Рішення № 79722243, 22.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року м.Житомир справа № 0640/4316/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

секретар судового засідання Біляченко Д.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Синицької Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004083-00-0616 від 07.05.2018,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області № 0004083-00-0616 від 07.05.2018 про нарахування ОСОБА_3 податкового зобов'язання у сумі 9178,80 грн протиправним та скасувати його. В обґрунтування пред'явлених позовних вимог указував, що є фізичною особою - підприємцем та здійснює діяльність за КВЕД 10.39 "Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів" та 10.85 "Виробництво готової їжі та страв". На праві приватної власності йому належить цех по переробці лісової та сільськогосподарської продукції, у зв'язку з чим контролюючий орган вважає, що він є власником нежилого приміщення, яке в розумінні ст. 266 ПК України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Втім, позивач стверджує, що належний йому на праві приватної власності цех по переробці лісової та сільськогосподарської продукції є будівлею промисловості та в силу приписів абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування.

Також позивач указує на те, що рішення № 348 від 30.06.2016 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овруч" не було оприлюднено взагалі, а тому ставки податку визначені у ньому застосуванню не підлягають.

Ухвалою суду від 01.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 05.11.2018.

В підготовчому засіданні, 05.11.2018, оголошено перерву до 15.11.2018 у зв'язку з необхідністю направлення запиту до Овруцької міської ради Житомирської області.

15.11.2018 перерву в підготовчому провадженні продовжено до 22.11.2018, позаяк Овруцькою міською радою Житомирської області не надано відповіді на запит суду.

22.11.2018, за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Розгляд справи по суті розпочато 22.11.2018.

У строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ОСОБА_3 є власником нерухомого майна, загальною площею 764,9 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2, яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 03.02.2017 встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік по м. Овруч, з урахуванням якого податковим повідомленням - рішенням від 07.05.2018, яким позивачу нараховано податок у розмірі 9178,80 грн за 2017 рік. На переконання відповідача, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи - підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою - підприємцем у власній господарській діяльності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив суд позов задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на міркування, викладені у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Установлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна - цех по переробці лісової та сільськогосподарської продукції, загальною площею 764,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2. Право власності позивача підтверджено документально, а саме копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 17569272 від 10.02.2014; копією договору купівлі - проваджу від 22.10.2009 року, укладеного між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) та посвідченого приватним нотаріусом Овруцького нотаріального округу 22.10.2009; витягом з Державного реєстру правочинів; витягом Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради" про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.04.2010; інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, сформованою 30.05.2017 (Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа - підприємець, видами діяльності якого є: збирання дикорослих недеревних продуктів (основний); надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; неспеціалізована оптова торгівля; інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; виробництво готової їжі та страв.

03 лютого 2017 року на засіданні двадцять третьої сесії 7 скликання Овруцької міської ради Житомирської області, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017" від 20.12.2016, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнято рішення № 730 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу".

Згідно із пп. 2.2 п. 2 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

Також затверджено "Положення про порядок обчислення і сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" (додаток № 1 до рішення).

07 травня 2018 року ГУ ДФС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004083-00-0616, яким ОСОБА_3, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 9178,80 грн.

Суд, перевіряючи податкове повідомлення - рішення від 07.05.2018 на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходив із такого.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Елементи податку на майно визначені розділом XII Податкового кодексу України.

В силу приписів пп. 265.1.1 п. 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно зі пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

За змістом пункту 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно зі пп. 266.5.1 п. 266.5 вказаної статті ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

У відповідності до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що ОСОБА_3 (фізична особа, власник нежитлової будівлі) є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, надаючи оцінку доводам позивача про те, що об'єкт нерухомого майна - цех по переробці лісової та сільськогосподарської продукції, загальною площею 764,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки підпадає під визнання - "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств", суд ураховує, що вичерпний перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування наведено у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Так, згідно зі пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до таких об'єктів нерухомості належать будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу приписів підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, серед іншого: будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Пунктом 5.3 статті 5 ПК України визначено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Разом з цим, суд зважає на те, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала значення поняття - "промислове підприємство".

Відповідно до Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятого та введеного в дію наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Згідно із частиною першою статті 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 62 вказаного Кодексу, підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі цехи.

Відтак, об'єкт нерухомості (цех по переробці лісової та сільськогосподарської продукції), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду неодноразово викладеній у постановах суду касаційної інстанції, зокрема, від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17, від 02.10.2018 в справі № 823/1702/16, від 16.10.2018 у справі № 809/1491/16.

Беручи до уваги викладене, суд відхиляє посилання позивача на положення пп. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, як на підставу скасування податкового повідомлення - рішення від 07.05.2018.

Крім того, суд критично оцінює твердження позивача про те, що рішення Овруцької міської ради № 348 від 30.06.2016 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу" не було офіційно оприлюднено, а тому ставки податку визначені в ньому застосуванню не підлягають, оскільки під час судового розгляду справи встановлено, що ставка податку в спірному податковому повідомленні - рішенні визначена контролюючим органом із урахуванням рішення Овруцької міської ради Житомирської області № 730 від 03.02.2017, а не № 348 від 30.06.2016.

Суд ураховує, що в силу приписів ст.ст. 8, 10, 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

У відповідності до п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно із пп. 12.3.3, 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення Овруцької міської ради Житомирської області "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овручу" № 730 прийнято 03 лютого 2017 року (оприлюднено на сайті міської ради 06.02.2017 та в газеті "Зоря" за 07.02.2017 № 9), тобто поза межами строку, визначеного у пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Водночас суд зауважує, що пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 № 1791-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Також слід зазначити, що пп.12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Отож, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік, незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах, зокрема, від 11.09.2018 (справа № 807/1387/16), від 04.09.2018 (справа №820/5457/17), від 26.06.2018 (справа №824/651/17-а), від 24.04.2018 (справа №803/1307/17).

Суд зазначає, що в матеріалах справи докази скасування чи визнання нечинним рішення Овруцької міської ради від 03.02.2017 № 730 відсутні.

Згідно зі частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що контролюючий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а податкове повідомлення-рішення від 07.05.2018 № 0004083-00-0616 в повній мірі відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області № 0004083-00-0616 від 07.05.2018.

З огляду на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати понесені позивачем у відповідності до положення ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004083-00-0616 від 07.05.2018 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повне судове рішення складене 10 грудня 2018 року