Рішення № 79723337, 11.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року м. Київ № 320/6528/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 04.06.2018 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1;

- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми місячного заробітку з 29.05.2018

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що працюючи на посаді начальника відділу Генеральної прокуратури України та маючи більше 20 років стажу роботи в прокуратурі, звернувся до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII, надавши всі необхідні документи відповідачу для призначення та розрахунку розміру пенсії, але відповідач протиправно відмовив у призначенні вказаної пенсії, чим позбавив його передбачених законом гарантій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у позивача недостатньо пільгового стажу. Відповідно до Закону України 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» було припинено призначення пенсій відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про прокуратуру» (тобто державним службовцям та особам, які до них прирівняні), пенсії, призначалися відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Норми цього Закону і в цій частині неконституційними не визнавались.

У зв'язку з чим у позивача із цих підстав відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 Закону № 1058 встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури, станом на час спірних правовідносин, регулюється правилами ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697.

Відповідно до ст. 86 цього Закону «прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Дана вислуга років у позивача відсутня та документально не підтверджена, а отже і відсутнє само право на призначення такої пенсії.

Іншою обов'язковою умовою для призначення самого виду пенсії (за вислугою років), відповідно до ст. 86 ч. 8 ЗУ «Про прокуратуру» є той факт, що право на пенсію за вислугою років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури, станом на час спірних правовідносин, регулюється правилами ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ері проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Аналогічна правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Московським РВ ГУ МВС України в Харківській області 22.03.1999.

Згідно відомостей, внесених до трудової книжки, ОСОБА_1

- з 01.09.1994 по 30.06.1999 навчався в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого;

- 31.03.1999 року призначений тимчасово на посаду помічником - стажистом Броварського міжрайонного прокурора;

- 03.11.1999 року призначений помічником - стажистом Броварського міжрайонного прокурора;

- 04.04.2000 року призначений помічником Броварського міжрайонного прокурора;

- 25.12.2001 року переведений на посаду помічника прокурора м. Бровари;

-07.07.2005 року призначений старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудового слідства;

- 05.12.2007 року звільнений з займаної посади в порядку переведення до Генеральної прокуратури України;

- 06.12.2007 року призначений прокурором відділу нагляду за додержанням законів про державний кордон і митну справу управління нагляду за додержання законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства в порядку переведення з прокуратури Київської області;

- 01.02.2011 року прийняв присягу працівника прокуратури;

- 20.10.2011 року звільнений з посади в порядку переведення до прокуратури Львівської області;

- 20.10.2011 року призначений прокурором міста Трускавець Львівської області;

- 30.05.2012 року звільнений з посади прокурора міста Трускавець Львівської області в порядку переведення до Генеральної прокуратури України;

- 30.05.2012 року призначений старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства слідчими Головного слідчого управління МВС України управління нагляду за додержанням законів органів внутрішніх справ Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства в порядку переведення з прокуратури Львівської області ;

- 20.03.2014 року призначений старшим помічником заступника Генерального прокурора України;

- 21.11.2014 року у зв'язку зі зміною штатного розпису призначений старшим помічником заступника Генерального прокурора України - начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури;

- 23.03.2015 року у зв'язку зі зміною структури призначений старшим помічником заступника Генерального прокурора України;

- 20.08.2015 року у зв'язку зі зміною структури призначений прокурором відділу організаційно-аналітичного забезпечення діяльності заступників Генерального прокурора України управління організаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівництва Департаменту забезпечення діяльності керівництва;

- 23.08.2016 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису призначений прокурором відділу організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Генерального прокурора України управління організаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівництва Департаменту забезпечення діяльності керівництва;

- 14.04.2017 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису призначений начальником відділу забезпечення органів прокурорського самоврядування Департаменту забезпечення діяльності керівництва.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 29.05.2018 звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою № 2592 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789.

Рішенням від 04.06.2018 № 406 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1, посилаючись на положення ст. 86 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас, у вказаному рішенні зазначено, що на час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до наданих документів, вислуга років ОСОБА_1 становить 21 рік 07 місяців.

Копію оскаржуваного рішення від 04.06.2018 позивачем було отримано 27.06.2018, про що свідчить розписка на зворотньому боці рішення Броварського об'єднаного управління ПФУ Київської області від 04.06.2018.

Крім того, судом встановлено, що у період роботи позивача в органах прокуратури частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789 (в редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668), передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Частиною 5 цієї статті встановлювалося, що до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, у тому числі стажистами та слідчими, на виборних посадах у державних органах, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися у прокуратуру, половина навчання у вищих навчальних закладах.

На думку позивача, Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, відмовляючи йому у призначенні пенсії, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило його права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За змістом ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом положень ст. ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно із якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, (Рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених у них прав і свобод людини та громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у Рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13.

Судом встановлено, а відповідачем підтверджено, що позивач має більше 20 років стажу роботи на посадах прокурорів.

Правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.

На теперішній час діє Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту Закон № 1697)

У ч. 1 ст. 86 цього Закону № 1697 встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

З наведеного вбачається, що ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції закону від 12 липня 2011 року) з 20 років до 23 років 6 місяців, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.01.2019 у справі № 404/5325/17 провадження № К/9901/21787/18, від 17.10.2018 у справі № 211/2954/17 провадження № К/9901/30010/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України , при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд зазначає, що право позивача на призначення та виплати пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

У даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань", оскільки наявний стаж роботи позивача на посадах прокуратура передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 в редакції закону від 14.10.2014, фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на призначення та виплату пенсії.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, оскільки відмова відповідача у призначенні пенсії, викладена у рішенні від 04.06.2018, стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Броварського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Київської області від 04.06.2018 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років, підлягають задоволенню.

Разом із цим, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, приписами статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 по справі №1-12/2003).

У свою чергу, приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином, з огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення другої позовної вимоги та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції № 41503 від 29.10.2018 на суму 704,80 грн., оригінал якої наявний в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Керуючись статтями 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 37892505, місцезнаходження: 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, 11) про відмову у призначенні пенсії від 04.06.2018 ОСОБА_1 (місце реєстрації: 04114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

3. Зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 37892505, місцезнаходження: 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, 11) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (місце реєстрації: 04114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: місце реєстрації: 04114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (07400, Київська обл., місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок 11, код ЄДРПОУ 37892505).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.