Рішення № 79722510, 11.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м. Житомир справа № 240/5688/18

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому з 25.04.2018 інвалідності 2 групи, внаслідок поранення (травм), пов'язаних із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум страхування, оформлене протоколом засідання № 81 від 06.08.2018 комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплати йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому з 25.04.2018 інвалідності 2 групи, внаслідок поранення (травм), пов'язаних із захистом Батьківщини, під час виконання ним обов'язків військової служби, в розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності з 25.04.2018, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини з урахуванням раніше виплачених сум; застосування до нього можливості невиплати страхової виплати допускається лише при зміні (встановленні) групи інвалідності понад 2 роки після 08.05.2018.

Ухвалою від 14.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву (а.с.31-34), в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що з 01.01.2014 набрала чинності доповнена ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ, а так як встановлення первинної втрати працездатності позивачу відбулося 26.11.2014, то на нього розповсюджується норма про дворічний термін для доплати одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 21.05.2014 по 02.06.2014, з 21.07.2014 по 14.08.2014, з 04.01.2015 по 03.02.2015, з 06.04.2015 по 13.07.2015, з 05.10.2015 по 12.02.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 18).

Згідно із довідкою в/ч А0796 №186/3273 від 19.09.2014 (а.с. 17) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 10.08.2014 позивач одержав закрите травматичне пошкодження капсульно-зв'язкового апарату правого колінного та правового гомілково-ступневого суглобів з тимчасовим порушенням функції.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 07.11.2014 №567 (а.с. 20) встановлено, що отримана позивачем травма, так, пов'язана із виконанням обов'язків військової служби

Учасниками справи не оспорюється, що позивачу в результаті отриманого у 2014 році порання було встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності з 26.11.2014 та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 17052,00 грн..

Згідно із довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА №895764 від 25.04.2018 позивачу встановлено другу групу інвалідності, причиною інвалідності є захворювання, так, пов'язане із захистом Батьківщини (а.с. 21).

Після чого, позивач звернувся до Новград-Волинського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою від 26.04.2018 (а.с. 15), в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщин.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №81 від 03.08.2018, затвердженого Міністром оборони України 06.08.2018 (а.с. 16), позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що після встановлення йому 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності 26.11.2014 до встановлення другої групи інвалідності 25.04.2018, сплинув дворічний термін, а тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум, відсутні.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Згідно ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 ст.16-3 вказаного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі приписи ст. 16-3 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Стаття 16 Закону України №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 вказаного Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено а ні цим Законом, а ні іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Щодо доводів відповідача з посиланням на обставини, що відповідно до Закону №1774-VIII від 06.12.2016 року ст.16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 26.11.2014 року, під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а 25.04.2018 під час повторного огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, так, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА № 895764 від 25.04.2018).

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2014 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 25.04.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справа № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

Стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: «1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, де і хто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Суд також зауважує, що керуючись принципом верховенства права, суд повинен розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості та спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Враховуючи вищевикладене, Європейську правову доктрину щодо понять «існуюче майно», «виправдані очікування», «актив», а також «законні сподівання» в отримання права власності, вироблену Європейським судом з прав людини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а п.7 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.08.2018 № 81 є протиправним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-т, Повітрофлотський, буд.6, м. Київ, 03168, код 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. С.Параджанова, буд.4, м. Житомир, 10001, код 07873079), задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.08.2018 № 81, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 25.04.2018, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності 25.04.2018, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено другу групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк