 1588, в редакції на яку посилається відповідач діє з 26.07.2018 року, на момент же звернення позивача до податкового органу із заявою про зняття її з обліку зазначений пункт не містив взагалі поняття «зупинення діяльності».

Оскільки на момент звернення позивача до податкового органу із заявами, ані ПК України, ані Законом № 2464-VІ не було врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності винесення податкової вимоги, а як наслідок необхідності її скасування, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12997-17 від 08.11.2018 в розмірі 15819, 54 грн - визнати протиправною та скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183.

Дата складення повного рішення суду - 11.02.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб