Рішення № 79720710, 28.01.2019, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/704/18-ц

2/467/16/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, в обґрунтування якого посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_5 Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входили п'ять земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Сергіївської сільської ради Братськогог району Миколаївської області.

Вказує, що, являючись спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері та належно подавши 31 березня 2013 року заяву про прийняття спадщини, вважав, що жодних дій щодо неї без його повідомлення не може бути учинено, але рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2015 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на всі земельні ділянки, які входили до складу спадщини.

Зокрема, у позовній заяві останньої було указано, що вона не може успадкувати частику земельних ділянок через втрату державного акта, а частину через те, що спадкодавець взагалі не отримала державний акт на право власності згідно свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6

Позивач, крім цього, посилався на те, що за його апеляційною скаргою вказане рішення Братського районного суду Миколаївської області було змінено, у результаті чого за ОСОБА_4 було визнано право власності на Ѕ частку кожної із п'яти земельних ділянок, а його брат - відповідач ОСОБА_7 написав нотаріально посвідчену заяву, якою відмовився від належної йому частки у спадщині на його користь.

За таких обставин, позивач просив суд визнати за ним право власності на : Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,85 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_1; Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,25 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2; Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,74 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_5; Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,28 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_3 та на Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,25 га, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Процесуальні дії у справі

Вказана позовна заява надійшла до Арбузинського районного суду Миколаївської області на підставі розпорядження в.о. голови Братського районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2018 року.

Ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2018 року ця позовна заява залишена без руху, у зв'язку із чим провадження за вимогами позивача було відкрите 21 вересня 2018 року та розпочате підготовче судове засідання із викликом учасників справи.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року, у порядку ч.7 ст. 81 ЦПК України, у зв'язку із наявністю у суду сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та виконанні обов'язків щодо доказів, за власною ініціативою, від державного нотаріуса Братської державної нотаріальної контори було витребувано належним чином завірену копію спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 і яку в подальшому долучено до матеріалів цивільного провадження.

06 листопада 2018 року явка позивача ОСОБА_1 у судове засідання була визнана обов'язковою, проте і позивач і його представник направили до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, у зв'язку із чим підготовче провадження було відкладене.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2018 року строк підготовчого провадження у справі було продовжено, а явка позивача в судове засідання повторно визнана обов'язковою.

Проте, представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, у зв'язку із чим ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2018 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Крім того, у зв'язку з відсутністю відомостей про отримання відповідачами судової повістки, а також відомостей про їхні номери телефонів, які мають бути зазначені у позовній заяві, у ході підготовчого провадження судом неодноразово вживались заходи щодо з'ясування фактичного місця проживання та перебування відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом здійснення запитів, а також належного повідомлення їх про дату, час і місце судового засідання шляхом публікації оголошення про виклик у порядку, встановленому ЦПК України.

Після з'ясування безпосередньо у позивача номерів засобів зв'язку з відповідачами, останні були викликані в судове засідання шляхом направлення телефонограми, але подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, виклавши свою позицію щодо позову.

У судовому засіданні 28 січня 2019 року, під час розгляду справи по суті, представник позивача надала суду докази - копію адвокатського запиту від 17 січня 2019 року, відповідь відділу Держгеокадастру у Братському районі Миколаївської області від 17 січня 2019 року на цей запит та ксерокопії державних актів на право власності на земельні ділянки ( серія та номер яких є нечитаємими), які було долучено до матеріалів провадження, а оцінка надана в нарадчій кімнаті.

28 січня 2019 року судом, згідно ч.6 ст. 259 ЦПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції учасників справи та їхнє вступне слово

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити та пояснив суду, що після смерті матері ОСОБА_5 від подав заяву про прийняття спадщини, але сестра - відповідач по справі ОСОБА_4 сказала йому, що він відмовився від спадщини. У зв'язку із цим його донька подзвонила до нотаріуса, але остання повідомила, що документи є. ОСОБА_8 заяву про відмову від спадщини він не писав, а тому чому сестра так йому сказала, не знає. Потім він виїхав на заробітки і прийняттям спадщини не займався.

Про рішення Апеляційного суду Миколаївської області знав, але до нотаріуса після цього не звертався, так як в питаннях оформлення спадщини поклався на адвоката.

Обставин, за яких було втрачено державні акти на земельні ділянки, що належали матері, не знає. Мабуть вони могли бути у його брата ОСОБА_1, але, останній би повідомив йому про них.

Він особисто ні у ОСОБА_8, ні у ОСОБА_3 про наявність у них документів на земельні ділянки не питав, але вважає, що якби вони були у ОСОБА_3, то той би віддав йому їх, тим більше, що він відмовився від спадщини, написавши про це заяву, коли гостював у нього.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні декілька разів уточнювала позовні вимоги в усному порядку, зокрема, просила визнати за позивачем право власності на земельні ділянки без зазначення їх кадастрового номера, орієнтуючись лише на площу та місце розташування. В подальшому просила вказати у судовому рішенні кадастрові номери, які зазначені у ксерокопіях державних актів на право власності на земельні ділянки або ж у рішенні Апеляційного суду Миколаївської області, у зв'язку із тим, що номери зазначені із описками. Але остаточно, визначившись із редакцією позовних вимог, представник позивача просила суд визнати за позивачем право власності на Ѕ частку кожної із п'яти земельних ділянок, що вказані у прохальній частині позовної заяви.

Крім того, пояснила суду, що позивач звернувся до неї за правовою допомогою, а оскільки нотаріус порадила його сестрі ОСОБА_4 звернутись до суду через відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а у позивача їх оригіналів не було, то було прийнято рішення про звернення до суду з цим позовом. Позивач і його брат ОСОБА_3 сказали, що документи на землю у ОСОБА_4, але право власності на земельні ділянки за нею було визнано рішенням Братського районного суду Миколаївської області у 2015 році.

Проте, у 2017 році Апеляційний суд Миколаївської області змінив це рішення та визнав за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку кожної із п'яти земельних ділянок, тим самим встановивши порушення прав позивача ОСОБА_1

Чи реалізувала наразі ОСОБА_4 своє право на виділення в натурі своєї частки земельних ділянок сказати не може, але на її запит до відділу Держгеокадастру від 17 січня 2019 року, вона отримала відповідь про те, що на теперішній час земельні ділянки з вказаними нею кадастровими номерами за ОСОБА_5, матір'ю позивача, не зареєстровані, а тому й витяги на них отримати не є можливим.

У зв'язку із чим земельні ділянки з такими кадастровими номерами за ОСОБА_5 не зареєстровані на сьогоднішній день достовірно сказати не може.

Копії державних актів на земельні ділянки містяться у матеріалах справи, але де їх оригінали їй невідомо, принаймні у позивача їх немає.

При цьому, представник пояснила, що письмової відмови нотаріуса щодо неможливості оформити спадщину у нотаріальному порядку на ім'я позивача немає, така відмова існує лише відносно відповідача ОСОБА_4, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Просила також врахувати письмову заяву відповідача ОСОБА_3 про відмову від спадщини на користь позивача, яку останній нотаріусу хоч і не подавав, але, надав її для подання до суду і проти визнання за позивачем права власності, у тому числі, й на його частку спадкового майна не заперечує.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про його дату, час і місце повідомлені належно, направили до суду заяви, якими просили розглядати справу за їх відсутності та проти задоволення позову не заперечували, будь - яких інших заяв або ж клопотань до суду не направляли.

За таких обставин, суд, з огляду на положення ст. 223 ЦПК України, не убачав перешкод для розгляду справи по суті за їх відсутності, з урахуванням того, що останні викликались в судові засідання неодноразово.

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин з посиланням на докази, у тому числі й на докази, що відхилені судом та мотиви їх відхилення, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи

У свою чергу, суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши надані позивачем та його представником докази, оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, також достатності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, зробив такі висновки.

Так, суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6, виданим виконавчим комітетом Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області від 02 квітня 2013 року, свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_7, повторно виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Центрально- Міського району м. Макіївки від 16 березня 2004 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 07 червня 2017 року.

Спадкова справа № 57/2013 щодо майна померлої ОСОБА_5 заведена 18 квітня 2013 року за № 54401999 у Братській державній нотаріальній конторі Миколаївської області.

14 червня 2013 року, позивач, як спадкоємець першої черги за законом, подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері, яку посвідчено приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Юрчишиною О.П., зареєстрована в реєстрі за № 687. Братською державною нотаріальною конторою цю заяву зареєстровано в Книзі обліку спадкових справ 03 липня 2013 року за № 174.

Із матеріалів спадкової справи слідує, що окрім позивача заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 подали її донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_3, у той час, як донька спадкодавця ОСОБА_10 від прийняття спадщини відмовилась на користь ОСОБА_4, про що подала до Братської районної державної нотаріальної контори Миколаївської області відповідну заяву від 22 липня 2013 року.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно задоволено повністю, визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на : земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,85 гектарів, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_1; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,25 гектарів, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,74 гектарів, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_5; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,28 гектарів, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_3; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,25 гектарів, яка розташована в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Проте, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року вказане рішення Братського районного суду Миколаївської області змінене, позов ОСОБА_4 задоволено частково та визнано за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на Ѕ частку земельної ділянки площею 4, 74 га в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_5; Ѕ частку земельної ділянки площею 4,28 га в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_3; Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_4; Ѕ частку земельної ділянки площею 8,85 га в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_1 та Ѕ частку земельної ділянки площею 0,25 га в межах території Сергіївської сільської ради Братського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_2.

Зокрема, суд апеляційної інстанції установив, що перешкодою для отримання спадкоємцями свідоцтв про право на спадщину за законом стала відсутність оригіналу Державного акту серії НОМЕР_8 від 09 лютого 2004 року, який було втрачено, а також відсутність державної реєстрації права ОСОБА_5, яке було засвідчене свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 12 грудня 2011 року.

З цих підстав, як установ Апеляційний суд Миколаївської області спадкоємцям, зокрема, ОСОБА_4, у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено.

Посилаючись на ці ж самі обставини, позивач ОСОБА_1 через свого представника- адвоката ОСОБА_2 подав позов про визнання права власності на Ѕ частки кожної із п'яти земельних ділянок, що належали його матері і з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_3 відмовився від своєї частки у спадщині, про що подав відповідну заяву.

Та суд не може з цим погодитись, виходячи, зокрема, із такого.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно ж до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

А от здійснення права на спадкування та оформлення права на спадщину врегульовано нормами Глав 87,89 ЦК України.

У розрізі цього, суд установив, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом, бажаючи прийняти спадщину, подав нотаріусу відповідну заяву, що прямо визначено ч.1 ст. 1269 ЦК України. Ця заява подана ним у визначений ч.1 ст. 1270 ЦК України строк, тобто протягом шести місяців із дня відкриття спадщини ( а.с. 119).

Якщо виходити із положень ч.1 ст. 1267 ЦК України, за якою частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, з урахуванням чотирьох спадкоємців першої черги за законом ( позивач ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_10.), то позивач має право на ј частку від усього майна, у тому числі й нерухомого, що входить до складу спадщини, а у даному випадку - на ј частку кожної із п'яти земельних ділянок.

Стосовно ж наявності іншого рухомого чи нерухомого майна у спадкодавця сторони жодних доказів не подали, у той час, як і матеріали спадкової справи таких даних не містять.

Отже, виходячи із презумпції рівності часток спадкоємців за законом, з урахуванням їх кількості, в силу ч.5 ст. 1268 ЦК України, позивач, відповідно до обов'язку, установленого для нього ч.1 ст. 1297 ЦК України, зобов'язаний був звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки до її складу входило нерухоме майно.

Саме ж свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст. 1298 ЦК України).

Між тим, із матеріалів спадкової справи убачається, що позивач не звертався до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом, що особисто й підтвердив у судовому засіданні.

При цьому, суд ураховує, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які її прийняли, ніяким строком не обмежена, проте, дана обставина, у контексті висунутих позивачем вимог має суттєве значення.

Так, відповідно до п. 4.12. Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України за № 296/5 від 22.02.2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.20 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції наказу Міністерства юстиції № 888/5 від 15.05.2013) видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводилась на підставі документів, оформлених відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та витягу з Державного земельного кадастру.

З початку 2016 року, у зв'язку із внесенням змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

При цьому, відповідно до п.п.2,3 Глави 13 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону.

А на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Та у цьому випадку суд установив, що позивач, після того як подав заяву про прийняття спадщини, до нотаріуса взагалі не звертався, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину не подавав, так само як не подавав і жодних документів, необхідних для вчинення такого роду нотаріальної дії.

Відповідно, нотаріусом не виносилась постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо позивача ОСОБА_1 та не надавалось йому жодних роз'яснень причин такої відмови. Принаймні, протилежного перед судом не доведено.

Тобто, позивач, подавши заяву про прийняття спадщини, її оформленням у встановленому законом порядку не займався, жодного документу, який би свідчив про неможливість оформлення ним права на спадщину не має.

Натомість позивач через свого представника звернувся до суду із позовом, у якому порушив питання про визнання за ним права власності на майно, що входило до складу спадщини з підстав, які були установлені судами відносно відповідача ОСОБА_4

У судовому засіданні, зокрема, представник позивача посилалась на втрату оригіналів державних актів на земельні ділянки, мотивуючи свої доводи тим, що у позивача їх немає, де вони перебувають невідомо, а у матеріалах судової справи наявні лише їх ксерокопії. Крім того, представник позивача апелювала до того, що ОСОБА_4 у своїй позовній заяві про визнання права власності на земельні ділянки посилалась на втрату державних актів і з цих же підстав їй письмово було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Зазначила, крім цього, що письмова відмова нотаріуса відносно ОСОБА_4 у неї є, але суду такого документу не надала, що позбавило суд можливості пересвідчитись чи стосувалась вона безпосередньо й позивача ОСОБА_1

Між тим, суд вважає за необхідне вказати на те, що суд апеляційної інстанції установив наявність відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом, у той час, як відносно позивача такої відмови (постанови чи роз'яснення) суду надано не було.

При цьому, слід наголосити, що спадкоємець, який прийняв спадщину, до складу якої входить нерухоме майно, зобов'язаний звернутись за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом і лише після перевірки, у даному випадку, нотаріусом необхідних для цього документів та їх відповідність вимогам закону, останній приймає рішення про видачу свідоцтва про право на спадщину або ж відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії.

Крім того, суд апеляційної інстанції установив втрату оригіналу Державного акта серії НОМЕР_8 від 09 лютого 2004 року, але ж представник позивача надала суду три ксерокопії державних актів щодо п'яти земельних ділянок, про які йдеться у позовній заяві, а от обставин втрати оригіналів інших двох державних актів не обґрунтувала.

При цьому, позивач оформленням спадщини у нотаріальному порядку не займався, відмови нотаріуса у вчиненні будь - яких нотаріальних дій саме через відсутність у нього правовстановлюючих документів не отримував.

Більш того, у судовому засіданні позивач не вказав обставин, за яких втрачено оригінали правовстановлюючих документів на земельні ділянки, посилався на те, що йому достеменно невідомо де вони були і де знаходяться зараз, а також припускав, що вони, можливо, перебувають у відповідача ОСОБА_3 Але, у такому разі, як зазначив позивач, останній би віддав їх, оскільки сам відмовився від спадщини.

При цьому, позивач вказав, що він не цікавився ні у відповідача ОСОБА_4, ні у позивача ОСОБА_7 щодо наявності або ж відсутності у них документів на земельні ділянки. Він думає, що якби такі документи у них були, то вони йому б їх надали.

Та з огляду на принцип преюдиції, закріплений у частині четвертій і п'ятій статті 82 ЦПК України, щодо обставин втрати оригіналу правовстановлюючого документу та відсутності державної реєстрації прав ОСОБА_5, які встановлені судовим рішенням, суд все ж таки вважає, що позивач та його представник наявності об'єктивних перешкод для нотаріального оформлення позивачем спадщини не довели, як того вимагають норми ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України, з урахуванням ще й того, що вони у них наявні ксерокопії державних актів щодо усіх земельних ділянок.

Так, відповідно до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року ( у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) ( далі - Порядок) для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Пункт 53 цього Порядку регламентує, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Тож, для спадкоємців, у яких відсутні необхідні для отримання свідоцтва про право на спадщину документи, зокрема, у зв'язку із їх втратою, відсутністю державної реєстрації прав за спадкоємцем, законодавець визначив певний алгоритм дій, який спрямований на уникнення звернення до суду із позовами про визнання права власності на спадкове майно, як виключного способу захисту прав.

Втім, ні позивач, ні його представник не надали суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про їх намагання перед зверненням до суду із таким позовом оформити спадщину із використанням засобів, що визначені вказаним вище Порядком.

Більш того, позивач зазначив, що до органів Держгеокадастру не звертався.

Надану ж представником позивача відповідь Відділу у Братському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 січня 2019 року суд не приймає до розгляду на підставі ч.8 ст. 83 ЦПК України.

Зокрема, дії, спрямовані на отримання цього доказу, як то, направлення адвокатського запиту, представник позивача учинила лише 17 січня 2019 року, тобто вже після початку судового розгляду справи по суті. Саму ж відповідь отримала того ж дня, а до суду надала в судовому засіданні 28 січня 2019 року, під час судового розгляду справи, у той час, як підготовче провадження було продовжене судом відповідною ухвалою від 20 листопада 2018 року, і лише 12 грудня 2018 року закрите.

Натомість на стадії підготовчого провадження, в ході якого належить подавати докази, ні позивач, ні його представник в судові засідання неодноразово не з'являлись, причин свого неприбуття не повідомляли, клопотань про доручення чи витребування доказів не направляли.

Тобто, цей доказ поданий із порушенням встановлених цивільним процесуальним законом строків, вимоги ч.4 ст. 83 ЦПК України виконано не було, а будь - якого обґрунтування неможливості подати його разом із позовною заявою або ж у ході підготовчого провадження, як те установлено нормами ЦПК України, представник позивача не навела. Жодних об'єктивних обставин, які б перешкоджали позивачу або його представнику надати такий доказ, останні назвати не змогли, у той час, як нерозуміння обставин, які підлягають доказуванню у цій справі, тим більше інтереси позивача у якій представляє адвокат, не може бути вагомим аргументом на користь того аби суд взяв до уваги відомості, що містяться у цьому листі ( а.с. 193).

А тим паче, якби суд і зважав на дані, що містяться у ньому, то у такому б разі позивачу та його представнику належало б довести правовий статус нерухомого майна, щодо визнання права власності на яке йдеться у поданому ними позові.

Адже, право власності на усі земельні ділянки було визнано за ОСОБА_4 ще у 2015 році, у жовтні 2017 році за нею було визнано право власності на Ѕ частки кожної із земельних ділянок, проте, з того часу вона могла реалізувати будь - яке право щодо розпорядження своєю власністю, як то, виділити в натурі чи вчинити будь - який із правочинів, що передбачені законом.

Зокрема, згідно положень ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» - кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

То подавши цей позов у серпні 2018 року, визначивши у ньому майно, на яке позивач зажадає права власності, із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, належало б довести їх наявність, а як наслідок, і земельних ділянок, яким вони присвоєні.

Проте, жодних доказів на рахунок існування майна, тобто земельних ділянок із таким розміром і такими кадастровими номерами, як вказано у позовній заяві, ані позивач, ані його представник суду не надали, клопотань про витребування судом відповідних доказів протягом усього часу судового провадження не заявляли, попри детальне роз'яснення судом обставин, які підлягають доказуванню у цьому провадженні. Суду ж, згідно положень цивільного процесуального закону України, заборонено збирати докази з власної ініціативи, а випадків, які б дозволяли йому вчинити відповідні процесуальні дії замість сторони, у цьому провадженні не установлено.

А відтак, за ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, згідно зі ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В п.3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" наголошено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пленум Верховного Суду України у « роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Зі системного аналізу вищевикладеного слідує, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Між тим, у ракурсі установлених фактичних обставин цієї справи, з урахуванням пояснень позивача, суд не установив об'єктивних перешкод для оформлення ним спадщини саме у нотаріальному порядку, а тим більше, що позивач не намагався оформити її у такий спосіб, принаймні, протилежного перед судом не доведено шляхом подання належних, допустимих і достовірних доказів.

Доводи ж представника позивача про те, що право власності на земельні ділянки з тими кадастровими номерами, що вказані у позовній заяві, може бути визнане за позивачем у судовому порядку, а питання його державної реєстрації в подальшому буде вирішуватись з державним реєстратором безперешкодно, не грунтуються на законі.

Крім того, представник позивача вказувала на описки при зазначенні кадастрових номерів, у зв'язку із чим просила вказати в судовому рішенні номери, наявні у ксерокопіях державних актів на право власності на земельні ділянки, проте, де саме і які саме описки були допущені конкретно не вказала, а взяття судом будь - яких даних із ксерокопій документів, а тим більше, на відсутність оригіналів яких посилалась сама ж представник позивача, є недопустимим.

З огляду на таке, у цій ситуації, суд не установив підстав для застосування положень ст. 392 ЦК України щодо такого роду правовідносин, адже позивач і його представник не надали беззаперечних доказів наявності передумов для цього.

Що ж до відмови відповідача ОСОБА_7 від спадщини на користь позивача, то слід вказати на таке.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, додав до нього заяву відповідача ОСОБА_3, підпис якого засвідчено 01 грудня 2017 року секретарем виконавчого комітету Кожухівської сільської ради Літинського району Вінницької області Остапчук С.Г., відповідно до якої ОСОБА_3 відмовився від належної йому частини земельних ділянок, що належали його матері ОСОБА_5 на користь брата - ОСОБА_1, тобто позивача по справі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При цьому, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черг ( ч.2 ст. 1274 ЦК України).

Тобто, у контексті цих правових норм, відповідач, бажаючи відмовитись від своєї частки у спадщині на користь брата - позивача ОСОБА_1, мав би протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини (з 03.03.2013 року) подати відповідну заяву нотаріусу абов сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, як те зроблено спадкоємцем ОСОБА_10 на користь відповідача ОСОБА_4

Натомість, останній подав її суду та ще й з пропуском установленого для цього строку.

Водночас, у справі міститься заява відповідача ОСОБА_3 про прийняття ним спадщини ( а.с. 121), яка не відкликана ним у порядку ч.5 ст. 1269 ЦК України, тобто протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Тим більше, яким чином підпис ОСОБА_3 на цій заяві посвідчено 01 грудня 2017 року, у той час, як сама заява датована 06 грудня 2017 року, є незрозумілим і викликає обґрунтований сумнів з урахуванням того, що наявність описки при зазначенні дати посвідчення підпису, учасниками справи перед судом не доведено.

Все це не дає підстав говорити, що відповідач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку відмовився від прийняття спадщини на користь позивача, що однозначно виключає можливість визнання за позивачем права власності на частку відповідача ОСОБА_3

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, виходячи із аналізу наявних доказів, з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також достатності, суд приходить до висновку, що підстав для визнання права власності за позивачем на земельні ділянки, що вказані у позовній заяві, немає, його права, за таких обставин, не є порушеними, невизнаними або будь - яким оспорюваними, у той час, як наявність об'єктивних перешкод у оформленні його спадкових прав у позасудовому порядку, як то, передумов застосування положень ст. 392 ЦПК України, є недоведеною.

Будь - яких інших доказів, учасниками справи, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених ЦПК України, в той час як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у ході даного провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.

Такі вимоги позивача на цей час є передчасними і необґрунтованими, у зв'язку із чим його права та інтереси не підлягають захисту у спосіб, що ним запропонований, а це, у свою чергу, дає суду підстави відмовити в задоволенні позову повністю, як щодо визнання права власності на ј частку усіх із п'яти земельних ділянок, а тим більше на Ѕ їх частку.

При цьому, суд зробив свої висновки на основі доказів, які містяться у матеріалах належно завіреної копії спадкової справи, витребуваної судом на підставі ч.7 ст. 81 ЦПК України, оскільки надана представником позивача копія спадкової справи не посвідчена у встановленому законом порядку, що дає суду підстави, згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, вважати її недопустимим доказом у зв'язку із наявністю сумнівів, що вона одержана з дотриманням порядку, встановленого законом.

Щодо розподілу судових витрат

За правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України, спалчена позивачем сума судового збору у розмірі 4 302, 23 грн. не підлягає стягненню з відповідачів.

А тому, з цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца

Повний текст рішення виготовлено 06 лютого 2019 року