Рішення № 79718032, 07.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019Справа № 910/16353/18Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «ЛІКОМ» (03124, м.Київ, ПРОВУЛОК РАДИЩЕВА, будинок 3) до проФізичної особи - підприємця Ламаша Миколи Івановича (АДРЕСА_1) стягнення заборгованості у розмірі 9 513 грн. 80 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне підприємство «ЛІКОМ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Ламаша Миколи Івановича (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 9 513 грн. 80 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за Договором поставки №371 від 12.07.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

11.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою просив суд стягнути з Відповідача пеню у розмірі 1 533 грн. 58 коп., 40% річних у розмірі 1 756 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 406 грн. 67 коп.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.12.2018 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 14.12.2018 року 15.12.2018 року поштового відправлення уповноваженим особам Сторін.

Суд, розглянувши заяву Приватного підприємства «ЛІКОМ» про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2019 року, зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене, Суд приймає Заяву Приватного підприємства «ЛІКОМ» про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2019 року до розгляду.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

12.07.2016 року між Приватним підприємством «ЛІКОМ» (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Ламашем Миколою Івановичем (Покупець) було укладено Договір поставки №371, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю товари народного споживання на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції Міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього договору. (а.с.35-37)

Згідно з п.2.3 Договору момент виконання Постачальником зобов'язання по поставці та передача права власності на товар вважається: момент здачі товарів органу транспорту при само вивозу; момент підписання видаткової накладної, акту прийому - передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі Покупця або Постачальника; інший момент, узгоджений Сторонами цього Договору у замовленні.

Відповідно до п.3.2 Договору за поставлені товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки у розмірі, що зазначений у видатковій накладній, на підставі якої поставляється товар.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів (п.3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% річних.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2020 р. (п.8.1 Договору)

Додатком №1 до Договору поставки №371 від 12.07.2016 року Сторони погодили адреси відвантаження товару. (а.с.38)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №371 від 12.07.2016 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №Лк-0033306 від 15.02.2018 р. на суму 5160 грн. 98 коп., №Лк-0033435 від 15.02.2018 р. на суму 2467 грн. 66 коп., №Лк-0126626 від 22.06.2018 р. на суму 1 906 грн. 20 коп., №Лк-0126627 від 22.06.2018 р. на суму 1 796 грн. 52 коп., №Лк-0127909 від 22.06.2018 р. на суму 642 грн. 68 коп., №Лк-0133755 від 02.07.2018 р. на суму 439 грн. 92 коп., №Лк-0149038 від 20.07.2018 р. на суму 1 772 грн. 64 коп., №Лк-0149039 від 20.07.2018 р. на суму 1 472 грн. 22 коп., №Лк-0496551 від 27.07.2018 р. на суму 155 грн. 75 коп., №Лк-0504303 від 10.08.2018 р. на суму 111 грн. 17 коп., №Лк-0517819 від 31.08.2018 р. на суму 111 грн. 17 коп., а всього на загальну суму в розмірі 16 036 грн. 91 коп., а також товарно - транспортними накладними. (а.с. 39-50)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем було сплачено за отриманий товар з про строчкою платежу. Таким чином, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2019 року, яка прийнята Судом до розгляду, Позивач просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Ламаша Миколи Івановича пеню у розмірі 1 533 грн. 58 коп., 40% річних у розмірі 1 756 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 406 грн. 67 коп.

06.09.2018 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором, яка була отримана 07.09.2018 року уповноваженою особою підприємства Відповідача, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-сайту Укрпошти. (а.с.57-58)

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «ЛІКОМ» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №371 від 12.07.2016 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №371 від 12.07.2016 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №Лк-0033306 від 15.02.2018 р. на суму 5160 грн. 98 коп., №Лк-0033435 від 15.02.2018 р. на суму 2467 грн. 66 коп., №Лк-0126626 від 22.06.2018 р. на суму 1 906 грн. 20 коп., №Лк-0126627 від 22.06.2018 р. на суму 1 796 грн. 52 коп., №Лк-0127909 від 22.06.2018 р. на суму 642 грн. 68 коп., №Лк-0133755 від 02.07.2018 р. на суму 439 грн. 92 коп., №Лк-0149038 від 20.07.2018 р. на суму 1 772 грн. 64 коп., №Лк-0149039 від 20.07.2018 р. на суму 1 472 грн. 22 коп., №Лк-0496551 від 27.07.2018 р. на суму 155 грн. 75 коп., №Лк-0504303 від 10.08.2018 р. на суму 111 грн. 17 коп., №Лк-0517819 від 31.08.2018 р. на суму 111 грн. 17 коп., а всього на загальну суму в розмірі 16 036 грн. 91 коп., а також товарно - транспортними накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с. 39-50)

При зверненні до суду з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2019 року, яка прийнята Судом до розгляду, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 40% річних за загальний період прострочки з 02.03.2018 р. по 28.11.2018 р. у розмірі 1 756 грн. 22 коп. та інфляційні у розмірі 406 грн. 67 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що Сторони відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% річних.

Таким чином, Суд зазначає, що Сторони у Договорі поставки №371 від 12.07.2016 року передбачили інший розмір процентів річних ніж той, що визначений у частині 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому до даних правовідносин сторін підлягає 40% річних.

Суд, перевіривши розрахунок 40% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №371 від 12.07.2016 року за загальний період прострочки з 02.03.2018 р. по 28.11.2018 р. у розмірі 1 756 грн. 22 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. Проте, Позивачем невірно визначив початок перебігу прострочки Відповідача за зобов'язаннями 10.08.2018 року. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 40% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочки з 02.03.2018 р. по 28.11.2018 р. у розмірі 1 756 грн. 22 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 02.03.2018 р. по 28.11.2018 р. у розмірі 406 грн. 67 коп., що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 02.03.2018 р. по 28.11.2018 р. у розмірі 1 533 грн. 58 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів (п.3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог. Так, при здійсненні розрахунку пені Позивач не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, а також те, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Суд, здійснивши перерахунок пені, зазначає, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 1 569 грн. 26 коп., проте оскільки у заяві Приватного підприємства «ЛІКОМ» про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2019 року, заявлено про стягнення пені у розмірі 1533 грн. 58 коп., а Суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня в розмірі 1 533 грн. 58 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 02.03.2018 року по 28.11.2018 року.

Таким чином, з Фізичної особи - підприємця Ламаша Миколи Івановича на користь Приватного підприємства «ЛІКОМ» підлягає стягненню 40% річних у розмірі 1 756 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 406 грн. 67 коп. та пеня у розмірі 1 533 грн. 58 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «ЛІКОМ» - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ламаша Миколи Івановича (АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «ЛІКОМ» (03124, м.Київ, ПРОВУЛОК РАДИЩЕВА, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 30638249) 40% річних у розмірі 1 756 (одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) грн. 22 (двадцять дві) коп., інфляційні у розмірі 406 (чотириста шість) грн. 67 (шістдесят сім) коп., пеню у розмірі 1 533 (одна тисяча п'ятсот тридцять три) грн. 58 (п'ятдесят вісім) коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) коп. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин