Рішення № 79725016, 11.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 р. Справа №520/11846/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд. 56,м. Харків,61052), в якому просить суд :

- Визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо направлення висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги та інших відповідних документів на розгляд комісії до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

- Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат направити висновок щодо можливості виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_3) одноразової грошової допомоги на розгляд Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_2 відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 040472 серія ХАР-03 встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 626897 серія 10 ААА від 20 грудня 2011 року ОСОБА_2, встановлена II група інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби з 1 січня 2012 року безстроково. Через Нововодолазький РВК Харківської області позивачем через свого представника було подано заяву щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності ОСОБА_2. Харківський обласний військовий комісаріат своїм листом від 23.07.2018 року №/2170/ВСЗ, повідомив заявника, що ним не подано документи, які є підставою для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та направлення його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, а саме: документу, що свідчить, що інвалідність настала під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернулась до суду із означеним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що дії Харківського обласного військового комісаріату щодо відмови позивачу подати висновок про виплату одноразової грошової допомоги є правомірними і законними та такими, що відповідають чинному законодавству в сфері соціального захисту військовослужбовців і звільнених з військової служби осіб. В обґрунтування своїх доводів також зазначає, що, враховуючи той факт, що ОСОБА_2 було звільнено з військової служби у 1998 році, а інвалідність встановлено у 2004 році вважає, що він не має права на отримання вказаної допомоги.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2 з 20 травня 1997 року по 22 січня 1998 року перебував на військовій строковій службі, що підтверджується довідкою Нововодолазького районного військового комісаріату від 14.02.2000 року № 25 (а.с.39).

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 401/10 від 30.12.1997 року ВЛК 1120 ОВГ, на підставі ст. 20-6 гр. 1 наказу МО України № 2 від 1994 року, ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено годним у воєнний час (а.с. 49). За результатами медичного огляду ОСОБА_2, йому було встановлено діагноз: дебільність легкого ступеню, не пов'язана з проходженням військової служби. Свідоцтво затверджено Постановою 14 військово-лікарської комісії за підписом Голови військово-лікарської комісії від 15 січня 1998 року.

Відповідно до довідки Нововодолазького районного військового комісаріату від 14.02.2000 року № 25, ОСОБА_2 був звільнений в запас 22 січня 1998 року на підставі свідоцтва про хворобу № 401/10 від 30.12.1997 року.

У результаті захворювання, ОСОБА_2 з 28.01.1998 року перебуває на «Д» обліку при Нововодолазькому психіатричному кабінеті з діагнозом «Профшизофренія» Р 20.8.

На підставі рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 травня 2006 року, ОСОБА_2 було визнано недієздатним, встановлено за ним опіку та призначено опікуном матір - ОСОБА_1 (а.с. 51).

Відповідно до витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії № 319 від 21.04.2008 року, Постанова ВВК 1120 ОВГ від 30.12.1991 року СТОСОВНО причинного зв'язку по свідоцтву про хворобу № 401/10 від 30.12.1997 року була відмінена. Захворювання з діагнозом «Дебільність легкого ступеня», по якому ОСОБА_2 був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, частково придатним у воєнний час, яке в наступному визнано профшизофренією, було визнано - ТАК, пов'язане з проходженням військової служби (а.с. 48).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 040472 серія ХАР-03 ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 626897 серія 10 ААА від 20 грудня 2011 року ОСОБА_2, встановлена II група інвалідності, пов'язана з проходженням військової служби з 1 січня 2012 року безстроково (а.с.36).

Як вбачається за матеріалами справи, стороною позивача через Нововодолазький РВК Харківської області було подано заяву щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності ОСОБА_2. До заяви було додано наступні документи: копія довідки до акта огляду МСЕК (№ 626897 серія 10 ААА) щодо встановлення інвалідності, копія військового білету ОСОБА_2, копія довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого № 030139, копія свідоцтва про хворобу № 401/10, копія рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 травня 2006 року, копія витягу з протоколу засідання ЦВЛК (протокол № 319 від 21 травня 2008 року), копія довіреності від 16 квітня 2018 року (зареєстрована в реєстрі № 621), копія паспорту та коду ОСОБА_1, копія паспорту та коду ОСОБА_2

Харківський обласний військовий комісаріат своїм листом від 23.07.2018 року №/2170/ВСЗ повідомив позивача про те, що заявником не подано документи, які є підставою для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та направлення його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України, а саме: документ, що свідчить, що інвалідність настала під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби. В результаті цього, Харківським обласним військовим комісаріатом не було направлено пакет документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення останнім питання щодо призначення або не призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2

Вважаючи таку відповідь протиправною, а також такою, що не відповідає чинному законодавству, позивач звернулась за захистом прав ОСОБА_2 із адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Пунктом 13 Порядку № 975, прийнятого на виконання Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону - дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ч. 6 ст. 16 вказаного Закону в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності вперше - у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Згідно висновку Верховного Суду України щодо застосування ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладеному у постанові від 18.11.2014 р. (справа № 21-446а 14) - право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і в тому випадку, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період проходження служби.

Отже, позивач не повинен надавати документ на підтвердження настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.

Суд вважає помилковим вмотивування відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги приписами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення, (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, виходячи з наступного.

На день звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги Закон України №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" діяв із змінами, внесеними Законом України № 2004-УІІІ від 06.04.2017 "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей". Частиною другою Прикінцевих положень Закону 2004-УІІІ встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону № 2004-УІІІ визначена його дія щодо кола осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 07.05.2017, не поширюються. Такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги. Постанова КМ України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", прийнята на реалізацію положень Закону № 2011 -XII (в редакції Закону № 2004- УІІІ ) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги. Такі норми вказаної постанови звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011 -XII (в редакції від 06.04.2017) осіб (позивача зокрема), які до 06.04.2017 не зверталися із заявами про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення. Так, право на отримання грошової допомоги у позивача виникло до набрання чинності Законом № 2004-УІІІ (з дати встановлення інвалідності - 04.06.2013), проте із заявою про отримання цієї допомоги він звернувся тоді, коли Закон № 2011 -XII (яким передбачено виплату одноразової грошової допомоги) діяв в новій редакції. За таких обставин - позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Прядку № 975), оскільки, виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 9 КАС України, закон, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

За вказаних обставин посилання відповідача на ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" також є помилковим.

Таким чином, виходячи з аналізу вищезазначеної норми, саме до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, а відповідач має обов'язок у 15-ти денний строк з дня реєстрації документів направити до Міністерства оборони України висновок з поданими документами для прийняття вказаного рішення.

Посилання відповідача в листі №1768/ВЗС від 18.06.2018 на те, що стороною позивача, яка діяла в інтересах ОСОБА_2 не подано документ, що свідчить про те, що інвалідність настала під час проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Окрім того, приписами ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не застосовується до позивача, оскільки за призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності він не звертався, доказів виплати грошової допомоги позивачу до суду не надано.

Пунктом 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 передбачено документи, які подаються для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву).

Вказаним пунктом передбачено, що для одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що копію акту про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва) необхідно подавати саме у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає доводи відзиву не обґрунтованими.

Таким чином, Харківський обласний військовий комісаріат допустив бездіяльність щодо нескладання висновку та ненаправлення його разом з поданими документами до Міністерства оборони України для прийняття рішення з питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 6 КАС України встановлює, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд вважає, що зобов'язання відповідача подати висновок за формою встановленою Додатком 13 Наказу №530 та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_3, одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." від 25.12.2013 № 975 та Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 є належним способом відновлення порушеного права ОСОБА_2, а також слугуватиме меті усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача подати висновок та відповідні документи визначеній судом особі є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що позивачем через канцелярію суду 01.02.2019 року подано заяву, в якій заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_2) понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000 грн.

Відносно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, правовідносини щодо розподілу судових витрат унормовані приписами ст.ст.132, 134,139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Згідно з ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАСУ). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження витрат сплати правової допомоги позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 28/09/18 від 28.09.2018р. із адвокатським бюро "Романа Чумака" в особі керуючого бюро - адвоката ОСОБА_4, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії СМ № 000461, виданого на ім'я ОСОБА_4, акт приймання - передачі послуг від 25.01.2019 р., детальний опис робіт, виконаних адвокатом від 25.01.2019 р.

Разом з тим, досліджуючи детальний опис робіт, виконаних адвокатом відповідно до договору про надання професійної правової допомоги від 28.09.2018р., суд зазначає, що до складу витрат адвокатом ОСОБА_4 включено: 3,0 год. - опрацювання законодавчої бази; 6,0 год. - написання позовної заяви; 2 год. - підготовка та відправлення скарги до Харківського обласного військового комісаріату; 2 год. - підготовка та відправлення скарги до Міністерства оборони; 2 год. - підготовка та відправлення скарги до Фінансового-економічного управління командування сухопутних військ ЗС України СО України; 2 год. - підготовка та відправлення заяви до департаменту фінансів Міністерства оборони України; 2 год. - відвідування 04.09.2018р. Харківського ОВК щодо врегулювання питання по відправці пакету документів до МО України. Всього - 19 год.

Отже, за 19 год. позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000грн.

Однак, суд зазначає, що по-перше, відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 02.01.2019р. провадження у справі відкрито за правилами ст.263 КАС України, без призначення судового засідання, таким чином зазначена справа відноситься законодавством до справ незначної складності; по-друге, позивачем взагалі не надано до матеріалів справи доказів оплати за послуги професійної правничої допомоги у сумі 18000,00 грн., тобто позивачем не доведений факт сплати витрат на правничу допомогу на суму 18000 грн.

Крім того, стосовно часу на підготовку скарг (заяв) до: Харківського обласного військового комісаріату; Міністерства оборони; Фінансового-економічного управління командування сухопутних військ ЗС України СО України; Департаменту фінансів Міністерства оборони України суд зазначає, що з огляду на їх зміст, вони є майже тотожними, у зв'язку із чим суд критично ставиться до визначених адвокатом витрат часу на їх виготовлення.

Відтак у суду відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених позивачем витрат, оскільки позивачем не надано необхідне коло підтверджуючих доказів для визначення розміру витрат на правничу допомогу адвоката.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України, проте, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору, позивачем при зверненні до суду не понесено судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду, тому, суд не вирішує питання щодо їх повернення.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд.56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату (вул. Коцарська, буд.56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355), яка полягає у ненаправленні висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги та інших відповідних документів ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_3) на розгляд комісії до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат направити висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України для вирішення питання щодо можливості виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_3) одноразової грошової допомоги на розгляд Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 11 лютого 2019 року.

Суддя Шляхова О.М.