Рішення № 79718296, 31.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2259/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №916/2259/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРОПУ 20077720)

до відповідача: Комунального виробниче експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго" (66300, Одеська область, м. Подільськ, пров. Куяльницький, 28а код ЄДРПОУ 25977888)

про стягнення 12 601 327,17грн.

Представники сторін:

від позивача - Пронюк В.Я., довіреність № 14/3173/18, від 25.10.2018р.;

від відповідача - Бочева Л.А., довіреність № б/н, від 11.10.2018р.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального виробниче експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго" про стягнення 12 601 327,17грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природнього газу №3503/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2018року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2259/18 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2019р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач надав відзив на позов від 14.11.2018р. за вх.. №ГСОО 23339/18, згідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

20.09.2016р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (Постачальник) та Комунальним виробниче експлуатаційним підприємством "Подільськтеплокомуненерго" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №3503/1617-ТЕ-23, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017роках природній газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої види населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Націонельна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) (п.п1.1 - 1.3 договору).

Відповідно до п. п. 2.1 договору Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (виключно) природній газ обсягом до 8846 тис. куб. м. , тому числі по місяцях (тис. куб.м): жовтень - 774 тис. куб.м, листопад - 1376 тис. куб.м, грудень - 1540 тис. куб.м, січень - 1885 тис. куб.м., лютий - 1723 тис. куб.м., березень - 1548 тис. куб.м.

Додатковою угодою №2 укладеною між сторонами по справі 21.03.2017р., стороні дійшли згоди викласти № 2.1 в наступній редакції: постачальник передає Споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (виключно) природній газ обсягом до 5 412,036 тис. куб. м. , тому числі по місяцях (тис. куб.м): жовтень - 506,149 тис. куб.м, листопад - 857,135тис. куб.м, грудень - 1119,516 тис. куб.м, січень - 1263,062 тис. куб.м., лютий - 996,174тис. куб.м., березень - 670,0 тис. куб.м.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1. договору, він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п.10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Згідно п.12.1. договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Як вказує позивач, на виконання умов договору, він передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 31 667 713,30грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору.

За посиланнями позивача сума простроченого та сплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за договором складає 8 000 000грн.

Крім того, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 1 842 631,14грн.

Позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, вказує, що оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 671 497,53грн. та інфляційні витрати в сумі 2 087 198,50грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природнього газу №3503/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016р., щодо своєчасного розрахунку за отриманий природній газ, ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як встановлено судом 20.09.2016р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (Постачальник) та Комунальним виробниче експлуатаційним підприємством "Подільськтеплокомуненерго" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №3503/1617-ТЕ-23, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017роках природній газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої види населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Націонельна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу" від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

ПАТ ,,НАК ,,Нафтогаз України як Постачальником виконано належним чином взяті на себе обов'язки за Договором та поставлено природний газ на загальну суму 31 667 713,30грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

За ствердженнями позивача, останній сумлінно виконував свої обов'язки за договором, тоді як відповідач неналежним чином виконував умови договору № 3503/1617-ТЕ-23, не здійснював своєчасну оплату за поставлений природний газ, що призвело до виникнення заборгованості, в розмірі 8 000 000 грн., що стало підставою для звернення позивача із заявленим позовом до суду.

Разом з тим, як встановлено судом 08.10.2018р. між сторонами по справі, а також Головним Управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, Департаментом фінансів Одеської області державної адміністрації та Департаментом житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської області державної адміністрації був укладений договір №31/110 про організацію взаєморозрахунків на суму 759 486грн. Відповідач, в зв'язку з надходженням бюджетних коштів, з урахування укладеного 08.10.2018р. договору, платіжним дорученням №2 від 09.11.2018р. перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 759 486грн.

Вказані обставини позивач визнав під час розгляду справи, проте будь-яких заяв про зменшення розміру позовних вимог від позивача до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладене оскільки, відповідачем в ході розгляду справи було погашено частково заборгованість в сумі 759 486грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи, а також підтверджується і визнається сторонами по справі, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7 240 51 грн. (8 000 000 грн. - 759 486 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочку оплати за поставлений природний газ в розмірі 1 842 631,14 грн. суд зазначає наступне.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1. договору, він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 1 842 631,14 грн., розрахунки якої додано до позову.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором №3503/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016 р. щодо здійснення оплати за поставлений природний газ, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 8.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення.

Поряд відповідач 05.12.2018р. за вх.. №25217/18 надав до суду клопотання про зменшення розміру інфляційних витрат, 3% річних та пені, просить суд зменшити нараховані суми штрафних санкції, посилаючись на те, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість бюджету за субсидії і пільги споживачів і їх неплатоспроможність, а також врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.

Разом з тим, з урахуванням наведених відповідачем обставин, суд вважає за можливе зменшити лише нараховану суму пені до 10% від розрахованої позивачем.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, та зважаючи на правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, враховуючи також суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 10% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 184 263,11грн. (1 842 631,14 грн. х 10%).

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 671 497,53 грн., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в сумі 671 497,53 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 2 087 198,50 грн., наразі встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 2 087 198,50 грн.

Що ж до клопотання відповідача від 05.12.2018р. за вх.. №25219/18 про розстрочку основного боргу, суд відмовляє в її задоволення з огляду не надання доказів щодо існування обставини які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та наведені у заяві обґрунтування не є підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з наступних підстав.

Так відповідач вказує, суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим їдав ця м та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії, оплату послуг з розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи та сплату грошових зобов'язань із загальнодержавних податків та зборів до бюджету, визначених статтею 9 Податкового кодексу України. Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Таким чином, розрахунки КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» за спожитий природний газ, що використовується для забезпечення надання послуг з теплопостачання населення, здійснюються з ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" у тому числі при наявності фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату послуг теплопостачання.

Крім того відповідач зазначає, що в заявлену ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" суму боргу входить сума грошових коштів, яка не відшкодована КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» місцевим бюджетом як оплату пільг і субсидій за теплопостачання населення.

Також, у відзиві на позов відповідач вказує, що позивачем не враховано наявність Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України укладеного між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, Департаментом фінансів Одеської області державної адміністрації, Фінансовим управлінням Подільської міської ради, Управління соціального захисту населення Подільської міської ради, КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» та ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" від 20.06.2017р. №2971

Також, позивачем не надано уваги наявності погодженого Подільською міською радою графіку погашення заборгованості за спожитий природний газ КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» за Договорами з ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна".

В той же час суд зазначає наступне, для підписання між Позивачем та Відповідачем опалювальний період 2016- 2017 договору постачання природного газу, на виконання п.17 Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 0110.2015 №758 (яка була чинною на той час) Відповідач надав Позивачу графіки погашення заборгованості, зокрема за договорами №3503/1617-ТЕ-23. Але згідно з п. 17 того ж Положення та абз.9 п.12 Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 (яка є чинною) наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

Згідно п.10.3 договору постачання природного газу №3503/1617-ТЕ-23 строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п 'ять років).

Договір укладений між сторонами не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору.

Абзацом З п. 6.1 Договору №3503/1617-ТЕ-23, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пункт 11.3 Договору Сторони погодили такий порядок внесення змін до цього Договору, зокрема, а саме: «будь які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписанні сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Отже, укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов Договору №3503/1617-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов Договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови Договору без внесення змін до Договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні.

Так як вже зазначалось вище укладений між сторонами Договір не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.11.2018 у справі №923/1099/17.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази проте враховуючи часткову сплату відповідачем суми основного бору, підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до Комунального виробниче експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго" (66300, Одеська область, м. Подільськ, пров. Куяльницький, 28а код ЄДРПОУ 25977888) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального виробниче експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго" (66300, Одеська область, м. Подільськ, пров. Куяльницький, 28а код ЄДРПОУ 25977888) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ЄДРОПУ 20077720) основний борг в сумі 7 240 514 (сім мільйонів двісті сорок тисяч п'ятсот чотирнадцять)грн., пеню в розмірі 184 263 (сто вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят три)грн. 11коп., три процента річних 671 497 (шістсот сімдесят одна тисяча чотириста дев'яносто сім)грн. 53коп., інфляційні витрати в розмірі 2 087 198 (два мільйони вісімдесят сім тисяч сто дев'яносто вісім)грн.. 50коп., судовий збір в сумі 189 019 (сто дев'яносто вісім тисяч дев'ятнадцять)грн. 91 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11 лютого 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна