Рішення № 79717844, 06.02.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.02.2019 Справа № 905/2333/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Бердянської сільської ради до Фізичної особи-підприємця Остапчук Інни Федорівни про стягнення неодержаного прибутку у розмірі 45017,65 грн., -

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Бердянська сільська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Остапчук Інни Федорівни про стягнення збитків у вигляді недоотриманого доходу на суму 45017,65 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.12.2018 позовну заяву Бердянської сільської ради залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі 905/2333/18, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 22.01.2019.

Звернувшись до господарського суду позивач просить суд стягнути ФОП Остапчук І.Ф. на користь Бердянської сільської ради збитки на суму 45017,65 грн. у вигляді недоотриманих доходів за користування відповідачем земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами с.Агробаза, вул.Зелена, будинки 21/1, 21/3, 21-а, 21/2 та адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, будинки 27, 25 за період з 2015 по 2017 роки.

В правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст.22 Цивільного кодексу України ст. 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.01.2019 розгляд справи було відкладено на 06.02.2019.

При цьому, відповідача 24.01.2019 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив вказану справу розглядати в порядку загального позовного провадження, оскільки вважає дану справу не малозначною.

У відповідності до частин 3-5 ст.12 Господарського кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень статті 250 Господарського кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі

Частинами 1-2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Оцінивши категорію цього спору та його незначну складність, ціну позову, враховуючи відсутність заяви позивача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає що дана справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, та відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву, а тому суд розглядає справу в порядку частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Бердянська сільська рада звернулася до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Остапчук І.Ф. 45017,65 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається те, що відповідач є власником нерухомого майна, а саме:

- будівлі зерносховища площею 0,05 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Зелена, 21/1;

- будівлі підвалу площею 0,015 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Зелена, 21/3;

- будівлі конторі площею 0,08 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Зелена, 21-а;

- будівлі зернотоку площею 0,25 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Зелена, 21/2;

- будівлі кузні площею 0,02 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, б. 27;

- будівлі пилорами площею 0,22 га, розташованої за адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, б. 25.

Зазначене нерухоме майно належить відповідачеві на праві власності на підставі біржового контракту (договору купівлі-продажу) №061/2/И від 03.12.2004, укладеного між ВАТ «Агробаза», в особі ліквідатора Пилипенко С.В. (продавець) та фізичної особи - підприємця Остапчук І.Ф.

07.03.2012 ФОП Остапчук І.Ф. звернулась до Бердянської сільської ради з заявами про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування зазначених об'єктів нерухомості.

23.03.2012 Бердянська сільська рада ухвалила рішення №VІ/21-2014 (далі - рішення №VІ/21-2014), яким надала відповідачу згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з подальшою передачею в оренду за адресами с.Агробаза, вул.Зелена, будинки 21/1, 21/3, 21-а, 21/2 та адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, будинки 27, 25 для обслуговування та експлуатації вищевказаних будівель і споруд.

Проте відповідач проекти землеустрою не розробив. Ані орендної платі, ані земельного податку на зазначені земельні ділянки не сплачує, чим порушив права власника земельних ділянок.

Через те, що відповідач користувався земельними ділянками без оформлення документів, що посвідчують право на них, 30.08.2018 позивач направив ФОП Остапчук І.Ф. претензію з вимогою у місячний термін відшкодувати Бердянськії сільській раді 45017,65 грн. збитків у вигляді недоотриманих доходів за користування відповідачем земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами с.Агробаза, вул.Зелена, будинки 21/1, 21/3, 21-а, 21/2 та адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, будинки 27, 25 за період з 2015 по 2017 роки.

Відповідач вказані збитки не відшкодував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути їх в судовому порядку.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (п. 1 ч.1).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Остапчук Інна Федорівна зареєстрована, як фізична особа-підприємець 21.08.2000, ідентифікаційний код СПД НОМЕР_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2004 між ВАТ «Агробаза», в особі ліквідатора Пилипенко С.В. (продавець) та фізичною особою - підприємцем Остапчук І.Ф. був укладений договір купівлі-продажу №061/2/И зазначених вище будівель та споруд.

23.03.2012 Бердянська сільська рада ухвалила рішення № VІ/21-2014, яким надала Остапчук І.Ф. згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресами с.Агробаза, вул.Зелена, будинки 21/1, 21/3, 21-а, 21/2 та адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, будинки 27, 25 для обслуговування та експлуатації вищевказаних будівель і споруд.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що спірні земельні правовідносини виникли між позивачем - Бердянською сільською радою і відповідачем - фізичною особою-підприємцем Остапчук І.Ф.

Предметом позовних вимог у справі №905/2333/18 є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна - фізичної особи-підприємця Остапчук І.Ф. збитків у вигляді недоотриманих доходів за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. (частина перша статі 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою є (пункт «ґ» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій»).

Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України «Про землеустрій»).

Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт «г» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. (частина шоста статті 123 ЗК України).

Відповідач як фізична особа-підприємець придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284). Позивач також затвердив свій Порядок № 537.

Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Відповідно до пункту 5.2 Порядку № 537 збитки визначаються за ставками орендної плати, які діяли на момент виникнення таких збитків.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

При звернення до господарського суду Донецької області позивач просить стягнути ФОП Остапчук І.Ф. на користь Бердянської сільської ради збитки у вигляді недоотриманих доходів за користування відповідачем земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами с.Агробаза, вул.Зелена, будинки 21/1, 21/3, 21-а, 21/2 та адресою с.Агробаза, вул.Першотравнева, будинки 27, 25 за період з 2015 по 2017 роки.

В правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст.22 Цивільного кодексу України ст. 225 Господарського кодексу України.

Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні положення викладені у статтях 224, 225 ГК України.

Застосовуючи дані статті, суду необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, на підставі договору купівлі-продажу №061/2/И від 03.12.2004 укладеного між ВАТ «Агробаза» (продавець) та ФОП Остапчук І.Ф.(покупець).

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаними земельними ділянками ні ВАТ «Агробаза» (попереднього землекористувача), ні ФОП Остапчук І.Ф., зокрема укладення відповідних договорів оренди з Бердянською сільською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

З огляду на вищевикладені обставини суд вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Висновки господарського суду у цій справі узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

У відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, юридичні особи та фізичні особи підприємці мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частини 1,3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Аналогічні положення також містяться у ч. 2 ст. 19 ЦК України.

З урахуванням вищевикладених обставин справи суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів, що ФОП Остапчук І.Ф. є фактичним користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки - Бердянської сільської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити позивачу за користування нею.

Проте, обраний позивачем способу судового захисту - стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 22 ЦК України та 224, 225 ГК України не є належним, оскільки на адекватний наявному порушенню та не придатний до застосування як передбачений законодавством.

Отже, неналежність обраного позивачем способу судового захисту унеможливлює задоволення позову Бердянської сільської ради до фізичної особи-підприємця Остапчук І.Ф. про стягнення з відповідача 45017,65 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Бердянською сільською радою

Керуючись статтями 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Бердянської сільської ради до фізичної особи-підприємця Остапчук Інни Федорівни про стягнення збитків у вигляді недоотриманого доходу на суму 45017,65 грн. - відмовити повністю.

Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. залишити за Бердянською сільською радою (ЄДРПОУ 04342849).

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 06.02.2019.

Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2019.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Реквізити сторін:

Позивач - Бердянська сільська рада (87430, Донецька область, Мангушський район, село Бердянське, вулиця Київська, 55; код ЄДРПОУ 04342849)

Відповідач - фізична особа-підприємець Остапчук Інни Федорівни (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

Суддя Е.В. Зекунов