Ухвала суду № 79723237, 11.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

11 лютого 2019 року м. Київ № 320/623/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області про визнання неправомірними дії та визнання незаконною і скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області при прийнятті вимоги № Ф-173433-50 від 24.04.2018 про необхідність сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 10365, 68 грн.;

- визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-173433-50 від 24.04.2018.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем, встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем, встановлюється ставка судового збору 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до статті 7 Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становить 1921 грн.

Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, позивачеві слід було сплатити 768, 40 грн. судового збору за вимогу майнового характеру (пункт 2 прохальної частини позову) та 1921 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру (пункт 1 прохальної частини позову).

Судом встановлено, що позивачем відповідно до квитанції № 25531981-1 від 05.02.2019 сплачено 63, 60 грн. судового збору.

Крім того, в матеріалах позову наявна квитанція № 24679314-1 від 19.11.2018 про сплату 704, 80 грн. судового збору за подання позивачем до Київського окружного адміністративного суду його позовної заяви.

В свою чергу, з інформаційної бази «Діловодство спеціалізованого суду» Київського окружного адміністративного суду встановлено, що вищевказана квитанція № 24679314-1 від 19.11.2018 про сплату судового збору була доказом в межах судового провадження у справі № 320/6244/18. Судом встановлено, що ухвалою суду від 10.12.2018 у справі № 320/6244/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконною та скасування вимоги, позовну заяву повернуто позивачеві, при цьому питання про повернення позивачеві сплаченого ним судового збору не вирішувалося.

Оскільки представлена суду в якості доказів сплати судового збору квитанція № 24679314-1 від 19.11.2018 була доказом в межах адміністративної справи № 320/6244/18, а також враховуючи той факт, що ухвалою суду від 10.12.2018 у справі № 320/6244/18 позивачеві не було повернуто збір у розмірі 704, 80 грн., суд не приймає вищевказану квитанцію в якості доказів сплати судового збору за подання даного позову.

Таким чином, із наявної в матеріалах позову квитанції № 25531981-1 від 05.02.2019 про сплату 63, 60 грн. судового збору встановлено, що за заявлені позивачем вимоги, які мають одночасно майновий та немайновий характер, збір сплачено не у повному обсязі.

В силу вимог пунктів 2, 5, 9, 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В порушення вищевказаних вимог процесуального закону, позивачем в позовній заяві зазначено найменування відповідача, яке не відповідає відомостям, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 39393260; не зазначено ідентифікаційного коду в ЄДРПОУ відповідача, а також інформації про те, що позивачем раніше подавався позов (справа № 320/6244/18) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В позовній заяві позивач посилається на те, що після отримання ним оскаржуваної вимоги він звернувся до відповідача з проханням роз'яснити, на якій підставі він повинен сплачувати соціальний внесок, але вичерпної відповіді не отримав.

Крім того, позивачем не зазначено обґрунтування порушення оскаржуваними діями прав, свобод, інтересів позивача та не підтверджено вказані обставини жодними доказами, як і не надано доказів звернення до відповідача з проханням роз'яснити, на якій підставі він повинен сплачувати соціальний внесок, а також не надано відповідного роз'яснення (відповіді) відповідача за результатами розгляду вказаного позивачем звернення.

В силу вимог частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Позивач вимоги вищевказаних положень Кодексу залишив поза увагою.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскарження вимоги про сплату недоїмки платником єдиного внеску може бути здійснене до органу доходів і зборів вищого рівня або суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

У пункті 1 прохальної частини позову позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач дізнався в жовтні 2018 року про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу. Позивач зазначає, що він був викликаний до Таращанського відділення Білоцерківської ОДПІ та йому під розпис було вручено вимогу від 24.04.2018 № Ф-173433-50.

При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт отримання оскаржуваної вимоги саме в жовтні 2018 року. Крім того, із представленої суду ксерокопії оскаржуваної вимоги вбачається, що остання вручена позивачеві під розпис 29.08.2018.

За приписами частин першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Проте із даним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду позивач звернулася лише 06.02.2019 (здано на пошту - 05.02.2019), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позову, а також конвертом, в якому надійшов позов.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Так, в одному із своїх рішень ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (справа "Пономарьов проти України", п.п. 41-42).

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Суд зазначає, що початок перебігу десятиденного строку на оскарження вимоги про сплату боргу у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено конкретно - це наступний день, що настає за днем отримання цієї вимоги.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували неможливість звернення до суду із даним позовом в межах встановленого законом десятиденного строку, позивачем суду не надано як і не підтверджено жодними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в частині, зокрема, ознайомлення з оскаржуваною вимогою.

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).

Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Однак, наведені доводи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем на протязі десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску із наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження щодо обізнаності позивача про наявність оскаржуваної вимоги саме в жовтні 2018 року;

- належним чином оформленої позовної заяви, яка відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи, один з яких для суду), зокрема, але не виключно, із зазначенням: повного найменування відповідача, яке відповідає відомостям, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 39393260; ідентифікаційного коду в ЄДРПОУ відповідача; обґрунтування порушення оскаржуваними діями прав, свобод, інтересів позивача та доказів на їх підтвердження, а також доказів звернення позивача до відповідача з проханням роз'яснити, на якій підставі він повинен сплачувати соціальний внесок з відповідним роз'ясненням (відповіддю) відповідача за результатами розгляду вказаного позивачем звернення;

- письмових пояснень підстав не зазначення позивачем, на виконання вимог пункту 11 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, відомостей щодо подання ним до Київського окружного адміністративного суду 22.11.2018 іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- оригіналу документа про доплату 704, 80 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру (пункт 1 прохальної частини позову) з урахуванням раніше сплаченої суми судового збору відповідно до квитанції № 25531981-1 від 05.02.2019 про сплату 63, 60 грн. та 1921, 00 грн. судового збору за вимогу майнового характеру (пункт 2 прохальної частини позову.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області про визнання неправомірними дії та визнання незаконною і скасування вимоги, - залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачеві необхідно усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.

3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачеві за адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.