Рішення № 79718569, 01.02.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" лютого 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2091/18Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю:

за участю представників:

від позивача: Голуб В.А. (на підставі статуту);

від відповідача: Марков О.С. (представник на підставі ордеру); Прокопець М.В. (згідно статуту)

від 3-ї особи: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю „Яготинський маслозавод" (07700, Київська обл., м. Яготин, вул. Шевченка, буд. 213);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Керріленд Логістикс" (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 18, оф. 4);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „УНІКА" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 70-А);

про стягнення 887 992,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 25.09.2018 року позивач - Товариство з додатковою відповідальністю „Яготинський маслозавод" (надалі - ТДВ „Яготинський маслозавод") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Керріленд Логістикс" (надалі - ТОВ „Керріленд Логістикс"), в якій просив суд стягнути з відповідача збитки у розмірі 887 992,60 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 25.01.2018р. між ним та Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd» було укладено контракт №2501-2018 за умовами якого він відвантажив 40т масла солодковершкового вартістю 4439962,98 грн. в перерахунку в національну валюту України, а послуги з транспортування відповідного товару мали бути надані ТОВ „Керріленд Логістикс" на підставі договору доручення № К-109/18 від 15.01.2018 року, яким для здійснення перевезення у міжнародному сполучені було залучено транспортні засоби, зокрема, на які було відвантажено відповідний товар, ТОВ „Компанія Транссвіт" з державними реєстраційними номера ВА3531ВМ/ВА7274ХР та АХ6001СН/ВА7273ХР. Між тим, як зазначає позивач, в подальшому Компанія «Ronald A.Chisholm Ltd» звернулась до нього з вимогами щодо невиконання умов контракту №2501-2018 та за результатами розгляду якої виявилось, що відвантажений товар не перетнув митного кордону України, за фактом чого порушено кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 КК України №12018110040000483. За таких обставин в силу приписів податкового законодавства ПАТ „Яготинський маслозавод", в зв'язку з відсутністю підтвердження вивезення товару за межі митної території України, сплачено суму ПДВ у розмірі 887992,60 грн., так як Компанія «Ronald A.Chisholm Ltd» не є резидентом України. Отже, позивач вважає, що сума податку на додану вартість у розмірі 887992,60 грн. є збитками, які завдані відповідачем внаслідок неналежного виконання експедиторських послуг та мають бути відшкодовані ним в силу приписів ч. 3 ст. 14 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" та ст.ст. 224, 225 ГК України.

Ухвалою господарського суду від 23.10.2018 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2091/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.11.2018 року.

14.11.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №23442/18) в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач не погоджується із позовом, вважає його безпідставним та необґрунтованим посилаючись на те, що позивач не є клієнтом відповідача, а тому ТОВ „Керріленд Логістикс" не може відповідати перед позивачем за будь-які втрати, яких зазнав позивач в силу приписів ст. 934 ЦК України. При цьому, відповідач стверджує про відсутність повного складу цивільного правопорушення з боку відповідача, а саме: відсутня противоправна поведінка відповідача; відповідачем не завдано позивачу жодної майнової шкоди в розумінні ст.22 ЦК України (реальної шкоди); відсутня вина, так як відповідач здійснив всі можливі дії з метою запобіганню ситуації, що утворилась в лютому 2018р. Водночас відповідач стверджує, що у позові позивач зазначає про втрати - а саме сплачену суму податку на додану вартість, що на думку ТОВ «Керріленд Логістикс» свідчить про намагання позивача компенсувати сплачені податки за результатами власної господарської діяльності за рахунок третьої особи - відповідача, між якими не існує жодних господарських правовідносин.

Ухвалою суду від 14.11.2018 року судом, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено підготовче засідання на 10.12.2018 року. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, судом, за заявою відповідача вх. ГСОО № 2-5661/18, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача було залучено Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „УНІКА".

26.11.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №24416/18, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач не погоджується із доводами відповідача, посилаючись на те, що відповідач, як експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку як за власні дії, тоді як природа збитків полягає в об'єктивному зменшені будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника господарських правовідносин. При цьому, позивач наполягає на наявності усього складу цивільного правопорушення, що є підставою для покладення на відповідача відповідальності за понесені позивачем збитки у сумі 887992,60 грн., оскільки неправомірність поведінки вбачається із невиконання ТОВ „Компанія Транссвіт" зобов'язань за договором №KL-110/18 від 19.02.2018р., наявність шкоди - обставина викрадення відповідного товару та відсутності факту його перетину за межі України, що кореспондує обов'язок позивача згідно податкового законодавства, сплатити податок на додану вартість; причинний зв'язок між поведінкою та шкодою, який полягає у тому, що у разі належного виконання зобов'язань експедитором щодо здійснення перевезення вантажу, позивач отримав би підтвердження щодо перетину вантажем кордону та не був зобов'язаний здійснити нарахування та сплату ПДВ, тоді як вина, як стверджує позивач, визнається відповідачем, оскільки під час перевезення на підставі договору-доручення №К-109/18 від 15.01.2018 року відбулась крадіжка вантажу. Водночас, позивач наполягає на тому, що ТДВ „Яготинський маслозавод" у разі перетину вантажем кордону, не було б зобов'язане сплачувати ПДВ за контрактом, укладеним з Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd».

05.12.2018 року до суду від 3-ї особи надійшли пояснення щодо позову вх. ГСОО №25228/18, в яких ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА" зазначає, що на дату виникнення зобов'язань вантажовідправника - позивача щодо сплати ПДВ у разі якщо вантаж не перетнув кордон України договір страхування відповідальності експедитора - відповідача не набув чинності, а подія, що сталася належить до виключень із страхового покриття та рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування було повідомлено відповідачу 19.07.2018 року. При цьому, як зазначає ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА" зібрані матеріали страхової справи свідчать, що відповідальність страхуальника виникла по подіях, які відбулись з причини змови, навмисних дій та шахрайства субпідрядника відповідача.

10.12.2018 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО 25528/18, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач не погоджується з позицією позивача та посилається на те, що ст. 934 ЦК України визначено особу, перед якою відповідає експедитор за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування - перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу, однак між позивачем та відповідачем не існує таких правовідносин. При цьому, зазначає що зобов'язання позивача перед державою по сплаті ПДВ, в жодному розумінні не може вважати ані збитками, ані втратами. Водночас відповідач вказує на відсутність реальної шкоди, завданої позивачу, що вбачається з відсутності будь-яких позовів до свого контрагента (Компанії «Ronald A.Chisholm Ltd»), тоді як податки, в розумінні діючого законодавства, не вважаються збитками, шкодою, витратами чи чим-небудь подібним.

Ухвалою суду від 12.10.2018 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 18 днів.

Ухвалою суду від 10.12.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 09.01.2019 року.

У судовому засіданні від 09.01.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 01.02.2019 року.

01.02.2019 року позивачем було подано до суду додаткові пояснення вх. ГСОО №2153/19, згідно яких позивач роз'яснив свої дії щодо сплати ПДВ у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судовому засіданні від 01.02.2019 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні від 01.02.2019 року проти позову заперечує з підстав викладених у відповідних заявах по суті спору та просив суд у задоволені даного позову відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 01.02.2019р. не з'явився, між тим, про дату місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, зокрема, безпосередньо під розпис у попередньому судовому засіданні.

В судовому засіданні 01.02.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено сторонам, що повне рішення буде складено 11.02.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, суд встановив:

Як встановлено матеріалами справи, 25.01.2018 року між ПАТ „Яготинський маслозавод" (продавець), правонаступником якого є ТДВ „Яготинський маслозавод" та Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd» (покупець) укладено контракт № 2501-2018 (надалі - контракт) предметом якого є купівля продаж товару: 360 метричних тон масла солодкого вершкового, виготовленого ПАТ „Золотонівський маслоробний комбінат".

У відповідності до п. 2.2 контракту, товар поставляється партіями по 20т-24т.

Згідно п. 3.2 контракту, ціна за одиницю товару на умовах FCA-Золотоноша (Україна), згідно Інкотермс-2010, складає 4100,00 дол. США за 1 метричну тону.

Пунктом 4.1 контракту, оплата здійснюється в дол. США за два дні до відвантаження товару.

Відповідно до п. 5.1 та п. 5.2 контракту, продавець постачає товар на умовах FCA-Золотоноша (Україна), згідно Інкотермс-2010, протягом січня-лютого 2018 року. Датою відвантаження є дата митного оформлення вантажу на експорт.

Згідно положень п. 11.6 контракту товар відвантажується за адресою Jacobsens Bakery Ltd, Nilanvej 1, DK-8722 Hadensted, Denmark.

Як стверджує позивач, покупцем було перераховано продавцю грошові кошти у розмірі 164 000,00 дол. США., в зв'язку з чим ТДВ „Яготинський маслозавод" при отриманні грошових коштів, було здійснено дії щодо відвантаження партії товару та митного оформлення вантажу на експорт, а саме:

- 20 т. масла солодковершкового, 82% молочного жиру на загальну суму 82 000,00 доларів США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 584376 (а.с. 17-18), рахунком (інвойс) №1/16 від 25.01.2018 року (а.с. 19), вантажною митною декларацією UA125010/2018/015538 (а.с. 21-22);

- 20 т. масла солодковершкового, 82% молочного жиру на загальну суму 82 000,00 дол. США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 584379 (а.с.23-24), рахунком (інвойс) № 1/15 від 25.01.2018 року (а.с.25), вантажною митною декларацією UA125010/2018/015537 (а.с. 27-28).

При цьому, позивач зазначає, що загальна сума поставленого товару за відповідними товарно-транспортними накладними в перерахунку в національну валюту України на день оформлення становить 4439962,98 грн.

Як встановлено матеріалами справи, 15.01.2018 року між Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd» (клієнт) та ТОВ „Керріленд Логістикс" (експедитор) було укладено договір-доручення №К-109/18, згідно умов якого експедитор зобов'язався за винагороду та за рахунок клієнта виконати чи організувати виконання транспортно-експедиторського обслуговування, пов'язаного з перевезенням вантажу клієнта автомобільним, залізничним, морським та іншими видами транспорту (ТЗО), а клієнт зобовязався сплатити вартість перевезення вантажу, згідно розділу 3 даного договору.

Умовами п. 1.5 договору-доручення передбачено, що при виконанні зобов'язань за даним договором експедитор діє за дорученням та за рахунок клієнта та має право долучати третіх осіб для виконання своїх зобов'язань за даним договором.

Відповідно до п.п. 2.1.2, 2.1.5 договору-доручення, експедитор зобовязався інформувати клієнта про місцезнаходження та слідування транспортного засобу раз у 3 календарних дні засобами факсу, телефонного зв'язку або e-mail та здійснити усі необхідні формальності з митного оформлення вантажу в місці відправлення та/або отримання, транзитні процедури, вантажні роботи, згідно вказівок клієнта, наведених в транспортній заявці та відповідному додатку.

Як встановлено матеріалами справи, 08.02.2018 року Компанія «Ronald A.Chisholm Ltd» на підставі договору доручення №К-109/18 звернулося до відповідача з заявкою №4 (а.с. 134, том І) на організацію доставки вантажу Україна-Польща-Німечинна-Данія за допомогою 2-х авторефрежераторів.

В подальшому, 19.02.2018 року між ТОВ „Керріленд Логістикс" (виконавець) та ТОВ „Компанія Транссвіт" (виконавець) укладено договір №KL-110/18 (надалі - договір перевезення) у межах якого виконавець бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та передати його особі уповноваженій на отримання вантажу, а замовник зобов'язується сплатити встановлену за перевезення плату.

Відповідно до п. 2.6 договору перевезення, підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразку з відмітками відправника вантажу, перевізника (експедитора), одержувача вантажу та митних органів.

Положеннями п.п. 4.2.1, 4.2.6, 4.2.13 договору перевезення, встановлено обов'язок виконавця здійснювати перевезення згідно з транспортним замовленням, що надаються замовником, при цьому суворо дотримуючись умов отриманого транспортного замовлення; доставити ввірений замовником вантаж у вказаний пункт призначення та здати його уповноваженій особі в цілісності, згідно товарно-транспортній накладній та переданим на місці завантаження та митного оформлення документам; інформувати замовника про прибуття транспортного засобу під завантаження, про завершення процедури завантаження (у випадку, якщо місце завантаження й митного оформлення не збігаються), про завершення процедур документального оформлення в місці завантаження, про проходження прикордонних переходів, про очікувану дату прибуття транспортного засобу на розвантаження не пізніше ніж за добу до прибуття в місце призначення, про прибуття транспортного засобу на розвантаження, про завершення процедур розвантаження.

Пунктом 6.6 договору перевезення встановлено, що виконавець несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків та штрафів, що виникали чи пред'являлися у результаті його дій чи упущень.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся із заявою про протиправне заволодіння вантажем „маслом солодким сливочним" загальною вагою 41 840 кг невідомими особами до Приморського ВП в м.Одеса. Зазначений відділ поліції за заявою ТОВ «Керріленд Логістікс» від 01.03.2018 порушив кримінальну справу з кваліфікацією за ч.4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою), що підтверджується протоколом прийняття заяви ТОВ «Керріленд Логістікс» до Приморського ВП в м.Одеса про вчинення кримінального правопорушення та витягом з ЄРДР від 02.03.2018р. № 12018160500001216.

В подальшому відповідач повторно звернувся із аналогічною заявою про протиправне заволодіння вантажем але вже до Ірпинського ВП Київської області. За другою заявою було порушено кримінальну справу № 12018110040000483 за ч. З ст. 185 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР від 06.03.2018 у кримінальній справі № 12018110040000483 Ірпинського ВП Київської області. Ірпінським ВП була винесена постанова про перекваліфікацію справи № 12018110040000483 від 16.06.2018 та витягом з ЄРДР від 16.06.2018 у кримінальній справі № 12018110040000483 за ч.4 ст. 190 КК України.

При цьому, позивач зазначає, що відповідно до податкового законодавства ТДВ "Яготинський маслозавод" було нараховано та сплачено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20 % на підставі підпункт а п.193.1.ст.193 ПК України, у зв'язку з відсутністю підтвердження вивезення товару за межі митної території України, а саме: за податковою накладною № 666 від 21.02.2018 року - 443 996,30 грн. та за податковою накладною № 667 від 21.02.2018 року - 443 996,30 грн., що разом складає 887 992,60 грн.

Отже, позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 887992,60 грн., як збитків, які завдані відповідачем внаслідок неналежного виконання експедиторських послуг та мають бути відшкодовані ним в силу приписів ч. 3 ст. 14 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" та ст.ст. 224, 225 ГК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, предметом спору у цій справі є стягнення збитків у розмірі 887992,60 грн., що відповідають сумі податку на додану вартість, яка за твердженням позивача була перерахована до державного бюджету, оскільки із довідки Офісу великих платників №13724 від 27.11.2018 року вбачається відсутність станом на 27.11.2018 року у позивача податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (у тому числі розстроченої, відстроченої, реструктуризованої), контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, з підстав неналежного виконання відповідачем експедиторських послуг.

Водночас, в якості правових підстав обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ч. 3 ст. 14 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" та ст.ст. 224, 225 ГК України.

Таким чином, досліджуючи наявні в матеріалах справи документи, суд вважає за необхідне перш за все надати аналіз правовідносинам у даній справі, які стосуються транспортно-експедиційних послуг.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

При цьому, суд зазначає, що транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності, в силу приписів ст.627 Цивільного кодексу України, вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

За приписами статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Так, за своєю правовою природою договір-доручення №К-109/18 від 15.01.2018р., який укладено між Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd» (клієнт) та ТОВ „Керріленд Логістикс" (експедитор) є договором транспортного експедирування у якому обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер, що узгоджується зі змістом статті 929 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування, експедитор несе відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

В той же час на перевізника покладаються обов'язки щодо забезпечення збереження вантажу, згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про транспорт». Так, підприємства транспорту забезпечують збереження вантажів та багажу з часу їх прийняття для перевезення і до моменту видачі їх одержувачам, якщо інше не передбачено договором.

Таким чином, слід розділити правовідносини експедитор-клієнт, та експедитор-перевізник.

Так, відносини, які виникають між експедитором та перевізником стосуються лише доставки перевізником довіреного йому вантажу до пункту призначення, а тому відповідальність у такому випадку експедитор несе як вантажовідправник, і її обсяг визначається договором на перевезення вантажу і вказаною вище нормою закону.

Відносини ж між клієнтом та експедитором мають агентський характер і регулюються окремо.

Згідно з ст. 932 Цивільного Кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

У ст. 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов'язків, за договором транспортного експедирування, експедитор відповідає перед клієнтом, відповідно до гл. 51 ЦК.

За таких обставин, з аналізу вище наведеної норми вбачається, що відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування базується на загальних принципах відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань. Зокрема, у разі порушення умов договору експедитором, клієнт може вимагати розірвання договору, зміни умов зобов'язання, відшкодування збитків. При цьому розмір збитків, залежно від умов договору, відшкодовуються у розмірі оголошеної або дійсної вартості вантажу. Дійсна вартість вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі чи рахунку продавця. За її відсутності вартість визначається за середньою ціною на аналогічний товар. Клієнт вправі вимагати від експедитора сплати неустойки, незалежно від відшкодування збитків, якщо це передбачено договором.

При цьому суд зазначає, що відповідальним перед клієнтом за своєчасне та належне транспортування вантажу лишається експедитор, який має право в порядку регресу відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням обов'язків іншою особою, а також застосувати інші засоби відповідальності, що передбачені договором між експедитором та перевізником або цивільним законодавством.

Таким чином, можна виокремити межі відповідальності експедитора та перевізника: у транспортно-експедиторських відносинах експедитор несе відповідальність як перед клієнтом за організацію і забезпечення перевезення вантажу, так і перед перевізником за належне оформлення транспортних документів та відповідність таким документам вантажу, який відправляється; експедитор несе відповідальність перед клієнтом за дії третіх осіб (перевізників), залучених ним для виконання договору транспортного експедирування.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Так, під дане визначення підпадають також ті грошові кошти, які потерпілий внаслідок порушення його цивільного права винною особою має сплатити третій особі, у зв'язку із невиконанням (неналежним виконанням) ним свого зобов'язання перед цією особою.

У даній справі, як стверджує позивач, це кошти, у вигляді податку на додану вартість, які ТДВ „Яготинський маслозавод" в силу приписів податкового законодавства сплатило до бюджету, виходячи із вартості втраченого вантажу.

При цьому суд зазначає, що для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Крім того, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Умовою відповідальності за правопорушення є вина заподіювача збитків, тобто винною дією є невиконання, відмова від виконання або неналежне виконання зобов'язань. Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт наявності протиправної поведінки боржника, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Однак, навіть наявність чи відсутність таких доказів виключає право позивача на позов у цій справі, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторські послуги" клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору, однак в силу приписів зазначеної статті ТДВ „Яготинський маслозавод" не є клієнтом ТОВ „Керріленд Логістикс".

Отже, право на позов до експедитора, що випливає з договору транспортного експедирування, має лише клієнт, в тому числі на позов у зв'язку з втратою вантажу. Експедитор не має будь-яких зобов'язань перед власниками майна, тому останні не мають право пред'являти до нього вимоги, пов'язані з втратою товару та похідних вимог від цього.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Крім того, суд зазначає, що згідно укладеного між ТДВ „Яготинський маслозавод" та Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd» контракту № 2501-2018 постачання товару відбулось на умовах FCA-Золотоноша (Україна), згідно Інкотермс-2010 (п. 5.1, 5.2 контракту) характерними відмінностями яких є те, що покупець в більшій мірі відповідає за транспортування вантажу.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За змістом ст. 42 вищевказаного кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, підприємницька діяльність характеризується рядом ознак, основні з яких знайшли своє відображення в даній статті, такі як:

1) самостійність та ініціативність, що відображається перш за все в нормі ст. 43 Кодексу, яка передбачає, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом. По-друге, саме підприємці свідомо ставлять себе в таке становище, коли вони персонально відповідають за успіх або невдачу своєї діяльності;

2) систематичність, що передбачає здійснення такої діяльності постійно, регулярно та на професійній основі;

3) ризиковий характер, що передбачає економічну самостійність підприємця і тісно пов'язану з цим відповідальність за результати своєї діяльності;

4) спрямування на отримання прибутку - основна ознака підприємництва, оскільки визначає безпосередньо мету, задля якої здійснюється така діяльність

Статтею 44 Господарського кодексу України, якою встановлено принципи підприємницької діяльності, за якими, зокрема, визначено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, виходячи з аналізу даних норм чинного законодавства, можливо зробити висновок, що після укладення договору №KL-110/18 від 19.02.2018р. з нерезидентом України - Компанією «Ronald A.Chisholm Ltd», відповідальність за ризики, в тому числі щодо оформлення та відображення відповідної податкової операції щодо своєї господарської діяльності несе сам позивач.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покладення на відповідача збитків у вигляді сплати податку на додану вартість, як збитків, розмір яких вирахувано із вартості втраченого вантажу, що експортувався позивачем за договором №KL-110/18 від 19.02.2018р., а саме як на експедитора відповідного вантажу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТДВ „Яготинський маслозавод" та стягнення збитків у розмірі 887 992,60 грн.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити в повному обсязі.

2.Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 11 лютого 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська