Рішення № 79718516, 04.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2019 Справа №914/1883/18

За позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ

до відповідача: Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Львів

про стягнення 13 420, 38 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Гнідець В. Я. - представник;

від третьої особи: не з'явився.

Розглядається справа за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про стягнення 13 420, 38 грн.

Ухвалою суду від 12.10.2018 з урахуванням ухвали від 19.10.2018 було відкрито провадження у справі № 914/1883/18 за правилами спрощеного позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.11.2018.

Представники сторін у судове засідання 19.11.2018 не з'явилися, однак представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву. Ухвалою суду від 19.11.2018 розгляд справи відкладено на 03.12.2018.

У судовому засіданні 03.12.2018 було оголошено перерву до 14.12.2018.

Представник позивача у судове засідання 14.12.2018 з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1. Представник відповідача у судове засідання 14.12.2018 з'явився, клопотання позивача про залучення третьої особи підтримав. Ухвалою від 14.12.2018, суд постановив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та розгляд справи відкласти на 10.01.2019.

У судове засідання 10.01.2019 представник позивача не з'явився, на електронну адресу суду надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також докази надіслання позовної заяви із додатками третій особі. Представник відповідача у судове засідання 10.01.2019 з'явився, оголосив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Ухвалою суду від 10.01.2019 розгляд справи відкладено на 04.02.2019.

Представник позивача у судове засідання 04.02.2019 не з'явився.

Представник відповідача у судове засідання 04.02.2019 з'явився, проти позову заперечив.

Третя особа в судове засідання 04.02.2019 не з'явилася, письмових пояснень на вимогу суду не подала, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 04.02.2019 справу розглянуто по суті та оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області із вимогою про стягнення 13 420, 38 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05.06.2015 на вул. Городоцька, 163 у м. Львові з вини громадянина ОСОБА_1, який керував автомобілем «ЗАЗ ДЕУ» з державним номерним знаком НОМЕР_2, що на час ДТП належав Санітарно епідеміологічній станції Галицького району м. Львова, було пошкоджено автомобіль «Сузукі» з номерним знаком НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 12.07.2015 № 167, встановлено вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Сузукі», на суму 16 700, 38 грн. Винуватцем ДТП ОСОБА_1 було відшкодовано потерпілій особі 4 000, 00 грн.

Оскільки транспортний засіб винуватця ДТП не мав обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, позивач, внаслідок звернення ОСОБА_3, на підставі п.п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснив регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 12 700, 38 грн.

Позивач вважає, що ОСОБА_1, який станом на дату скоєння ДТП працював керівником Санітарно епідеміологічній станції Галицького району м. Львова, скоїв ДТП під час виконання ним своїх службових обов'язків, тому з метою відшкодування здійсненої виплати в порядку регресу, позивач звернувся з даним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, яке на думку позивача є правонаступником Санепідеміологічної станції Галицького району м. Львова.

Позиція відповідача.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» Державний заклад «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова» ліквідовано з 25.12.2012. Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області, утворене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», не є правонаступником ДЗ «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова». Відповідач стверджує, що транспортний засіб «ЗАЗ ДЕУ» з державним номерним знаком НОМЕР_2 на баланс Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області не передавався.

Також відповідач звертає увагу, що ДТП у м. Львові на вул. Городоцькій, 163, було скоєне ОСОБА_1 05.06.2015 о 08:30 год. у неробочий час.

Обставини справи встановлені судом.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка сталася 05.06.2015 о 08:30 год. на вул. Городоцька, 163 у м. Львові, було пошкоджено автомобіль «Сузукі» з номерними знаками НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3

Винуватцем ДТП, згідно постанови Франківського районного суду м. Львова від 31.07.2015, залишеної без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 03.09.2015, було визнано ОСОБА_1, який керував автомобілем «ЗАЗ ДЕУ» з державним номерним знаком НОМЕР_2, що на дату ДТП належав Санітарно епідеміологічній станції Галицького району м. Львова.

За результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження, судовим експертом Галамаєм Я.І. складено висновок від 12.07.2015 року № 167, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Сузукі», становить 16 700, 38 грн. ОСОБА_1 було відшкодовано потерпілій особі 4 000, 00 грн.

Позивач звертався до ОСОБА_1 з листом від 26.06.2015, у якому просив останнього повідомити про наявність поліса страхування, а у разі якщо він є учасником бойових дій, або інвалідом війни чи інвалідом першої групи - надати копію відповідного посвідчення, а також копію свідоцтва про реєстрацію, однак відповіді на вказане звернення позивач не отримав.

21.09.2015 ОСОБА_3 звернулася із заявою до позивача про відшкодування шкоди заподіяної їй внаслідок ДТП. Позивач, на підставі п.п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснив регламентну виплату потерпілій внаслідок ДТП особі - ОСОБА_3 на суму 12 700, 38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29.12.2015 № 6700.

Позивач зазначив, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань йому стало відомо про те, що ОСОБА_1 працював керівником Галицької районної санітарно-епідеміологічної станції м. Львова, а також з довідки МВС України № 65319832 вих. від 30.07.2015 № 18094 вбачається, що автомобіль марки «ЗАЗ ДЕУ» з державним номерним знаком НОМЕР_2 на дату вчинення ДТП був зареєстрований за Санітарно епідеміологічною станцією Галицького району м. Львова. Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_1 скоїв ДТП на службовому автомобілі у робочий час, а відтак, відповідно до ст. 1172 ЦК України, шкоду завдану потерпілій особі внаслідок ДТП скоєного працівником має відшкодовувати юридична особа - роботодавець.

Суд звертає увагу, що позивачем не було представлено суду жодних доказів того, що ОСОБА_1 скоїв ДТП на службовому автомобілі саме у робочий час чи під час виконання ним службових обов'язків.

22.12.2015 позивач звертався до Санепідеміологічної станції Галицького району м. Львова з листом про компенсацію в добровільному порядку витрат, понесених ним у зв'язку з проведенням регламентної виплати потерпілому в розмірі 12 700, 38 грн, а також витрат, понесених позивачем для встановлення розміру збитку та збору документів на суму 720, 00 грн. Відповіді на звернення позивач не отримав.

На адвокатський запит представника позивача від 24.07.2018 Головне управління Держпродспоживсліжби у Львівській області листом від 30.07.2018 повідомило, що згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» Державний заклад «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова» було ліквідовано, а Галицький відділ Львівського міського управління Головного управління Держсанепідслужби у Львівській області не є правонаступником ДЗ «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова».

27.04.2016 розпочало роботу Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області, утворене на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів». Відповідно до положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області є правонаступником Головного управління Держсанепідслужби у Львівській області.

Позивач 07.09.2018 надсилав відповідачу претензію про компенсацію понесених позивачем витрат з відшкодування шкоди заподіяної ОСОБА_3 внаслідок ДТП. У відповідь на претензію відповідач листом від 19.09.2018 повідомив, що Головне управління Держсанепідслужби у Львівській області є новоутвореною юридичною особою, яка не має статусу правонаступника санепідемстанцій області, які ліквідовані відповідно до наказу МОЗ України від 21.09.2012 № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України», в тому числі санепідстанція Галицького району м. Львова.

Як зазначив відповідач, при здійсненні реорганізації Головного управління Держсанепідслужби у Львівській області шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області транспортний засіб «ЗАЗ ДЕУ» з державним номерним знаком НОМЕР_2 на баланс Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області не передавався. Доказів в спростування зазначеного позивачем суду представлено не було.

Норми права та мотиви з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон), Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п.п. «а» п. 41.1. ст. 41 Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 36.2. ст. 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Частина 1 статті 1187 ЦК України визначає, що джерелом підвищеної небезпеки є - діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо та завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником в робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015р. у справі №6-229цс14 та від 21.09.2016р. у справі №6-933цс16.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

Ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов'язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов'язки припиняються.

На підставі наведених вище обставин справи суд встановив, що Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області не є правонаступником Державного закладу «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова», який було ліквідовано згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.09.2012 № 176-0 «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України», та запис про державну реєстрацію припинення якого внесено 18.01.2016, номер запису 14151110004018459, а відтак не може нести відповідальність з відшкодування шкоди, завданої працівником Державного закладу «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова» внаслідок скоєного ним ДТП.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду наведених у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, за відсутності доказів правонаступництва відповідача та переходу до нього прав та обов'язків ліквідованого Державного закладу «Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція м. Львова», суд вважає що позовні вимоги заявлені до Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області є необґрунтованими, у зв'язку із чим дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 11.02.2019.

Суддя Манюк П.Т.