Рішення № 79718132, 29.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019Справа № 910/13412/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, б. 9)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м. Київ, б. 11, корус Б);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, бул. 3)

про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності

Представники сторін:

від позивача: Звада Р.В., Порало Т.І. (на підставі довіреності);

від відповідача-1: Сич О.Ю. (на підставі ордеру);

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" про визнання Договору № 038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за Кредитним договором № 10-ІВ.Ю від 27.08.2007 та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно Договору № 038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1, укладаючи оспорюваний Договір цесії, допустив порушення Положення про застосування Національним банком заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 (у редакціях, що діяли до 22.09.2012), умов Договору про управління від 20.11.2013, вийшовши за межі своїх повноважень, у зв'язку з чим позивач просить Суд визнати недійсним Договір № 038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за Кредитним договором № 10-ІВ.Ю від 27.08.2007 та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно Договору № 038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 позовну заяву Національного банку України залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

19.10.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/13412/18 та призначено підготовче засідання на 14.11.2018.

07.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

07.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

13.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення до розгляду справи кредиторів банку у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

13.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів.

14.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про зобов'язання позивача надати відповідачу докази до позовної заяви належної якості.

В підготовче засідання 14.11.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 відкладено підготовче засідання у справі № 910/13412/18 на 17.12.2018, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" докази.

26.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли заперечення.

26.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

10.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів.

17.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПП ФІРМА «КАЛА».

В підготовче засідання 17.12.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в підготовче засідання не з'явився.

В підготовчому засіданні судом оглянуто оригінал Договору № 038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії).

Заслухавши пояснення представника позивача по суті поданого клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПП ФІРМА «КАЛА», Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Розглянувши вказане клопотання позивача, заслухавши позицію представника відповідача-1, Суд відмовляє у його задоволенні, оскільки Судом не встановлено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ПП ФІРМА «КАЛА».

Ухвалою суду від 17.12.2018, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ПП ФІРМА «КАЛА».

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

17.12.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 14.01.2019.

11.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про повідомлення інформації з приводу подібних справ.

11.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли аргументи відповідача в судових дебатах.

14.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про розподіл судових витрат після винесення рішення по суті позовних вимог.

14.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В судове засідання 14.01.2019 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився.

14.01.2019 Судом, не виходячи до нарадчої кімнати, оголошено перерву в судовому засіданні до 21.01.2019.

21.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про розподіл судових витрат.

21.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшла заява на надання підтвердження понесених судових витрат.

В судове засідання 21.01.2019 з'явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився.

21.01.2019 Судом, не виходячи до нарадчої кімнати, оголошено перерву в судовому засіданні до 29.01.2019.

29.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заяву щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "Гарант".

В судове засідання 29.01.2019 з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відтиском штампу вихідної кореспонденції на звороті ухвали суду від 21.01.2019, направленій на адресу останнього, а також відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за номером 0103049102465, згідно з якими 23.01.2019 вказана ухвала Господарського суду міста Києва була отримана уповноваженою особою відповідача-2.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Учасники справи у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач-2 має доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача-2 було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

02.12.2009 постановою Правління Національного банку України №713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.

20.11.2013 між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (установник управління), Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Національним банком України було укладено Договір про передавання в управління непроданих активів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за №3960 (надалі також - Договір управління).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору управління, установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів, перелік яких наведено в додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (перелік вигоднабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України.

Згідно з підпунктом б) п. 2.2 Договору управління управитель зобов'язується здійснювати належне та ефективне управління активами особисто та виключно в інтересах вигодо набувачів; д) у своїй діяльності дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

За приписами п. 2.4 Договору управління управитель має право: володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником установника управління в справах, однією із сторін (учасників) яких є установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є установник управління; на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління активами, за рахунок одержаних від управління цими активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим договором.

Пунктом 2.5 Договору управління визначено, що Національний банк України зобов'язується: відкрити управителеві накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління активами, проведення розрахунків з вигодо набувачами, а також перерахування на поточний рахунок управителя винагороди і відшкодування суми витрат відповідно до цього договору; приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін з дня надходження до Національного банку України відповідного звернення управителя.

Відповідно до п. 2.6 Договору управління Національний банк України має право: вимагати від управителя будь-яку інформацію, потрібну для здійснення контролю за виконанням умов цього договору; здійснювати контроль за діяльністю управителя щодо проведення процедури управління активами і задоволення вимог вигодо набувачів та з цією метою проводити перевірки його діяльності відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Як встановлено у п. 4.1 Договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.

За змістом п.п. 9.1, 9.5 Договору управління цей договір уважається укладеним з моменту підписання і діє протягом 3 (трьох) років. У разі якщо на дату закінчення дії договору інший управитель Національним банком України не визначений, термін дії договору продовжується до моменту передачі активів новому управителю.

В додатку №1 до Договору управління сторонами було погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі, відповідно до якого визначено передачу управителю прав кредитора за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів загальною сумою вимог у розмірі 87 731 589,17 грн. (в тому числі за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007, укладеним між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Приватним підприємством фірма «КАЛА»).

Листом №06/06-2014 від 06.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта М" звернулося до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду з листом-погодження щодо одержання попереднього погодження на продаж активів, відповідно до якого просило надати попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за Договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою ніж визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитним договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеним ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 14.05.2014.

Листом від 01.07.2014 №55-013/34115 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта М" про те, що продаж активів банку, зокрема майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному главою 10 розділу VI Положення №369, у зв'язку з чим повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження порядку продажу активів банку, наданий листом від 06.06.2014 №06/06-2014.

18.07.2014 листом №18/07-2014 відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду з листом-погодження щодо одержання попереднього погодження на продаж активів, відповідно до якого звертав увагу на те, що визначений приписами главою 10 розділу VI Положення №369 порядок продажу активів встановлює відповідні вимоги до їх продажу ліквідатором, а не управителем, у зв'язку з чим повторно просив надати попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за Договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою ніж визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитним договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеним ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 14.05.2014.

Листом №55-013/46775 від 22.08.2014 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта М" про те, що для погодження Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем відчуження майна активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" управителю необхідно подати до Національного банку України документи відповідно до вимог глави 10 розділу VI Положення №369, у зв'язку з чим вдруге повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження відчуження майна.

Листом №10/825-Д від 13.11.2014 відповідачем-1 було направлено на адресу начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України на погодження порядок продажу переданих в управління ТОВ "Дельта М" майнових прав, боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами (переданого в управління кредитного портфелю АБ "Банк регіонального розвитку") у кількості 88 одиниць, до якого було додано: висновок управителя про порядок, склад, умови та строки продажу; інформацію про майно (активи), яке пропонується для продажу; звіт про оцінку майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 88 одиниць; рецензію на звіт про оцінку майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 88 одиниць.

27.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта М" звернулося до позивача з заявою щодо уточнення кількості активів та погодження способу продажу активів, у відповідності до якої враховуючи погашення за час погодження заборгованості за кредитними договорами №11/02-08-КА від 25.01.2008 та №14/1-1-105 від 02.07.2008 на підставі п. 4.1 Договору управління просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку:

- здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 2 802 119,00 грн. (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору визначену TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014);

- у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 483,30 грн. (враховуючи зменшення вартості кожного кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014);

- у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться надати Управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014).

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеного оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, було визначено, що ринкова вартість об'єкта оцінки - майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 86 одиниць, без урахування ПДВ, становить 1 961 476,00 грн.

28.04.2015 відповідач-1 звернувся до позивача із заявою щодо внесення змін до погодження способу продажу активів у зв'язку із проведенням нової оцінки, у відповідності до якої враховуючи спливом терміну дії попередньої оцінки та отриманням нового висновку на підставі п. 4.1 Договору управління просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку:

- здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 476,00 грн. (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору визначену TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);

- у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 373 033,20 грн. (враховуючи зменшення вартості кожного кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);

- у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться надати Управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною актива визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015).

Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України від 25.05.2015 №255 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" (надалі - "Рішення НБУ №255") вирішено:

- погодити управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону;

- відмовити у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами: ОСОБА_9 договір від 05.12.2006 №27/10-7211, ОСОБА_10 договір від 15.12.2003 №27/10-7101, ОСОБА_11 договір від 01.11.2007 №27/10-912П та договір від 25.12.2007 №27/10-930А, ОСОБА_12 договір від 29.12.2006 №27/10-746А, ОСОБА_2 договір від 31.07.2008 №27/10-997П, ОСОБА_13 договір від 20.12.2005 №11/02-814-КІ, ОСОБА_14 договір від 22.06.2007 №11/03-28, ОСОБА_15 договір від 12.03.2007 №20/Б.в., ОСОБА_16 договір від 14.12.2006 №14/10-191.

10.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (замовник) та Українською універсальною товарною біржою (виконавець) було укладено договір-доручення №100 на проведення аукціону, відповідно до якого сторони зобов'язалися здійснити ділове співробітництво з використанням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів по продажу майна, що належить Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку", а саме: лот №1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, з початковою ціною продажу у розмірі 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ).

В газеті "Голос України", випуск за 13.06.2015 №104 (6108), та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 12.06.2015 №22 (5079), було опубліковано оголошення щодо проведення 30.06.2015 аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 639 013,00 грн.

30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів які не відбулися, відповідно до якого визначено, що торги по лоту №1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

В газеті "Голос України", випуск за 03.07.2015 №117 (6121), та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 03.07.2015 №25 (5082), було опубліковано оголошення щодо проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 147 309,10 грн.

20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів які не відбулися, відповідно до якого визначено, що торги по лоту №1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

05.08.2015 Національним банком України прийнято рішення № 414 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", яким зокрема вирішено: "1. Погодити Управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 322 463,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом. Управителя від 12.05.2015, шляхом, проведення аукціону.

У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону".

30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (новий кредитор) було укладено договір №038 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 (надалі - "Договір відступлення"), за змістом п. 1.1 якого управитель передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007, що був укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (банк) та Приватним підприємством фірма «КАЛА» (позичальник), згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 1 262 500,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.1.1 п. 1.1 Договору відступлення одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель (банк) відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредитором (заставодержателем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору в тому числі, але не виключно: договір застави обладнання від 27.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом Тлумацького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Вацик В.М., зареєстрований в реєстрі за №2437.

За умовами п.п. 1.2.1 п. 1.2, п. 1.3 Договору відступлення, на день укладення даного договору розмір зобов'язань позичальника за кредитним договором складає 2 918 466,24 грн. За цим договором новий кредитор одержує право замість банку (управителя) вимагати від позичальника виконання всіх зобов'язань за кредитним договором,в тому числі, але не виключно: з повернення суми кредиту в повному обсязі; із сплати процентів в розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором; із сплати комісії у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором; із сплати неустойки (штрафів, пені) у випадках, розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання позичальником будь-яких інших зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з п. 1.6 Договору відступлення, відступлення права вимоги за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 (отриманого управителем на підставі договору про передавання в управління непроданих активів, укладеного 20.11.2013 між банком, управителем та НБУ) здійснюється на платній основі за ціною 62 000,00 грн. Після підписання цього договору новий кредитор на протязі одного місяця перераховує управителю грошові кошти в сумі 62 000,00 грн. на накопичувальний рахунок №32073417901 в Головному управління НБУ, МФО 321024 з посиланням в призначенні платежу на реквізити цього договору. Право вимоги до позичальника за кредитним договором виникає у нового кредитора одразу після укладення даного договору.

На виконання умов вказаного Договору відступлення 30.09.2015 відповідачем 1 було передано, а відповідачем 2 прийнято документи по кредитному договору №10-ІВ.Ю від 27.08.2007, укладеному між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Приватним підприємством фірма «КАЛА», а саме: оригінал кредитного договору 10-ІВ.Ю від 27.08.2007 з усіма додатковими договорами, змінами та доповненнями; договори забезпечення, а також додаткові угоди до вказаних договорів; усі інші документи, які складають кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем від банку на підставі договору про передання в управління непроданих активів від 20.11.2013) відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника; документи, що пов'язані із виконанням кредитного договору, що підтверджується Актом приймання-передачі до Договору відступлення від 30.09.2015.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання вказаного Договору №038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 недійсним, позивач зазначає, що при укладенні цього договору активи були реалізовані (відступлені) за значно нижчою вартістю, ніж та, що була погоджена Національним банком України в його рішеннях, та не відповідала оціночній вартості, відображеній у Звіті про оцінку від 31.03.2015. Також позивач вказує на передання активів за оспорюваним договором до перерахування оплати, що є порушенням визначених Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 369 від 28.08.2001, умов продажу. Поряд з цим позивач також посилається на те, що оспорюваний Договір відступлення не відповідає чинному законодавству, а саме статей 513, 514 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", оскільки не посвідчений нотаріально.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачі зазначають про необґрунтованість позовних вимог, оскільки при вчиненні оспорюваного правочину сторонами дотримано вимог ст. 203 ЦК України, а права Національного банку України жодним чином не порушені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено Судом, 30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (новий кредитор) було укладено договір №038 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007, за змістом п. 1.1 якого управитель передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007, що був укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (банк) та Приватним підприємством фірма «КАЛА» (позичальник), згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 1 262 500,00 грн.

За твердженнями позивача, укладення вказаного Договору відступлення відбулося за значно нижчою вартістю ніж та, що була погоджена Національним банком України, та не відповідала оціночній вартості, визначеній у Звіті про оцінку від 31.03.2015, що свідчить про недійсність правочину.

Оцінюючи наведені аргументи позивача на предмет обґрунтованості, Суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України від 25.05.2015 №255 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" (надалі - "Рішення НБУ №255") вирішено:

- погодити управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону;

- відмовити у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами: ОСОБА_9 договір від 05.12.2006 №27/10-7211, ОСОБА_10 договір від 15.12.2003 №27/10-7101, ОСОБА_11 договір від 01.11.2007 №27/10-912П та договір від 25.12.2007 №27/10-930А, ОСОБА_12 договір від 29.12.2006 №27/10-746А, ОСОБА_2 договір від 31.07.2008 №27/10-997П, ОСОБА_13 договір від 20.12.2005 №11/02-814-КІ, ОСОБА_14 договір від 22.06.2007 №11/03-28, ОСОБА_15 договір від 12.03.2007 №20/Б.в., ОСОБА_16 договір від 14.12.2006 №14/10-191.

10.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (замовник) та Українською універсальною товарною біржою (виконавець) було укладено договір-доручення №100 на проведення аукціону, відповідно до якого сторони зобов'язалися здійснити ділове співробітництво з використанням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів по продажу майна, що належить Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку", а саме: лот №1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, з початковою ціною продажу у розмірі 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ).

В газеті "Голос України", випуск за 13.06.2015 №104 (6108), та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 12.06.2015 №22 (5079), було опубліковано оголошення щодо проведення 30.06.2015 аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 639 013,00 грн.

30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів які не відбулися, відповідно до якого визначено, що торги по лоту №1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

В газеті "Голос України", випуск за 03.07.2015 №117 (6121), та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 03.07.2015 №25 (5082), було опубліковано оголошення щодо проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 147 309,10 грн.

20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів які не відбулися, відповідно до якого визначено, що торги по лоту №1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

У пункті 2 Договору управління встановлено обов'язок управителя у своїй діяльності дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Відтак, враховуючи наведене, відповідач-1 як управитель у своїй діяльності щодо відчуження переданих в управління активів мав керуватися, зокрема, і нормами Положення № 369.

Так, у пункті 10.10 Глави 10 «Погодження Національним банком порядку продажу майна (активів) банку, його складу, умов та строків придбання» якого унормовано, що ліквідатор має право прийняти рішення про повторний продаж активу на аукціоні (за конкурсом), якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни, але не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з Національним банком.

Як вбачається з матеріалів справи, у Звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, складеному ТОВ "Приват-Консалтинг", вартість майнових прав окремо за Кредитним договором №10-ІВ.Ю (позичальник - ПП Фірма «КАЛА») визначена у розмірі 87 499,00 грн.

Водночас, Судом встановлено, що відступлення права вимоги за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 відбулося за ціною 62 000,00 грн. згідно з п. 1.6 Договору відступлення.

Враховуючи вказану у Звіті від 31.03.2015 вартість майнових прав за Кредитним договором №10-ІВ.Ю (позичальник - ПП Фірма «КАЛА») та ціну їх фактичного відчуження за оспорюваним Договором відступлення, Суд доходить висновку, що відступлення права вимоги відбулося в межах допустимої уцінки прав, встановлених Положенням № 369 у зв'язку з нереалізацією активів на попередніх торгах, тобто, не нижче ніж на 30%, що в свою чергу не потребує повторного погодження з Національним банком України.

Поряд з викладеним, позивач вказує на порушення вимог Положення № 369 щодо моменту передачі активів при укладенні оспорюваного Договору відступлення.

Відповідно до п. 10.13 Положення, ліквідатор здійснює передавання майна (активів) покупцям після надходження коштів на накопичувальний рахунок або в касу банку. Ліквідатор передбачає таку умову в договорах про купівлю-продаж.

Водночас, Суд зазначає, що аналогічної вимоги для управителя не встановлено а ні вказаним Положенням №369, а ні Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України від 25.05.2015 №255 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку".

Крім того, стверджуючи про недійсність оспорюваного Договору відступлення, позивач вказує на відсутність його нотаріального посвідчення, що є необхідним в силу статей 513, 514 Цивільного кодексу України та частині 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку".

Проте, вказані доводи позивача Судом розглянуті та відхилені як необґрунтовані, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктами 2, 4 частиною 1 статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Як зазначалось раніше, пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом

Отже, оскільки кредитний договір №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 укладений в простій письмовій формі, то і правочин щодо відступлення прав за таким договором, в силу статті 513 ЦК України, має бути вчинений в тій самій формі, що й кредитний договір, за яким відступається право вимоги.

Водночас Суд звертає увагу, що частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема заставою.

Згідно зі ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. (ч. 1 ст. 576 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

При цьому, як встановлено у ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, а основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 24 Закону України "Про іпотеку" визначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Водночас, відповідно до п.п. 1.1.1 п. 1.1 Договору відступлення, одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель (банк) відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредитором (заставодержателем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору в тому числі, але не виключно: договір застави обладнання від 27.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом Тлумацького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Вацик В.М., зареєстрований в реєстрі за №2437.

Відповідно до наведеної умови Договору відступлення, у даному випадку йдеться про відступлення прав за договором застави, предметом якого є рухомі речі (обладнання), а не іпотеки нерухомого майна, як помилково стверджує позивач.

Відтак, з огляду на наведене, доводи позивача про обов'язковість нотаріального посвідчення оскаржуваного Договору відступлення права є хибними, не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на невірному розумінні правової природи понять «застава» та «іпотека».

На підставі викладеного вище, з урахуванням встановлених обставин спірних правовідносин, Суд доходить висновку, що позивачем не доведено у встановленому порядку порушення відповідачами вимог законодавства при укладенні оспрюваного Договору відступлення.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що за змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами спірного Договору №038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (новий кредитор), тоді як з позовом про визнання недійсним цього договору звернувся Національний банк України, який не є стороною укладеного договору.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним додаткового договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на Національний Банк України як позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Так, стверджуючи про порушення оспорюваним договором своїх прав та інтересів як органу, наділеного розпорядчими та контролюючими повноваженнями, позивач посилається на те, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженим Постановою правління Національного банку України № 369 від 28.08.2001 (далі також - "Положення №369"), Законом України «Про банки і банківську діяльність» на Національний банк України покладено функції розпорядчого органу з організації ліквідаційної процедури Банку та функцій з нагляду та контролю за перебігом ліквідаційної процедури та ефективної роботи ліквідатора та Управителя, що дає безпосереднє право оскаржувати правочини Управителя по відчуженню активів Банку, вчинених всупереч положенням чинного законодавства.

Поряд з викладеним, в обґрунтування порушення оспорюваним правочином своїх прав та інтересів як вигодонабувача, позивач вказує на те, що входить до переліку вигодонабувачів, наведеному у Додатку № 2 до Договору про передавання в управління непроданих активів від 20.11.2013, з вимогами п'ятої черги задоволення у розмірі 44 790 784,57 грн.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу при укладенні відповідачами Договору №038 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №10-ІВ.Ю від 27.08.2007.

Водночас, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів виявлення та відповідного оформлення позивачем під час здійснення ним контролю за діяльністю Управителя в порядку положень Договору управління та закону будь-яких порушень при укладенні спірного Договору відступлення, який було вчинено ще 30.09.2015.

Окрім того, Суд звертає увагу, що в розділі 7 Договору управління сторони погодили, що несуть відповідальність за невиконання зобов'язань за цим Договором відповідно до вимог законодавства України і цього Договору.

Так, у пунктах 7.2, 7.3 Договору управління передбачено, що управитель несе відповідальність за збитки, завдані Вигодонабувачам унаслідок неефективного управління Активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від Управителя відшкодування завданих ним Вигодонабувачам збитків.

Управитель сплачує Національному банку України штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі порушення пункту 4.1 цього Договору, а також за кожний випадок несвоєчасного надання Національному банку України щомісячної інформації про вжиті заходи щодо управління Активами, надходження коштів їх від їх управління, стан розрахунків з Вигодонабувачами, а також несвоєчасного надання інформації за Національного банку України.

Положеннями ст. 1043 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до числа яких належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.

З урахуванням наведеного та умов 7.2, 7.3 Договору управління, враховуючи встановлені межі відповідальності відповідача-1 перед Національним банком України, належним та ефективним способом захисту прав останнього було б стягнення штрафу та/або збитків.

Підсумовуючи викладене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Разом з цим, позовні вимоги про застосування наслідків недійсності (нікчемності) Договору також задоволенню не підлягають як похідні вимоги від основної вимоги про визнання недійсним правочину, у задоволенні якої Судом відмовлено.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Поряд з викладеним, під час розгляду справи відповідачами заявлено до стягнення з Національного банку України витрати на професійну правничу допомогу, а саме, 15 000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та 20 000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант".

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд, може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витратна професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (клієнт) та адвокатом Сичом Олександром Юрійовичем (адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № 10, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі і на умовах, передбачених даним договором.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відовідачем-1 було надано акт про обсяг наданої правової допомоги по справі № 910/13412/18 відповідно до Договору про надання правової допомоги № 10 від 02.10.2018, платіжне доручення № 5 від 18.01.2019 на суму 15 000,00 грн.

Дослідивши подані документи, Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Сичом О.Ю. послуг, наведених у поданому акті про обсяг наданої правової допомоги по справі № 910/13412/18.

Водночас, враховуючи заперечення позивача, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, за наведених обставин Суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги відповідачу-1 у справі № 910/13412/18 до 5 000,00 грн., яка підлягає стягненню з позивача.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (клієнт) та адвокатом Голубом Миколою Валерійовичем (адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого Замовник доручає, а Захисник приймає на себе обов'язок надавати правову (юридичну) допомогу в об'ємі і на у мова ч передбачених Угодою, представляти і захищати права і інтереси Клієнта та у всіх державних (в тому числі митних правоохоронних та контролюючих органах, органах нотаріату, прокуратурах, національній поліції України, органах патрульної поліції України), громадських, господарських га інших організаціях незалежно їх форм власності, судах загальної юрисдикції, здійснювати захист його прав і законних інтересів як позивача, відповідача, третьої особи, заявника, свідка, потерпілого, затриманого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або засудженого та надавити йому будь-яку іншу юридичну допомогу.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відовідачем-2 було надано акт про обсяг наданої правничої допомоги по справі № 910/13412/18 відповідно до Договору про надання правової допомоги від 25.10.2018, платіжне доручення № 107 від 18.01.2019 на суму 20 000,00 грн.

Проте, дослідивши подані документи, Судом встановлено, матеріалами справи не підтверджується надання адвокатом Голубом М.В. таких послуг, як підготовка документів на виконання ухвали суду та заяви про надання документів - 10.12.2018 (1 861,50 грн) та участь в судовому засіданні 21.01.2019 (2 086,50 грн), у зв'язку з чим ці витрати відповідачем відшкодуванню не підлягають.

Отже, обґрунтованою вартістю наданих адвокатом послуг відповідачу-2 в межах даної справи є сума 16 052,00 грн.

Водночас, враховуючи заперечення позивача, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, за наведених обставин Суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги відповідачу-2 у справі № 910/13412/18 до 7 500,00 грн., яка підлягає стягненню з позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 126, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Національного банку України (01061, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (03164, м. Київ, вул. Г.Наумова, буд. 1, ідентифікаційний код 35199148) 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Стягнути з Національного банку України (01061, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, буд. 3, ідентифікаційний код 39971452) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.02.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко